Чому воюють ізраїльтяни та палестинці? Першопричини конфлікту
Земля Обітована, відвойована євреями у ханаанейців 3000 років тому, що являла собою більше не єдину державу, а групу міст-полісів, відтоді стала рідною для євреїв.
І це попри те, що євреї потім ворогували між собою, і більша частина їхніх племен була навіть вивезена в полон і назад уже не повернулася. Земля Ізраїлева так і залишилася рідною для євреїв.
Однак потім настали інші часи. Юдеї були вигнані з рідної землі, і поступово розселилися по світу. Ерец-Ісраель заселили зовсім інші племена. З того моменту він став рідним і для арабів. Тим паче, що, за їхніми повір’ями, з Храмової гори прямо з центру Єрусалима до Аллаха вознісся пророк Мухаммед. Про цю подію тепер нагадує мечеть Аль-Акса, яка є третьою за значимістю святинею мусульман.
Ерец-Ісраель, що отримав з легкої руки римлян найменування Палестина, майже позбувся євреїв. Його заселили люди сусідніх держав, які спочатку прийняли християнство, а потім їх замінили араби, озброєні новою релігією — ісламом. Євреї, які все ще жили в Ерец-Ісраелі, становили меншість, але все ж таки впливали на політику, культуру і науку мусульманської більшості.
Ситуацію зовсім ніяк не змінив прихід у Палестину турків. Попри їхнє спокійне ставлення до євреїв, за якого тим навіть дозволялося з Європи переселятися на землі стародавнього Ізраїлю, однаково юдеїв в Ерец-Ісраель було мало. Однак часи змінюються, і поступово імперії руйнуються. З кінцем Османської імперії пішов спокій із цих земель.
Перші ластівки цього прилетіли ще за кілька десятиліть до кінця імперії турків. До Палестини почали переселятися в масовому порядку європейські євреї, які рятувалися насамперед від погромів у Росії. Їх зовсім не бентежило, що відтепер вони стануть вважатися палестинцями. У душі-то вони були євреями, і такими залишалися. Вони почали викуповувати у палестинських арабів пустки й облаштовувати на них свої поселення.
Поки це були поодинокі випадки, араби неохоче, але погоджувалися з таким сусідством. Тим паче, що гроші за це платилися. Однак початок XX століття показав, що таке сусідство може й обтяжувати. На Святу Землю рушили нові хвилі євреїв-переселенців. І для всіх них була потрібна земля, а взяти її можна було або в арабів, або заселяти болота і пустелю. Підлили масла у вогонь англійці зі своєю декларацією Бальфура, в якій йшлося про те, що в Палестині під егідою Британії буде створена нова Батьківщина для євреїв.
Зрозуміло, що з приїжджими, яким і самим діватися було нікуди через війни та революції в Європі, почалися тертя. Потім настала черга погромів, що вилилися в перші війни між євреями й арабами поки ще провінції Палестина. У міру можливостей їх нейтралізовувала Британія, проте в міру розростання конфлікту англійці вирішили самоусунутися від проблеми, тим паче, що після Другої Світової війни у них самих почала руйнуватися імперія.
У цей час Палестиною називали просто територію під британським мандатом, а палестинцями називали всіх жителів цієї території незалежно від походження і віросповідання. На цій землі практично в шаховому порядку жили євреї, араби й християни.
Під час і після Другої Світової війни та Голокосту, сотні тисяч євреїв переселяються на цю пустельну землю — їхню історичну батьківщину.
План ООН, ухвалений 29 листопада 1947 року резолюцією №181, передбачав припинення британського мандата в Палестині до 1 серпня 1948 року і рекомендував створення на її території двох неназваних держав: єврейської та арабської.
14 травня 1948 року Давид Бен-Гуріон оголошує про створення Держави Ізраїль зі столицею в Єрусалимі, а наступного дня Єгипет, Сирія, Ліван, Трансйорданія, Саудівська Аравія, Ірак і Ємен спільно з арабами на території Палестини нападають на Ізраїль.
У 1948-1949 роках пройшла перша офіційно зареєстрована війна між уже Ізраїлем і арабами колишньої Палестини. Молодій єврейській країні допоміг Радянський Союз і дружні йому держави Європи. У підсумку, перший натиск був витриманий, і Ізраїль залишився на карті світу.
Якщо не брати до уваги моменту, коли ізраїльську армію провідні країни Західної Європи “купили” для відторгнення Синайського півострова від Єгипту, то наступні два десятиліття пройшли для єврейської держави відносно мирно. Але мир цей був удаваним, бо обидві сторони активно готувалися до нової війни, яка мала розставити все на свої місця. Мусульмани бажали знищити Ізраїль, який бажав відновити кордони в розмірах своєї стародавньої держави.
