НААУ – це громадська організація, чи юридична особа, з якимось особливим статусом?

Недавно в інтернет-виданні «Закон і бізнес» прочитав досить претензійну статтю «Адвокатура України: європейське майбутнє чи знову в радянщину?!», відомого українського юриста, голову  комітету з верховенство права Національної асоціації адвокатів України (НААУ) Марини Ставнійчук. Якщо «вилити всю водичку» з статті, то всю суть публікації можна записати коротким реченням «НААУ не є громадською організацією».

Добре розумію Марину Іванівну, яка масою науковоподібних фраз пробує захисти юридичну структуру (НААУ), в якій вона зараз працює. Але ж вона науковець, кандидат юридичних наук, (не такий, як голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош, який не маючи вищої юридичної освіти, ніби то став адвокатом в 2006 році і ось уже 12 років керує адвокатурою Закарпаття і заодно купив собі диплом «кандидата юридичних наук») та Заслужений юрист України, то могла б більш аргументовано доводити замовну тезу своєї шефкині Лідії Ізовітової: «НААУ не є громадською організацією… і тому, коли окремі «експерти» стверджують про невідповідність закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ст.36 Конституції (яка гарантує свободу об’єднання в громадські організації), зрозуміло, що подібними маніпуляціями вони знищують адвокатуру в її цілісному самоврядному та саморегульованому вигляді». Від цієї фрази так і запахло радянщиною, з якою так активно вирішила поборотися пані Марина.

Парадокс? Ні. Ми просто в чергове маємо справу з замовною статтею, яких десятки публікується на сайті НААУ.

На цей раз, на мою думку, причиною публікації цієї статті стало розгляд в Конституційному Суді України питання про обов’язковість членства адвоката в НААУ. Якщо Конституційний Суд встановить, що членство в НААУ є не обов’язковим, то розвалиться вся бізнес-структура, якою зараз є «негромадська організація НААУ».

Адже відповідно до ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. (Конвенцію ратифіковано Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР) кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

А у ст. 20 Загальної декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р., стверджується:

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.
2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Крім того, Конституція України гарантує:

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Особливо я б звернув увагу на статтю 43: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.»

Але Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суперечить «Конвенції про захист прав людини», «Загальній декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р.» та Конституції України.

Чому?

Розглянемо ст. 45 названого Закону і процитуємо декілька декілька фраз з даної статті: «1. Національна асоціація адвокатів України (далі – НААУ) є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування…

6.З моменту державної реєстрації НААУ її членами стають усі особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Інші особи стають членами НААУ з моменту складення присяги адвоката України»

Такого «рабства», яке прописав Закон «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» не має ні для одного представника інших професій. Колись була панщина, а зараз маємо «нааущину». Не хочеш підкорятись «барині», голові НААУ Лідії Ізовітовій, чи її «поплічникам», заступникам та різним «секретарям» і те вже не адвокат. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, як їх влучно назвали адвокати – «інквізітори», миттєво виконають вказівку «барині». І тут не допоможуть ніякі заслуги.

Для прикладу, зовсім недавно, Закарпатське обласне КДКА анулювало, з грубим порушенням Закону, процедурних моментів, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю у відомого українського адвоката, доктора юридичних наук, автора десяток наукових публікацій на монографій Лариса Сергіївна Криворучко.

Причина? Причина банальна. Не хоче слухатись «рабиня» Криворучко «барині» Ізовітової. Лариса Сергіївна Криворучко є справжнім патріотом України, борцем з корупцією в судовій системі, адвокатурі та правоохоронних органах, а Лідія Павлівна Ізовітова – це стара соратниця зрадника України Віктора Медведчука, який ще зовсім недавно був адвокатом №1. Віктор Медведчук, за «особливі заслуги» отримав, у свій час, з рук Лідії Ізовітової свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю за №001. Дуже знаковий і наочний факт.

Парадокс: в часи жорстокої війни з росією патріота лишає права на працю за фахом соратниця зрадника України.

І жодної реакції на цей «безпредєл» з боку голови комітету з верховенства права НААУ Марини Іванівної Ставнічук. Хоча добре розумію, що у випадку відповідної реакції дуже швидко пані Марина позбулась би свого «хлібного місця».

Та вернімось до наших «баранів», а точніше до аналізу статті Марини Ставнійчук.

Марина Ставнійчук вважає, що «саморегуляцію адвокатури України та її органів слід розуміти як системно-організаційний процес внутрішньостатутної діяльності, характерної для органів, які мають дискреційні повноваження».

Що таке саморегуляція? Саморегуляція – від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати. Саморегуляція властива будь якій організованій системі, починаючи від неживої природи, живих організмів, держав, державних структур, підприємств, організацій тощо. Для саморегуляції використовується набір різних правил, навичок, законів, нормативних тощо. Чи властива саморегуляція адвокатурі України? Якщо під адвокатурою України розуміти тільки НААУ, то так. НААУ проводить «саморегуляцію», використовуючи Закон України «Про адвокатуру та адвокатське самоврядування», Статут асоціації, рішення РАУ, рішення конференцій тощо. Але ця «саморегуляція» досить своєрідна:

1. Критикуєш керівництво НААУ – ти вже не адвокат.
2. Збереження профайлів в ЄРАУ адвокатів – сепаратистів, зрадників України, навіть, в тому випадку, коли їхня адвокатська діяльність припинена шляхом анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Наочний приклад – це профайл в ЄРАУ зрадника України Віктора Медведчука.
3. Збереження на посаді, наприклад, голови Ради Закарпатської області не адвоката Олексія Фазекоша. Якщо дану людину «турнуть» з посади, то що буде з тисячами свідоцтв адвокатів, які виписав цей аферист?

