Відступ України від Конвенції із прав людини. Що це означає і чи є «зрада» у діях влади
Повідомлення про те, що Україна «частково відступила від Конвенції з прав людини» пронеслася інформаційним простором і отримало багато коментарів у соціальних мережах. Прозвучали побоювання, що тепер держава ще більше може обмежити права громадян, з огляду на наступ Росії та наростання загроз.
Радіо Свобода розібралося ретельно у цій темі, зібравши думки як влади, так і незалежних експертів.
Що це означає «відступ від Конвенції з прав людини»? І чи є «зрада» у діях влади?
На початку тижня на сайті Ради Європи поінформували, що Постійне представництво України при Раді Європи передало генеральному секретарю РЄ оновлену інформацію щодо відступу від зобов’язань, узятих відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це пояснили дією воєнного стану в Україні. Інформацію одразу підхопили ЗМІ та телеграм-канали.
Пояснення влади
Офіційний Київ, хоч і не в перші години, коли інформація про відступ від Конвенції завірусилась у мережі, але все ж відреагував. Одним із перших це зробив міністр юстиції Денис Малюська.
«Повідомлення про можливість застосування обмежень певних прав ми дійсно надіслали практично одразу після запровадження воєнного стану у 2022 році – це частина наших міжнародних зобов’язань (подібні повідомлення надсилаються ще з 2015 року).
Це не ноу-хау – так чинять усі країни, які ведуть війну, крім рф звісно, у них з правами людини завжди погано, а у квітні 2024 ми в черговий раз уточнили перелік існуючих обмежень і ЗМЕНШИЛИ його. (Періодичний перегляд наших повідомлень та можливих обмежень – теж наші міжнародні зобов’язання). Ще раз: Україна у квітні НЕ призупинила захист, а якраз навпаки – переглянула та забрала застереження щодо обмеження певного набору прав», – написав урядовець у Facebook.
На сайті міністерства юстиції України теж з’явилося роз’яснення:
«У медіа була поширена неправдива інформація, що з квітня 2024 року Україна нібито призупинила захист прав власності і права на чесні вибори.
Насправді повідомлення про можливість застосування обмежень певних прав у зв’язку із запровадженням воєнного стану у 2022 році було надіслано Генеральному секретарю Ради Європи практично одразу після його запровадження, що є частиною міжнародних зобовʼязань України.
Інформація щодо відступу від ряду зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, розміщена на сайті Ради Європи 04.04.2024, є уточненою інформацією та подана з урахуванням необхідності проведення періодичного перегляду здійснених відступів. В уточненій інформації, зокрема, ЗМЕНШЕНО перелік статей, за якими здійснено відступ. Інформація щодо відступу від статей 1 «Захист власності», 2 «Право на освіту» та 3 «Право на вільні вибори» Додаткового протоколу до Конвенції була зазначена в ноті 2022 р. та не є новою».
У МЗС України також відреагували, зазначивши, що «На виконання положень Конвенції та Пакту, відповідне інформування здійснюється нашою державою починаючи з 2015 року у звʼязку зі збройною агресією РФ проти України. Ця регулярна практика продовжилася і з лютого 2022 року в зв’язку з початком повномасштабного вторгнення і введенням у нашій державі воєнного стану.
Інформування здійснюється на регулярній основі після продовження строку дії воєнного стану в Україні. У квітні 2024 Україна вчергове уточнила перелік існуючих обмежень і зменшила його. Це інформування стало вже двадцятим з 2015 року».
Як це працює? І що з правами людини?
В Українській Гельсінській спілці з прав людини в інтерв’ю Радіо Свобода нагадали, що Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини в 1997 році.
Якщо точно, то вона вступила в силу з 11 вересня 1997 року. І від того часу Україна зобов’язувалася виконувати її у тому обсязі, а це був повний обсяг прав, який визначений в Конвенції.
«Тобто вона забезпечує виконання цих прав. Це не значить, що вона має обов’язковість, вона має обов’язково всі права, безпомилково, в активному режимі, тобто надавати не тільки, скажімо, забезпечення в випадку непорушення, але і проактивно створювати умови для того, щоб ці права реалізувалися. Тобто це є фактично позитивні і негативні зобов’язання держави, назвемо це так.
Про фактично створення стандартів, які, нагадаю, тоді були перенесені в українську конституцію з Європейської конвенції прав людини, і відповідно другий розділ конституції містить фактично майже тотожні формулювання прав визначених у Європейській конвенції.
І от у тій ситуації, яка почалася від 2014 року, Україна, розуміючи, що вона не може забезпечувати де-факто відповідальність, за порушення прав Європейської конвенції на території, де вона не може чинити вплив, йшлося про Автономну республіку Крим, Донецьку, Луганській області, заявляє про дерогацію, про відступ від зобов’язань.
Тобто вона вказує, що якщо будуть скарги з оскарженням, те що Україна не дотримується вимог конвенції на цих територіях, то вона про це заявила, вона надіслала це повідомлення. Це не значить, що вона сказала, ми вже нічого не робимо, жодним чином не будемо підтримувати дотримання прав на цих територіях, ні. Але фізичної можливості немає, і це підстави для того, щоб в разі коли справи будуть з’являтися в Європейському суді з прав людини, Україна казала, дивіться, а була заявлена дерогація, тому ми не будемо нести відповідальність за ці порушення, тому що у нас об’єктивні підстави. Ми не мали фізичної можливості забезпечувати права людини в Донецьку у 2015-2020 році», – пояснює виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павличенко.
З початком широкомасштабного вторгнення, відзначає Павличенко, Україна також заявила про частковий відступ від зобов’язань.
«Це не, скажімо, намагання або право порушувати всі права людини, ні. Йдеться про те, що в окремих випадках, в разі коли, наприклад, буде встановлено обмеження на пересування або обмеження на виїзд за межі держави, це не буде вважатися порушенням, хоч це так само є одне з прав людини. Або ж, наприклад, право на свободу вираження поглядів або право на свободу мирних зібрань.
Ну, давайте уявимо собі, що можливість збирати мирні зібрання або так звані мирні зібрання буде на територіях, які будуть, скажімо, в межі введення бойових дій і держава так само несе відповідальність за організацію мирних зібрань або ж навіть ці мирні зібрання, зібрання можуть бути так званими мирними зібраннями. Це може бути якась там диверсійна акція і таке інше.
Так само як наприклад свобода вираження поглядів – частина друга статті 10 – вона містить можливості для обмеження і от одним із них, умовою з цих обмежень, є наприклад захист територіальної цілісності держави. Тобто фактично і підтримання правопорядку.
Відповідно держава має завжди інструмент для того, щоби балансувати між дотриманням прав і можливості відступати від цього дотримання прав. І говорити про те що держава тепер може порушувати, ні, йдеться про іншу модальність», – додає Павличенко.
