Вся правда про Спартака
Про Спартака відомо зовсім небагато. Нікому невідомо, де він народився, хто його батьки, скільки йому було років, коли він помер. Як він помер – теж невідомо. Є припущення, що його стратили, а може, він помер у бою. Але якщо про нього нічого невідомо, то чому вже довгий час його особистість викликає такий інтерес?…
Імовірно Спартак народився у Фракії (сучасній Болгарії). Про його життя античні автори повідомляють суперечливі відомості. Згідно з одними джерелами, він був військовополоненим, потрапив у рабство і його відправили до школи гладіаторів у Капуї. За іншою версією, фракієць служив найманцем у римській армії, потім утік і, потрапивши в полон, був відданий у гладіатори.
Про фізичну силу Спартака і його розумові обдарування Плутарх говорив, що “він більше був схожий на освіченого елліна, ніж на варвара”. “Сам великий своїми силами і тіла, і душі” – так відгукується про вождя повсталих рабів інший давньоримський письменник Саллюстій.
Найбільше в Стародавньому світі повстання рабів мало під собою найсприятливіший ґрунт. Війни наповнили Італію рабами різних етнічних груп: галли, германці, фракійці, еллінізовані жителі Азії та Сирії… Головна маса рабів була зайнята в сільському господарстві і перебувала у вкрай важких умовах.
Життя римських рабів через їхню жорстоку експлуатацію було вкрай нетривалим. Однак це особливо не турбувало рабовласників, оскільки переможні походи римської армії забезпечували безперебійні поставки дешевих рабів на невільничі ринки.
З міських рабів на особливому становищі перебували гладіатори. Без гладіаторських вистав у Стародавньому Римі тієї епохи не обходилося жодне свято. Добре навчених і тренованих гладіаторів випускали на арену, щоб вони на втіху тисяч римських громадян вбивали один одного.
Існували особливі школи, де фізично міцних рабів навчали гладіаторського мистецтва. Однією з найвідоміших шкіл гладіаторів була школа в провінції Кампанія, у місті Капуї.
Повстання рабів у Стародавньому Римі почалося з того, що група рабів-гладіаторів (близько 70 осіб) втекла з капуйської школи після викриття в ній змови і знайшла притулок на вершині вулкана Везувій.
Усього ж учасників змови під керівництвом Спартака було більше – 200 осіб, але варта гладіаторської школи і міста Капуї розгромили змовників ще на самому початку їхнього виступу. Втікачі укріпилися на важкодоступній гірській вершині, перетворивши її на військовий табір. З долини до нього вела тільки одна вузька стежка.
До початку 73 року до н. е. загін Спартака швидко виріс до 10 тисяч осіб. Ряди повсталих гладіаторів щодня поповнювали раби-втікачі, гладіатори, розорені селяни провінції Кампанія, перебіжчики з римських легіонів. Спартак розсилав невеликі загони по навколишніх маєтках, усюди звільняючи рабів і відбираючи в римлян зброю і продовольство. Незабаром вся Кампанія, за винятком міст, захищених міцними кріпосними стінами, опинилася в руках повсталих рабів.
Спартак проявив прекрасні організаторські здібності, перетворивши військо повсталих рабів на добре організовану армію за зразком римських легіонів. Крім піхоти в спартаківській армії була кавалерія, розвідники, посильні, невеликий обоз, який не обтяжував війська під час похідного життя.
Зброю та обладунки або захоплювали в римських військ, або виготовляли в таборі повсталих. Було налагоджено навчання військ, і теж за римськими зразками. Вчителями рабів та італійської бідноти виступали колишні гладіатори та легіонери-втікачі, які чудово володіли різною зброєю та бойовою побудовою римських легіонів.
Армія повсталих рабів вирізнялася високим моральним духом і дисциплінованістю. Спочатку командирів усіх рангів обирали з-поміж найдосвідченіших і найнадійніших гладіаторів, а потім призначав сам Спартак. Управління спартаківської армії будувалося на демократичній основі і складалося з ради воєначальників і зборів воїнів. Було встановлено твердий розпорядок табірного і похідного життя.
Про інших керівників потужного повстання рабів у Стародавньому Римі майже нічого не відомо. В історії збереглися тільки імена Крікса і Еномая, двох, вочевидь, германців, яких повсталі гладіатори обрали помічниками Спартака, ставши воєначальниками його армії.
Перші перемоги повсталих рабів знайшли широкий відгук. З Кампанії повстання поширилося на південні області Італії – Апулію, Луканію, Бруттію. До початку 72 року армія Спартака зросла до 60 тисяч осіб, а під час походу на Південь вона досягала, за різними даними, чисельності в 90-120 тисяч осіб.
Римський сенат був украй стурбований розмахом повстання рабів. Проти Спартака були спрямовані дві армії на чолі з досвідченими і прославленими перемогами полководцями – консулами Г. Лентулом і Л. Геллієм. Вони сподівалися домогтися успіху, скориставшись розбіжностями, що почалися серед повсталих.
Значна частина рабів хотіла вирватися з Італії через Альпи, щоб знайти свободу і повернутися на батьківщину. Серед них був і сам Спартак. Однак італійська біднота, яка приєдналася до рабів, цього не бажала.
У спартаківській армії стався розкол: від неї відокремилося 30 тисяч осіб під командуванням Крікса. Цей загін повсталих (історики донині сперечаються про його склад – чи були це германці, чи італійці) у битві біля Гарганської гори в Північній Апулії знищили римляни під командуванням консула Люція Геллія. Легіонери якщо і брали в полон повсталих, то тільки для того, щоб їх стратити.
Армія Спартака виявилася сильно ослабленою такою втратою. Однак ватажок повсталих римських рабів виявився талановитим полководцем. Скориставшись роз’єднаністю дій армій консулів Г. Лентула і Л. Геллія, що наступали на нього, він розбив їх поодинці. У кожній битві добре організована і навчена армія повсталих рабів демонструвала свою перевагу над римськими легіонами.
Після двох таких важких поразок римському сенату довелося спішно стягувати в Італію війська з віддалених провінцій. Після цих двох великих перемог армія Спартака пройшла Адріатичним узбережжям Італії. Але і як карфагенський полководець Ганнібал, вождь повсталих рабів не пішов на Рим, який тремтів перед реальною загрозою появи величезної армії повсталих рабів та італійської бідноти перед своїми стінами.
Римський сенат направив проти повсталих рабів нову армію, цього разу 40-тисячну, під командуванням досвідченого полководця Марка Красса, який походив зі стану вершників і вирізнявся жорстокістю при наведенні належного порядку в армії. Він отримує під свій початок шість римських легіонів і допоміжні війська. Легіони Красса складалися з досвідчених, загартованих у війнах солдатів.
Восени 72 року армія повсталих рабів зосередилася на Бруттійському півострові Італії (сучасна провінція Калабрія). Вони мали намір переправитися на острів Сицилію через Мессінську протоку на кораблях малоазіатських кілікійських піратів. Найімовірніше, Спартак вирішив підняти на повстання рабів у цій, одній із найбагатших, провінції Стародавнього Риму, яка вважалася однією з його житниць. До того ж історія цієї італійської області знала чимало виступів рабів зі зброєю в руках, і Спартак, найімовірніше, чув про це.
Однак кілікійські пірати, побоявшись стати кровними ворогами могутнього Риму, обдурили Спартака, і їхні корабельні флотилії не прийшли до берегів Бруттії, в порт Регія. У цьому ж портовому місті морських суден не виявилося, оскільки багаті городяни-римляни після наближення повсталих покинули на них Регій. Спроби ж переправитися через Мессинську протоку на саморобних плотах успіхом не увінчалися.
Тим часом армія Марка Красса зайшла в тил повсталим рабам. Легіонери звели у найвужчому місці Бруттійського півострова лінію типових римських укріплень, яка відрізала армію Спартака від решти Італії. Було викопано рів від моря і до моря (завдовжки близько 55 кілометрів, завширшки і завглибшки 4,5 метра) і насипано високий вал.
Римські легіони звично зайняли позиції і приготувалися відбити напад противника. Тому залишалося тільки одне – або терпіти сильний голод, або з великим ризиком для життя йти на штурм сильних римських укріплень.
Спартаківці зробили єдиний для себе вибір. Вони пішли на раптовий нічний штурм ворожих укріплень, заваливши глибокий і широкий рів деревами, хмизом, трупами коней і землею, і прорвалися на північ. Але під час штурму укріплень повсталі втратили близько двох третин своєї армії. Великих втрат зазнали й римські легіони.
Вирвавшись із Бруттійської пастки, Спартак швидко поповнив у Луканії та Апулії лави своєї армії звільненими рабами та італійською біднотою, довівши її чисельність до 70 тисяч осіб. Він мав намір навесні 71 року до н. е. раптовим нападом захопити головний порт на півдні Італії, в провінції Калабрія, – Бріндізій (Бріндізіум).
На захоплених тут кораблях повсталі розраховували безперешкодно переправитися до Греції, а звідти могли легко дістатися і до Фракії, батьківщини Спартака.
Тим часом римський сенат послав на допомогу Марку Крассу армію полководця Гнея Помпея, яка прибула морем з Іспанії, і армію полководця Гнея Помпея, яка воювала там проти іберійських племен, і великий військовий загін під командуванням Марка Лукулла, спішно викликаний з Фракії. Війська Лукулла висадилися в Бриндизії, ставши прямо перед спартаківською армією. Всі разом, ці римські війська перевершували армію повсталих рабів.
Дізнавшись про це, Спартак вирішив не допустити з’єднання римських армій і розбити їх поодинці. Однак це завдання ускладнювалося тим, що армія повсталих була ще раз ослаблена внутрішніми розбратами. Від неї вдруге відокремився великий за чисельністю загін (приблизно 12 тисяч осіб, які не побажали йти з Італії через Бріндізій), який, як і загін Крікса, був майже повністю знищений римлянами. Ця битва відбулася поблизу Луканського озера, де переможцем виявився Марк Красс.
Марк Ліциній Красс
Спартак рішуче повів свою армію чисельністю близько 60 тисяч осіб назустріч легіонам Марка Красса, як найсильнішому зі своїх супротивників. Вождь повсталих прагне утримати у своїх руках ініціативу у війні проти Риму. В іншому разі на нього чекала тільки повна поразка і загибель створеної ним армії. Противники зустрілися в південній частині провінції Апулія на північний захід від міста Таренто 71 року до н. е.
За деякими відомостями, повсталі раби за всіма правилами римського військового мистецтва рішуче атакували римську армію в її укріпленому похідному таборі. Римський історик Аппіан писав: “Відбулася грандіозна битва, надзвичайно запекла, внаслідок відчаю, що охопив таку кількість людей”.
Перед битвою Спартаку, як військовому вождю, підвели коня. Але він, вихопивши меч, заколов його, сказавши, що в разі перемоги його воїнам дістанеться багато хороших коней римлян, а в разі поразки він не матиме потреби і в своєму. Після цього Спартак повів свою армію на легіони Марка Красса, які теж жадали перемоги над “зневаженими” в римському суспільстві рабами.
Битва була дуже запеклою, оскільки переможеним у ній не доводилося чекати пощади від переможців. Спартак бився в перших рядах своїх воїнів і намагався пробитися до самого Марка Красса, щоб битися з ним.
Він убив двох центуріонів і чимало легіонерів, але, “оточений великою кількістю ворогів і мужньо відбиваючи їхні удари, був, врешті-решт, порубаний на шматки”. Так описував його загибель знаменитий Плутарх. Йому вторить Флор: “Спартак, б’ючись у першому ряді з дивовижною відвагою, загинув, як личило б тільки великому полководцю”.
Загибель Спартака
Армія повсталих після стійкого і воістину героїчного опору була розбита, більша частина її воїнів впала смертю хоробрих на полі брані. Легіонери не дарували життя пораненим рабам і за наказом Марка Красса добивали їх на місці. Переможці так і не змогли знайти на полі битви тіло загиблого Спартака, щоб тим самим продовжити своє торжество.
Близько 6 тисяч повсталих рабів втекли з Апулії після зазнаної поразки в Північну Італію. Але там їх зустріли і знищили іспанські легіони Гнея Помпея, який як не поспішав, але так і не встиг до вирішального бою. Тож усі лаври переможця Спартака і порятунку Стародавнього Риму дісталися Марку Крассу.
Однак із загибеллю Спартака і розгромом його армії повстання рабів у Стародавньому Римі не закінчилося. Розрізнені загони повсталих рабів, зокрема й тих, що воювали під прапорами самого Спартака, протягом кількох років ще діяли в низці областей Італії, переважно на її півдні та Адріатичному узбережжі. Місцевій римській владі довелося докласти чимало зусиль для їх повного розгрому.
Розправа переможців із захопленими в полон повсталими рабами була жорстокою. 6 тисяч полонених спартаківців римські легіонери розіп’яли вздовж дороги, яка вела з Риму до міста Капуї, де була розташована гладіаторська школа, у стінах якої Спартак і його товариші склали змову з метою визволити себе і безліч інших рабів Стародавнього Риму.
Повстання Спартака глибоко вразило Стародавній Рим і його рабовласницький лад. Воно увійшло у світову історію як найбільше повстання рабів у всі часи. Це повстання прискорило перехід державної влади в Римі від республіканської форми правління до імператорської.
Створена Спартаком військова організація виявилася настільки міцною, що протягом тривалого часу могла з успіхом протистояти добірній римській армії. Образ Спартака знайшов широке відображення у світовій художній літературі та мистецтві.
*****************
Шановні добродії, дорогі українці, долучайтесь до допомоги ЗСУ. За ваші кошти БФ “Полонія” придбає для наших ЗСУ автомобілі та іншу необхідну техніку і матеріали. Вся інформація про використання Ваших коштів буде публікуватись на сайті fenixslovo.com:
Одержувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ПОЛОНІЯ”
Код Одержувача: 45182991
Банк Одержувача: АТ «ОТП БАНК» в м. Київ
МФО 300528
Рахунок № UA743005280000026000000034874
Для допомоги ЗСУ.