Наприкінці травня 1967 року, коли війна вже назріла, Ізраїль завдав попереджувального удару. Попри роки підготовки, араби виявилися неготовими до відкритого протистояння, і лише за 6 днів їхній опір було зламано. Ізраїль істотно розширив контрольовані території, попутно “прихопивши” собі й те, що йому ніколи до цього не належало, а саме: частину Голанських висот і Синайський півострів.
Знову відкрита війна не принесла арабам жодної вигоди. Мало того, вони ще й втратили низку земель. Після цього проти Ізраїлю почалася уповільнена “війна на виснаження”, метою якої стало вимотування єврейської держави дрібними “укусами”. При цьому ж більш ґрунтовно готувалася нова війна. До того ж оформилися союзники й противники Ізраїлю та арабів. Першого “взяли під крило” США і Західна Європа, а другим почав допомагати СРСР і країни соціалістичної співдружності.
До 1973 року підготовку було закінчено, і мусульманська сторона завдала удару нищівної сили. Причому, і момент був обраний, коли євреї відзначали одне зі своїх свят, і працювати їм заборонялося. Війна, що спалахнула, так потім і стала іменуватися Війною Судного дня. Армія Ізраїлю зазнала серйозних втрат, проте позиції змогла утримати. Потім же, у міру підготовки резервних частин, вона оговталася від удару і сама завдала його. Сирійська і єгипетська армії зазнали поразки, причому під час контрудару ізраїльські частини доходили до самого Дамаска.
Тепер уже всі зрозуміли, що з Ізраїлем потрібно домовлятися, і процес визнання єврейської держави ісламським світом поступово пішов. Першими стали Єгипет і Йорданія. За мир з Ізраїлем вони отримали чітко окреслені кордони, які досі є непорушними. Однак повного миру ці домовленості регіону не принесли. На арену вийшли транснаціональні військові угруповання.
У Лівані під егідою Ірану сформувалася терористична організація Хезболла, що складається з мусульман-шиїтів. На палестинських територіях сектора Газа і західного берега Йордану стали діяти угруповання Фатх і Хамас. У них панували мусульмани-суніти. Трохи пізніше старіючий Ясір Арафат, який керує угрупованням Фатх на західному березі річки Йордан, пішов на мирову з Ізраїлем. Однак його антагоністи з Хамас на це не повелися, посиливши терористичну діяльність проти Ізраїлю.
Підливала масла у вогонь і Хезболла, яка час від часу вчиняла напади на Ізраїль. Через це сталося дві війни проти цього угруповання, завдавши йому і Лівану, що покривав його, серйозних поразок. Те ж саме відбувалося і проти Хамасу. Після низки резонансних терористичних актів у Газу входили війська Ізраїлю, руйнуючи тунелі та іншу інфраструктуру Хамас, ліквідуючи її бійців і керівників.
Ось тільки всі ці локальні вторгнення приносили виключно тимчасове полегшення. Маючи підживлення фінансами збоку (Хезболла від Ірану, а Хамас, зокрема, від ЄС і США), супротивники Ізраїлю швидко відновлювали сили, добували нову зброю і набирали особовий склад. Після цього протистояння починалося з новою силою. Особливо вирізнялися наполегливістю члени Хамас і союзні з ним дрібніші організації, які регулярно засилають своїх бійців до Ізраїлю для терористичних атак. І хоча бойовиків із вартою заздрості регулярністю нейтралізовували, вони не припиняли спроб проникнення в Ізраїль.
Гроші туди від США, ЄС і монархій Перської затоки їм переказують регулярно. На ці кошти в Газі сформовано цілу систему підготовки бойових кадрів, яка починається з малолітства і триває в школах і вишах. Таким чином, бійці, які вибули з різних причин, швидко замінюються новими адептами.
Причому, новобранців не бентежать втрати. Їх уже давно підготували до того, що вони можуть стати шахідами, у яких є свої переваги. Крім того, сім’ї бійців Хамаса, які стали шахідами, отримують пристойне утримання, що компенсує собою втрату житла в Газі. Ну і найголовніше: вони пристрасно мріють знищити не просто Ізраїль, а всіх євреїв, яких араби вважають першопричиною всіх своїх бід і проблем.
Певну логіку тут побачити можна. Сто з невеликим років тому євреї в Палестині становили меншість стосовно кількості мусульман. Потім же, коли Європа і Російська імперія стали виганяти своїх євреїв, їхня кількість у Палестині зросла до певного рівня, з ними довелося рахуватися, а цього дуже не хотілося. Та й безкраї до цього простори, що належали мусульманському населенню, стали стрімко звужуватися, і зараз уже мусульмани володіють крихітними територіями.
