І збоку синім олівцем написано дуже чітко: “Усунути”. Історія дівчинки, що обіймає Сталіна
Напевно, ви бачили знамениту фотографію Сталіна з маленькою бурятською дівчинкою, яка обіймає його за шию і щасливо посміхається. Дівчинку звали Енгельсіна Маркізова. Всього через рік після того, як було зроблено цей знімок, її батько був репресований, а сама вона вирушила на заслання. Розповідаємо трагічну історію героїні радянських підручників та плакатів.
Оригінальний текст читайте на сайті mel.fm
«Вона була з тих красунь, чия присутність у ресторані змушує і чоловіків, і жінок ненароком упускати вилки», — так писала правозахисниця Людмила Алексєєва про свою хорошу подругу Енгельсіну Дорбеєву у спогадах «Покоління відлиги». Алексєєва сама не відразу дізналася, що Енгельсіна, яка навчалася з нею на Історичному факультеті МДУ, – та сама дівчинка зі знаменитої фотографії 1936 року. Саме з неї потім малювали численні плакати та робили скульптури, складаючи оди Сталіну — «найкращому другові радянських дітей».
Саме ця фотографія вийшла в радянських газетах наприкінці січня 1936 року зі словами, які досі залишаються у всіх у пам’яті: «Дякуємо товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!» При цьому і сьогодні мало хто пам’ятає, якою жахливою була доля і самої дівчинки, і багатьох інших дітей періоду сталінізму, не кажучи вже про їхніх батьків. Але все по порядку.
“Це вам привіт від дітей Бурят-Монголії!”
Енгельсіна Маркізова народилася 16 листопада 1928 року у місті Верхньоудинську Бурят-Монгольської АРСР (сьогодні це місто Улан-Уде, столиця Бурятії). Тато Енгельсіни, Ардан Маркізов, брав участь у Громадянській війні і був переконаним комуністом — зовсім невипадково він назвав дочку на честь Фрідріха Енгельса, а сина Владленом (скорочено від «Володимир Ленін»). З 1936 року Маркізов служив народним комісаром (тобто міністром) землеробства у рідній республіці.
Мати Енгельсіни, Домініка Маркізова, була дочкою забайкальського козака. Коли Енгельсіна була ще маленькою, Домініка вступила до Московського медичного університету і почала вчитися на лікаря. Як розповідає сама Енгельсіна в документальному фільмі «Сталін та Геля», у період навчання її мама жила з дітьми у Москві. У 1936 році туди ж приїхав отець Енгельсіни — з великою делегацією з Бурят-Монгольської АРСР. Її учасникам мали вручати нагороди вищі особи радянської держави: на зустрічі з делегацією у Кремлі, яка відбулася 27 січня, був не лише Сталін, а й, наприклад, В’ячеслав Молотов, Климент Ворошилов та Михайло Калінін.
На цю зустріч і взяв доньку Ардан Маркізов. Дівчинку підготували заздалегідь: гарно одягли, купили їй два букети, які вона мала вручити Сталіну «у потрібний момент». Але, як часто буває з дітьми, все вийшло не так, як планувалося. Якоїсь миті маленька Енгельсіна, якій тоді було лише 8 років, втомилася чекати потрібного моменту — і просто вийшла до столу президії, де сиділи всі вищі партійні чини.
«Нарядили мене дуже красиво – мама купила мені нову матроску і дала туфельки, які тато, звичайно, забув мені змінити. Я потім так і стояла у президії у валянках. Коли ми підійшли до Кремля, тато дуже хвилювався, але вартовий сказав, що дітей без пропуску пускають. Ми зайшли до зали, всі розсілися за столики. І тут розпочалися виступи колгоспників. Ці нескінченні промови тривали дуже довго. Мені було дуже нудно. Я терпіла-терпіла, а потім встала та пішла…»
З інтерв’ю Енгельсіни Дорбеєвої для документального фільму «Сталін та Геля»
За спогадами Енгельсіни, Сталін сидів до неї спиною. Климент Ворошилов побачив, що до нього біжить маленька дівчинка, поплескав спиною і сказав: «До тебе прийшли». Сталін із широкою посмішкою прийняв букети і поставив дівчинку на стіл президії. “Це вам привіт від дітей Бурят-Монголії!”, – випалила Енгельсіна, а потім поцілувала Сталіна. Зал вибухнув бурхливими оплесками, заклацали численні фотокамери. На згадку про цю зустріч Сталін подарував Енгельсіні золотий годинник з гравіюванням та патефон.
Йосип Сталін та Енгельсіна. 27 січня 1936 року. Фото Михайла Калашнікова
Вже наступного дня фотографія дівчинки, що обіймає Сталіна, розлетілася радянськими газетами. Образ майже відразу став важливим елементом культу Сталіна, якого за життя звеличували не лише як політика, а й як «друга» радянських дітей, який подарував їм «щасливе дитинство». А ще Сталіна проголосили «батьком народів», який дбає про велику «сім’ю» радянських громадян, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Для цих цілей знімок із маленькою бурятською дівчинкою теж чудово підходив. З нього писали картини, робили монументальні розписи та скульптури, які прикрашали школи, театри, спортивні комплекси міст по всій країні.
Зображення Сталіна та Енгельсини над входом у Центральний дитячий театр у Москві. Фото: pastvu.com
Енгельсіна Маркізова відразу стала знаменитістю. Як згадувала вона сама в документальному фільмі «Сталін та Геля», у день публікації знімку до неї в готель, де вона жила з батьками, стали приносити подарунки та іграшки, заваливши ними всю кімнату. В Улан-Уде дівчинку зустрічали як героїню та запрошували на різні заходи. Радянські батьки стали стригти своїх дітей під Гелю.
Щастя та популярність Енгельсини та її сім’ї тривали зовсім недовго — у листопаді 1937 року її батька разом з іншими високопоставленими діячами Бурят-Монгольської АРСР було заарештовано. Його (і ще 142 особи), за версією Енгельсіни, звинуватили у створенні пан-монгольської контрреволюційної шкідницької організації. Причиною звинувачень став мор худоби у регіоні — НКВС побачило у цій події бажання спеціально нашкодити радянському народу за наказом японської розвідки. Втім, є й інша версія, за якою Ардану Маркізову приписували план замаху на Сталіна.
Точнісінько дізнатися, що сталося, ми поки що не можемо — справа знаходиться в закритому архіві ФСБ. Втім, Енгельсіна Дорбеєва стверджувала, що їй вдалося отримати до нього доступ, і переказала його зміст у згаданому документальному фільмі. Так чи інакше, влітку 1938 Ардан Маркізов був розстріляний.
Фрагмент постанови про пред’явлення звинувачення та обрання запобіжного заходу щодо Ардана Маркізова
Діти та дружини «ворогів народу»
Щоб пояснити, що відбувалося з Енгельсіною далі, треба розпочати здалеку. Чи було насправді таким щасливим дитинство радянських дітей за Сталіна, як про це писали в газетах? На жаль, барвиста радянська пропаганда та соціальна програма мали і зворотний бік.
У 1936 році було прийнято нову Конституцію СРСР. До того ж, вона стала відома тим, що в ній з’явився термін «ворог народу» — як повноцінний юридичний термін. Зміна в мові ненабагато випередила зміни у суспільному житті, а саме хвилю наймасштабніших репресій в історії радянської держави, яка почалася зовсім скоро.
Може здатися, що репресії стосувалися лише дорослих, яких могли запідозрити у шкідництві чи контрреволюції. Але насправді вони оберталися і проти дітей тих, кого заарештували і розстріляли. На самому початку репресій 1937 року на найвищому рівні було прийнято рішення, що разом із «винними» у контрреволюції та зраді батьківщини необхідно обшукувати та заарештовувати і членів їхніх сімей, насамперед дружин та дітей (але це часто були й літні батьки).
На дружин заводилася спеціальна слідча справа, у них конфісковували майно, а їх після арешту відправляли до в’язниці. Дітей зазвичай вилучали. На тих, хто був старше 15 років, теж заводилася справа. Ось фрагмент із наказу наркома внутрішніх справ СРСР № 00486 «Про операцію з репресування дружин та дітей зрадників батьківщини» (документ від 15 серпня 1937 року):
«Дружини засуджених зрадників Батьківщини підлягають ув’язненню в табори на строки, залежно від ступеня соціальної небезпеки, щонайменше 5–8 років. Соціально небезпечні діти засуджених, залежно від їхнього віку, ступеня небезпеки та можливостей виправлення, підлягають ув’язненню в таборах або виправно-трудових колоніях НКВС або оселенні в дитячих будинках особливого режиму Наркомпросів республік.
Засуджені дружини зрадників Батьківщини, які не піддані арешту через хворобу та наявність на руках хворих дітей, по одужанню заарештовуються та прямують до табору. Дружини зрадників Батьківщини, які мають немовлят, після винесення вироку негайно піддаються арешту і без завезення до в’язниці прямують безпосередньо до табору. Так само чинити і з засудженими дружинами похилого віку.
Наказ НКВС СРСР «Про операцію з репресування дружин та дітей зрадників батьківщини»
У документі докладно описувалося, що робити з дітьми «ворогів народу». Грудних дітей, наприклад, було наказано направляти до таборів разом із засудженими матерями, а у віці 1-1,5 років передавати до дитячих будинків. Дітей до 15 років розміщували у дитячих будинках подалі від Москви.
Спеціально зазначалося, як потрібно розміщувати окремо дітей, «пов’язаних родинними узами», братів та сестер розлучали.
Адже, як вважали спецслужби та керівництво країни, вони могли вступити в змову та здійснити контрреволюцію. Маленьким дітям міняли прізвище, щоб потім не могли розшукати рідних. Щодо дітей віком від 15 років пропонували вирішувати питання індивідуально. Їх цілком могли засудити, як і батьків: кримінальна відповідальність, аж до таборів та розстрілу, наступала для радянських дітей з 12 років (згідно з постановою від 7 квітня 1935 року).
Якщо з’являлися родичі, які готові взяти дітей до себе, документ наказував цьому не перешкоджати. Але таке траплялося нечасто, багато хто боявся. За дітьми “ворогів” встановлювали спеціальне спостереження. Якщо якихось вважали «небезпечними» (наприклад, тих, хто захищав батьків, тобто, у термінах спецслужб, «висловлював антирадянські погляди»), то їх відправляли до дитбудинків особливого режиму або так чи інакше відгороджували від інших дітей.
«До нас не підпускали інших дітей, нас не підпускали навіть до вікон. До нас нікого не пускали з близьких… Мені та Гілці тоді було по 13 років, Петьці 15, Свєті Тухачевській та її подрузі Гізі Штейнбрюк по 15. Решта всі молодші. Було дві крихти Іванови 5 і 3 роки. І маленька весь час кликала маму. Було досить важко. Ми були роздратовані, озлоблені. Почувалися злочинцями, всі почали курити і вже не уявляли собі звичайне життя, школу»
Миру Уборевич, вихованка Нижньоїсетського дитячого будинку, зі спогадів «14 листів Олені Сергіївні Булгакової»
Надзвичайно трагічною була доля малюків, які потрапили в табір для дорослих, наприклад, у так званий «АЛЖИР» — Акмолінський табір для дружин зрадників Батьківщини в Казахстані. Вони росли за колючим дротом у жахливих умовах, матері могли бачити їх лише під час годування. Багато дітей там помирали, а тих, хто виживав, після року чи півтора відбирали у матерів і відвозили до дитбудинку. Як пише на своєму сайті Музей історії ГУЛАГу, в Алжирі було окреме «мамчине кладовище», де ховали жінок і немовлят.
Фото з альбому Будинку дитини Каргопольського виправно-трудового табору за 1945 рік. Державний архів Російської Федерації
Енгельсіна перетворюється на Мамлакат
Доля Енгельсини, втім, виявилася щасливішою — якщо взагалі так можна сказати. Після розстрілу батька її маму, Домініку Маркізову, як дружину «ворога народу» заслали з дітьми до південного Казахстану, де вона стала працювати лікарем. Разом з Енгельсіною Домініка написала листа Сталіну, але відповіді не отримала. В 1941 році жінку знайшли мертвою. Обставини її смерті залишаються таємничими. Енгельсіне, за її спогадами, пояснили, що мати наклала на себе руки, «не витримавши ганьби», але сама вона вважала інакше.
«Правду я дізналася після того, як переглянула її справу у ФСБ. Там я знайшла один документ, який нарешті розкрив таємницю її загибелі. Начальник НКВС Туркестану надсилає запит Берії з таким змістом: “Тут перебуває заслана Маркізова, яка зберігає подарунки від Сталіна та п’ять портретів її дочки з вождем. Що робити?” І збоку синім олівцем написано дуже чітко: “Усунути”. Тоді мені стало ясно, що вона не наклала на себе руки — вона просто була усунена, вбита. З перерізаним горлом її знайшли у лікарні…»
З інтерв’ю Енгельсіни Дорбеєвої для документального фільму «Сталін та Геля»
Після смерті матері Енгельсіна разом із братом вирушила до Москви до своєї тітки, якій тоді було лише 25 років. Тітка та її чоловік, Сергій Дорбеєв, не злякалися та удочерили дівчинку. Вони дали їй нове прізвище та по батькові — тепер його звали Енгельсіна Сергіївна Дорбеєва. Дівчинка почала життя з чистого аркуша — і мала мовчати про власне минуле.
За сумною іронією долі, Енгельсіна стала ходити до школи, де висів цей портрет зі Сталіним, списаний з її власної фотографії.
Тільки тепер зображення офіційно називалося «Сталін та Мамлакат». Мамлакат Нахангова була збиральницею бавовни із Таджицької РСР. У віці 11 років вона побила рекорд при зборі врожаю і отримала за це орден Леніна і теж зустрілася зі Сталіним (1935 року). Після арешту та розстрілу батька Енгельсіни пропагандисти стали писати, що на фотографії з нею насправді зображена Мамлакат. На те, що дівчинці, яка обіймає Сталіна, явно менше 11 років, було вирішено не зважати.
Енгельсіна в молодості
Після школи Енгельсіна вступила до Марійського державного педагогічного інституту в Йошкар-Олі, а потім, у 1948 році, – на відділення східознавства Історичного факультету МДУ. Вона спеціалізувалася на історії Південно-Східної Азії (В’єтнам, Камбоджа) і після університету працювала у школі, потім в університеті, Інституті східознавства АН СРСР та Бібліотеці ім. В. І. Леніна.
За тією ж трагічною іронією долі на одному курсі з дівчиною в МДУ навчалася дочка Сталіна, Світлана Алілуєва. Часи тоді вже сильно змінилися: у 1953 році помер Сталін, а в 1956-му, після знаменитої доповіді Микити Хрущова «Про культ особистості та її наслідки», в СРСР почалося переосмислення сталінізму та реабілітація невинних, які зазнали репресій. Почалася «відлига» у зовнішній та внутрішній політиці: було пом’якшено кримінальне законодавство, ослаблена цензура, розпочалися економічні реформи.
Енгельсіна Дорбеєва прожила довге життя: побачила не лише «відлигу», а й часи «застою», і реформи другої половини 1980-х, і розвал СРСР. Вона двічі була одружена, народила доньку та сина. Її перший чоловік, Ерік Комаров, служив радянським культурним аташе в Індії, тому Енгельсіна якийсь час жила і працювала в цій країні. Другий чоловік був ученим-східознавцем, з ним Енгельсіна жила до кінця своїх днів у Москві. 2004 року вона померла під час відпочинку в Туреччині.
Знаменита фотографія зі Сталіним, як і раніше, відома і продовжує залишатися символом сталінських часів — з їхньою яскравою, барвистою образністю і зовсім не радісним змістом.