Може б варто цими питаннями «саморегуляції» зайнятись голові комітету з верховенства права, замість того, щоб придумувати якийсь особливий статус для НААУ?

Ще одна цікава фраза: «…характерної для органів, які мають дискреційні повноваження»

Так для яких органів характерні дискреційні повноваження?

В законодавстві України визначення поняття «ДИСКРЕЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ» наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5:

«Дискреційні повноваження – сукупність прав та обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.»

Яке відношення до дискреційних повноважень має недержавна некомерційна професійна організація, якою є НААУ і якій Марина Ставнійчук старається, набором різних «хитромудрих словечок»,  надати якийсь особливий статус: але тільки не державної структури і не громадської організації? Було б смішно читати, як би це писала не Заслужений юрист України, з набором різних поважних регалій. А так ставимо тільки три крапки «…».

І все таки НААУ – це громадська організація, чи ні?

Перейдемо до законодавчої бази, яка визначає статус юридичної особи, до якої відноситься і НААУ

Конституція України жодним чином не визначає статус юридичних осіб, до яких можна віднести НААУ. Законодавчою базою для юридичних осіб є Цивільний Кодекс України.

Статтею 81 ЦКУ визначено, зокрема, таке:

1. Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.
2. Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до ст. 87 ЦКУ юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів та діяти на підставі Статуту, в порядку визначеним законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

Поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного і приватного права проведений тільки за одним критерієм – порядком їх створення.

Є дві основоположні ознаки юридичних осіб публічного права: це реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законодавчими актами, та їх створення на підставі розпорядчого акта.

Звертаємось  ст. 167 ЦКУ:

«2. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.»

НААУ, згадується тільки в Законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», але без прямої вказівки на її статус як юридичної особи публічного права.

Аналіз правових норм ст. 81 та 167 ЦКУ свідчить, що НААУ не відповідає вимогам, які пред’являють до юридичних осіб публічного права, оскільки не створена державою шляхом видання розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

Який можна зробити з цього висновок?

НААУ є звичайною громадською організацією, на яку поширюються вимоги, викладені у ст. 22, 36 і 43 Конституції, ст. 20 Загальної декларація прав людини, прийнятої резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. (ратифікована Україною в 1978 р.), та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. (ратифікована Україною в 1997 р.).

Відповідно до п. п. 23 і 24 Основних положень про роль адвокатів, прийнятих Восьмим Конгресом ООН із запобігання злочинам 1 серпня 1990 р., «адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне об’єднання в асоціації та організації. Зокрема, вони мають право створювати місцеві, національні і міжнародні організації та відвідувати їх збори без побоювання обмеження професійної діяльності з причин їхніх законних дій або членства в організації, дозволеній законом».

НААУ є саме об’єднанням громадян, це видно зі змісту ч. 1 ст. 45 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої НААУ об’єднує всіх адвокатів України.

Як ми вже  писали, стаття 45 Закону, порушуючи ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 36 Конституції, заперечує свободу вступу до об’єднання громадян – НААУ, встановлює примусовий вступ всіх адвокатів України до НААУ.

Ще один цікавий момент. Дуже багато адвокатів отримали свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльність ще до набрання чинності Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цих адвокатів автоматично зробили «рабами» НААУ тобто стаття 45 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо порушує законні права адвокатів щодо вступу до будь-яких об’єднань України, які передбачені ст. 36 Конституції та ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Ще варто згадати, що ст. 8 Конституції встановлюється, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Отже:

1. Стаття Марини Ставнійчук «Адвокатура України: європейське майбутнє чи знову в радянщину?!» має чисто замовний і кон’юктурний характер.
2. НААУ не є юридичною особою публічного права, адже вона не була створена відповідно до вимог ст. 81 і 167 ЦКУ.
3. Законодавством України не визначено якийсь особливий статус НААУ.
4. НААУ є звичайною громадською організацією.
5. Стаття 45 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суперечить Конституції України, законам і міжнародним зобов’язанням України (Загальній декларації прав людини 1948 р. та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.).

Післямова, яка можливо не відноситься до даної статті, але…

 Я за першою освітою фізик, кандидат технічних наук, Заслужений винахідник УРСР, автор і співавтор 22 Авторських свідоцтв СРСР. Зараз шеф-редактор інтернет-видання «Фенікс – Слово». Непогано володію комп’ютерною технікою, в інформаційній базі маю більше 2 тис. електронних адрес, на які час від часу, розсилаю листи з рекомендацією прочитати ту, чи іншу статтю. Нічого крамольного і протизаконного. Не хочеш читати мої листи – заблокуй мою електронну адресу. І все.

Але не міг подумати, що на свою електронну адресу отримаю від голови комітету з верховенства права НААУ Марини Ставнійчук «ввічливо-погрозливі» листи з проханням виключити її електронну адресу з мого списку. Я прохання виконав, хоч питання залишилось:

Невже шановну Марину Іванівну, як висококваліфікованого юриста та голову комітету з верховенства права НААУ не цікавить, як працюють «провінційні»  структури НААУ такі, як Рада адвокатів Закарпатської області, про яку я писав у своїх публікаціях? Як бачимо – ні. Саме головне – це всіми можливими і неможливими способами доказати, що НААУ – це громадська організація, а юридична особа з якимось особливим статусом.

Степан Сікора