Немає жодної секунди, в якій твоя душа не взаємодіє зі світом, не розвивається і не рухається до повернення до Творця

Послухай мене. Послухай уважно. Ти, що раз по раз намагаєшся зберегти холоднокровність і позитивне ставлення, але щоразу зриваєшся на злість, а потім на досаду на себе.

Ти, який ніяк не може втримати спокій у душі. Ти, який сумує за станом всеосяжної любові, випробуваної колись. Ти, якому ніяк не дається усвідомленість. Ти, що відчуває безцільність свого існування.

Усі ви, кожен із вас. Кожен, хто вважає, що зійшов зі свого Шляху, і що ніяк не можеш на нього повернутися.

Послухай мене.

Зі Шляху зійти неможливо. Усе, що відбувається з тобою, всі твої відкати назад і падіння, невдачі в самоконтролі, всі твої поразки — це не помилки, не сходження зі Шляху. Твоя душа не може зійти з нього. Так задумано. Це навіть не зупинка на Шляху.

Зупинитися вона теж не може. Вона розвивається завжди.

Душа розвивається, коли ти злий. Тому що від злості ти страждаєш. І що сильніша твоя злість, і що частіше вона виникатиме, то більше буде від неї негативу і страждань. І тим нестерпніше тобі стане, що в підсумку насильно змусить тебе до змін себе. І тим міцніше в підсумку ти навчишся не злитися. І тим акуратніше будеш реагувати кожного наступного разу.

Душа розвивається, коли ти в зневірі. Що глибше ти зануришся в депресію, то чіткіше навчишся визначати свої внутрішні причини її, і то серйозніше будеш їх відпрацьовувати. І тим інтенсивніше вчитимешся відчувати радість.

Душа розвивається, коли ти відчуваєш повну безглуздість. Тому що ти вчишся бачити, що майже все земне, що здавалося важливим, — наносне. І ти несамовито шукаєш справжні смисли та істину. І дедалі більше жадаєш навчитися істинної любові, прагнеш до неї.

Душа розвивається, щоразу проходячи через хвороби й втрати, через народження і смерть свого чергового тіла.

Що глибше ти занурюєшся в негатив, то більше зусиль витрачаєш на вихід із нього, і то інтенсивніше дресуєш себе. І тим сильнішою зрештою стане твоя душа. І тим більше відкриттів вона для себе зробить.

Якщо ти був у стані благості, але вона зникла, це означає не те що ти припустився помилки. Це означає, що душа твоя ще недостатньо сильна, щоб тримати цей стан постійно.

І твоє завдання — підняти її на потрібний рівень. Через страждання, через тугу, через усе це, що захльостує душевним болем. Це — не зло. Не наслідки якоїсь твоєї фатальної помилки. Це — тренажер для твоєї душі.

Ковадло Небесного коваля, на якому впродовж багатьох життів виковують тебе — чудовий клинок, що розсікає реальність. Створюють, провівши через розпечені печі страждань, через болісне кування змін і крижану воду самотності.

Немає жодної секунди, в яку твоя душа не взаємодіє зі світом, не розвивається і не рухається до повернення до Творця. Вона завжди вчиться.

Уроки можуть бути болісними або щасливими, але і тих і інших вона сьорбне вдосталь.

Немає такої середини, якою можна було б прослизнути Шляхом, не відчуваючи болю.

І шукати таку середину — це те саме, що прийти до спортзалу й акуратно лавірувати між тренажерами, не займаючись на жодному з них. Все одно потім доведеться надолужувати, від цього нікуди не дітися.

Ти на своєму Шляху. Завжди.

Завжди рухаєшся.

І все правильно. Все було, є і буде правильно. І правильно навіть те, що ми не завжди про це пам’ятаємо.

Любові нам усім…