Казка про Втомлену Жінку: “Всім винна, крім себе”

“Для мене цей незвичайний день настав тільки до 45 років. І відтоді з насолодою приймаю це життя!”

Жила-була на світі Втомлена Жінка. Щоранку вона сяк-так прокидалася, змушувала себе цілий день працювати і змученою лягала спати. Вона вже й не пам’ятала, коли востаннє почувалася такою, що відпочила, сповнена сил і бажання жити.

І так усе тривало до певного часу, до тієї самої миті, коли тінь Втомленої Жінки відокремилася. Це було літнім спекотним днем, коли потрібно було зробити чергову важливу справу, бо “не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”, “без праці не виловиш і рибку зі ставка”, “хто не працює, той не їсть”. Саме це довело жінку до піка втоми. Тінь стала віддалятися від неї, залишивши свою господиню сидіти без сил на офісному стільці.

Жінка благала Тінь:

– Будь ласка, повернися до мене! Ти йдеш і разом із тобою йде вся моя сила…

Тінь відповіла:

– Так, вірно. Адже я – Хоронителька твоєї Енергії. Але я більше не можу тобі допомогти. Ти вичерпала майже всю свою силу, не поповнивши її запаси. Ти довела себе до повної знемоги. Подумай гарненько: чому все це з тобою сталося?

– Без тебе мені буде складно це зрозуміти. Будь ласка, допоможи мені!

Тінь трохи подумала, а потім погодилася.

– Добре. Але тільки за умови, що ти пройдеш три випробування, які розчакловують твою Енергію. Згодна?

– Звісно!

– Тоді слухай. Завдання перше: відчуй свою спину, свої плечі. Чи відчуваєш ти нестерпну тяжкість?

Втомлена Жінка кивнула. Як їй цього не відчувати? Скільки років вона тягає невидимі важкі мішки.

– Тоді віддай не свою ношу тим, кому вона буде по плечах. Віддай цим людям ЇХ ЖИТТЯ. Це їхні уроки, це їхні перемоги, це їхній розвиток. А свою частку залиш. І тоді ти зможеш почати жити своїм життям.

Ох, як важко було жінці зізнатися собі в тому, що вона несе тягар, зовсім не їй призначений. Це було їй не під силу, це висмоктувало її енергію: турботи подруг, чоловіка, батьків. Вона тягла на собі всі їхні проблеми, всі їхні труднощі і намагалася вирішити їх, але ставало тільки гірше. Усім.

Але тепер усе, досить: відтепер нехай кожен живе своїм життям. Втомлена Жінка заплющила очі, уявила кожного, чий тягар вона колись по “доброті” своїй звалила на себе, і подумки віддала їхню частку.

Щойно Втомлена Жінка звільнилася від непосильного тягаря, її телефон почав дзвонити. Це шукали її всі, хто колись звалив на неї весь цей тягар.

Втомлена Жінка злякано подивилася на свою Тінь:

– Що мені робити? Вони зараз почнуть знову просити мене забрати їхню ношу!

Тінь залишалася невблаганною.

– Якщо хочеш бути здоровою, якщо ти хочеш, щоб усі ці люди прожили повноцінне життя, не шкодуючи ні про що, тоді пройди друге випробування: навчися казати “ні”, коли це необхідно.

Жінка кивнула, але відчула, що друге випробування, мабуть, ще складніше за перше. Як відмовити? Що про неї подумають? А раптом із нею перестануть спілкуватися? А раптом її не будуть любити? Але робити нічого.

Вона відповіла на дзвінок своєї подруги. Розмова була безглуздою: подруга вмовляла зробити за неї всі справи, а Втомлена Жінка все виправдовувалася і виправдовувалася.

Тінь підійшла до своєї підопічної і тихо підказала:

– Для того, щоб навчитися говорити “ні”, спочатку потрібно розучитися виправдовуватися. Інакше люди відчують твою невпевненість і продовжуватимуть переконувати тебе доти, доки ти не здасися і не візьмеш на себе їхній тягар.

Жінка кивнула і закінчила розмову з подругою твердим, невблаганним і водночас сповненим співчуття “ні”. Це звучало мовою серця приблизно так: ти мені дуже дорога, саме тому я бажаю тобі, щоб ти жила своїм життям, повір, саме тоді можна відчути себе щасливою: випробувавши все, що надіслано долею, ти вчишся цінувати те, що маєш, і ти прагнеш до своєї мрії, набуваючи для цього всіх необхідних якостей.

Звісно, не всі зрозуміли Втомлену Жінку. Хтось справді перестав із нею спілкуватися (а чи друг він був?), хтось образився (так, потрібен час, щоб звикнути жити своїм життям і поважати життя іншої людини), а хтось із цим змирився.

Тінь сказала:

– Прийшла пора пройти третє й останнє випробування. І тоді до тебе повернеться твоя енергія, твоє бажання жити. Навчися відпочивати. Дозволь собі відпочивати. А для цього ти зустрінешся з тим, хто тобі найбільше заважає – зі своїм Почуттям провини.

Третє випробування було найпідступнішим. Почуття провини безжально змінювало свої личини і голоси. Тільки-но Втомлена Жінка намагалася відпочити, як Почуття Провини підходило до неї і маминим голосом говорило:

– Як? Ти знову байдикуєш? Я тут працюю, працюю, а ти прохолоджуєшся! Як тобі не соромно! Але ж сьогодні стільки справ!

Або чувся татів голос:

– Якщо ти цього не зробиш, то ніхто не зробить. Усе піде прахом. Що? Втомилася, кажеш? Чому ти втомилася? Ти ще нічого не зробила! Працювати, працювати треба більше, працювати!

Або Почуття Вини говорило голосом бабусі:

– У нашій родині зроду ледарів не було. Я ось кручуся цілий день, не присяду навіть. І ти маєш бути такою ж.

Голоси вимагали й докоряли, і жінка зрозуміла, що вона не зможе відпочити, не зможе, навіть якщо лежатиме на дивані годинами, навіть якщо поїде у відпустку на край землі… І тоді виник цей крик, крик її бунту:

– Я маю право на відпочинок! Я знімаю з себе закляття заборони на нього. Відтепер я буду не тільки працювати, а й повноцінно відпочивати. Адже існує не тільки день, а й ніч. Активність змінюється відпочинком і в природі. Навіть природа, Велика Жінка, відпочиває! Я не байдикую, а відновлююся, щоб бути здоровою, щасливою, сповненою натхнення і творчих сил. І тоді я робитиму щось не тому що “мушу”, я робитиму все з любов’ю, з радістю, зі щирим бажанням.

Цього монологу вистачило, щоб Почуття Вини зникло. Втомлена Жінка усвідомила, що завжди намагалася бути хорошою для когось і тому заборонила собі жити своїм життям, заборонила собі відпочивати, мати свою думку. І від цього ще ніхто не став щасливим, усе лише тільки ускладнювалося. Доти, доки вона зовсім не видихалася.

Цей день був найнезвичайнішим для Жінки, що відпочила. Вона з насолодою прийняла квіткову ванну, лежала на дивані з улюбленою книжкою, милувалася неймовірною красою заходу сонця, вдихаючи аромати вечірньої роси, слухаючи голос щасливих надій, відчуваючи биття життя, яке повернулося, у своєму серці. До неї поверталася не тільки Енергія, до неї поверталися Здоров’я, Краса, Радість, Натхнення, Спокій… І все це тільки лише тому, що одного разу Втомлена Жінка нарешті дозволила собі … відпочити.

Бажаю вам щастя!

Ніна Суміре.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *