Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Героїні у габітах, 02
Весною 1944 р. в окупованій фашистською Угорщиною Подкарпатській Русі почали розгортатись страшні події. Підкоряючись ідеології фашизму, угорська військова влада почала забирати всіх жителів єврейської національності, в концентраційні табори.
Працюючи над уточненням прізвіщ доробратівчан єврейської національності, які стали жертвами фашизму, я була шокована розповідями голови єврейської громади м. Мукачева Лейбовича Абрагама і члена Міжнародної єврейської жіночої організації „Проект Кешер” Голендер Елли.
Понад 100 000 євреїв Подкарпатської Русі було відправлено в концентраційний табір Аушвіц. По дорозі внаслідок нелюдських умов багато стариків, маленьких дітей і хворих померло. По прибутті всі повинні були підійти до реєстраторів, які записували прізвище ім’я і по батькові. Далі, пошикував- шись у шеренгу, по одному заходили на територію табору. Там, сидячи у кріслі на невеликому підвищенні, німець Менгеле помахом палиці показував куди йти: направо чи наліво. Усе це супроводжувалось диявольською симфонією Фауста, що звучала з гучномовців. Тут навіки розлучали дітей і батьків, чоловіків і їхніх жінок. Усі, кого відправляли наліво, більше не поверталися. Там людям наказували роздягнутися, заводили у камеру і закривали. Камеру заповнювали газом, а потім всіх спалювали. Знищенню підлягали хворі, старі і слабкі. Здорових відділяли для використання на важких роботах: у каменоломнях, на заводах з виготовлення пороху чи снарядів та ін. Багатьох дітей використовували для медичних цілей: з одних викачували всю кров, яку потім використовували для переливання, а на інших проводили різні медичні до- сліди. З вагітних жінок виймали зародиші і плоди, над якими потім теж проводили експерименти.
В чому вина доробратівчанки Якубович Рози і її дітей дев’яти, семи і п’яти років, яких спалили в один день 28 травня 1944 року в концтаборі Аушвіц? Лише в тому, що вони народились євреями. Та хіба був у них вибір?
Список доробратівчан єврейської національності, що загинули в концентраційному таборі Аушвіц
№ | Прізвище, ім’я, по-батькові | Вік |
1. | Аккерман Шамуель-Вольф Шамуелович | 39 р. |
2. | Аккерман Герміна | 34 р. |
3. | Аккерман Лазар Філіпович | 37 р. |
4. | Аккерман Жені Вольфівна | 38 р. |
5. | Аккерман Лазар Гершович | 46 р. |
6. | Аккерман Розалія Філіповна | 46 р. |
7. | Бухбаум (ур. Клайн) Етела | 41 р. |
8. | Гольдштейн Мозеш Германович | 30 р. |
9. | Гольдштейн Роза Давидівна | 23 р. |
10. | Голлендер Беньямін Ізраелович | 45 р. |
11. | Голлендер (Айхель) Фані Йоселівна | 40 р. |
12. | Голлендер Іцік | 14 р. |
13. | Голлендер Мозеш | 11 р. |
14. | Голлендер Ліпот | 10 р. |
15. | Голендер (ур. Вебер) Елла Давидівна | 18 р. |
16. | Голендер Лайош Бейлович | 30 р. |
17. | Голендер Мойзеш Мойзешович | 35 р. |
18. | Голендер (ур.Вайс) Шарлота | 28 р |
19. | Голендер Янкель Беркович | 7 р. |
20. | Голендер Маєр Якубович | 42 р. |
21. | Голендер Аврум Якубович | 42 р. |
22. | Голендер Шулим Якубович | 46 р. |
23. | Голендер Бруха Якубівна | 55 р. |
24. | Голендер Піна Якубівна | ? |
25. | Голлендер Шоломон Якобович | 50 р. |
26. | Граус (ур. Кополович) Залі Мозешівна | 44 р. |
27. | Граус Соломон | 51 р. |
28. | Гросс Естер Ліпотівна | 47 р. |
29. | Грос Регіна | 40 р. |
30. | Гросс Самуел Абрагамович | 39 р. |
31. | Гросс Узер-Зеліг Германович | 51 р. |
32. | Давидович Шамуел Давідович | 35 р. |
33. | Давидович (Браун) Лаура Айзиківна | 47 р. |
34. | Давидович Мальвіна Блімівна | 23 р. |
35. | Давидович Іта | ? |
36. | Давидович Якоб | ? |
37. | Кац Мойзіш-Йозеф | 41 р. |
38. | Клайн Естер Петахягуївна | ? |
39. | Клайн Егуда Петахягуйович | ? |
40. | Клайн Людвік Самуелович | 56 р. |
41. | Клайн Юда-Герш Шамуелович | 55 р. |
42. | Ламперт Берта | ? |
43. | Ламперт Залі | 49 р. |
44. | Ламперт Арон | 58 р. |
45. | Ламперт (Золдан) Фаіна Ноївна | 53 р. |
46. | Ламперт Мехел Аронович | 30 р. |
47. | Ламперт Абрагам Аронович | 25 р. |
48. | Ламперт Ноель Аронович | 20 р. |
49. | Ламперт Лазарь | ? |
50. | Ландесман Вільмош | 47 р. |
51. | Ландесман Сара Соломонівна | 45 р. |
52. | Ландесман Бернат Вільмошович | 21 р. |
53. | Маускопф Вольф Меїрович | 58 р. |
54. | Маускопф Самуїл Мордехайович | 23 р. |
55. | Мермельштейн Соломон Еліашевич | 48 р. |
56. | Мермельштейн (Бернер) Абрагамівна | 44 р. |
57. | Мермельштейн Ленке Соломонівна | 12 р. |
58. | Мермельштейн Піра Соломонівна | 21 р. |
59. | Струбл (Хаймович) Дора Юдівна | 33 р. |
60. | Струбл Берта | 9 р. |
61. | Струб Вольф | 6 р. |
62. | Хейзлер Зігмонд Хаїмович | 54 р. |
63. | Хейзлер ( Сабо)Хані Мігалівна | 49 р. |
64. | Цікк (Грюнштейн) Гелена Мойзешівна | 33 р. |
65. | Цікк Давід | 9 р. |
66. | Цікк Айзик | ? |
67. | Шварц Бернат | 34 р. |
68. | Шварц Бланка | 22 р. |
69. | Якубович Роза Маєрівна | ? |
70. | Якубович Самуел Ігнацевич | 36 р. |
71. | Якубович Ізідор | 9 р. |
72. | Якубович Аліца | 7 р. |
73. | Якубович Айзік | 5 р. |
Не в змозі залишатись осторонь цих страшних подій сестра Ігнатія зібрала у себе префекток та вчителів інтернатів і сиротинцю й закликала їх допомогти: „Фашисти забирають на погибель всіх жидів і навіть дітей. Всі люди є від Бога, а тому це неправильно. Особливо шкода дітей. Ми можемо врятувати від загибелі певну кількість єврейських дітей, взявши їх в інтернат і сиротинець, але це грозить нам великою небезпекою. Якщо військова влада взнає про це, всіх, хто був до цього причетний або знав і не доповів владі, можуть розстріляти. Чи готові ми піти на такий ризик?”. Серед тиші піднялась се- стра Миколая і сказала: „Якщо ми в змозі врятувати від смерті хоч одну дитину і не зробимо цього, то потім не зможемо собі цього простити, як не простить нам і Бог”. За нею піднялась сестра Теофіла, яка теж висловилась за спасіння життів єврей- ських дітей і так по черзі піднімалась кожна присутня монахи- ня. Всі до одної підтримали заклик матері Ігнатії.
Ю. Коссей у своїй книзі „Кафедральний Храм і резиденція єпископів Мукачівської єпархії” написав: «…винахідливі методи конспірації дотепних монахинь захистили безвинних єврейських дівчаток від небезпеки, – спасли молоденьке життя. Всі дівчатка без розбору в однаковій учнівській формі разом відвідували класні приміщення для заняття. Організовано ходили до Кафедрального Храму і до каплиць, так що шпигуни не мали жодного приводу доносити. А єврейські дівчата дочекались звільнення і довічно завдячували монашкам–рятівницям…»
У кінці жовтня місяця 1944 року в Ужгород увійшла Червона армія. Зранку 27 жовтня в районі Радванки (район Ужгорода) чувся шум техніки і поодинокі вистріли.
„Я знаходилась тоді в монастирі на другому поверсі, – зга- дує сестра Ольга. – Десь перед обідом з вулиці Ракоці почувся шум техніки, викрики людей і ричання тварин. Я виглянула у вікно і те, що побачила там, нагадало мені картину, яку я малювала у своїй уяві, читаючи про наступи монголо-татар. Вузькою вулицею в безпорядку їхали вози, арби запряжені кіньми, мулами і навіть верблюдами. Їхали якісь трактори. На всьому цьому транспорті сиділи чи стояли одягнуті в різний одяг військові. Деякі в напіввійськовій формі. Одні в шинелях, інші у куфайках. Хтось просто в гімнастерці, а то і в цивільному піджаку. З возів звисали ноги, взуті в чоботи, черевики, обмотані онучами. Все це сигналило, ревіло, кричало і тріщало. З приїздом усього цього каламбуру в місті запанувала тривога. Вночі чулись поодинокі вистріли. Почались грабежі і крадіжки, напади на приватні будинки. 28 жовтня в монастирські ворота почали сильно грюкати. Монахиня, яка була біля брами побачила, що це руські солдати приїхали на машині. Вони вимагали відчинити ворота, погрожуючи стріляти. Матушка розпорядилась зайти всім у приміщення, а вона сама відчинила дверцята і впустила солдат. Ті наставили на неї автомати і старший почав кричати, чому так довго не відкривали ворота. Напевне в монастирі переховуються німецькі або угорські солдати. Незважаючи на протест, провели обшук у приміщеннях монастиря. Через кілька днів приїхали і забрали зерно та сіно для фуражу. В приміщенні інтернату облаштували військовий госпіталь”. Сестри в госпіталі працювали медсестрами і санітарками, доглядали за пораненими і хворими солдатами. Мабуть через це військова влада на певний час почала відноситись до монастиря лояльніше. Але з включенням Подкарпатської Русі до комуністичної імперії почались репресії проти греко-католицької церкви. Це відчули на собі і монастирі. Сестрам-монахиням і багатьом випускникам учительських семінарій заборонили працювати вчителями в школах, хоча вони закінчили учительські семінарії, а деякі навіть здобули вищу освіту в університетах Братислави, Праги, Відня, Сербії. Сестра Ольга навчалась в Університеті м. Сегет і здобула освіту вчителя біології. До шкіл області привезли комсомольців і комуністів зі східних областей, які приступили до навчання і виховання дітей та молоді краю в дусі любові і відданості партії Леніна-Сталіна.
На одній з обласних нарад представник обкому партії наставляв сільських вчителів виховувати дітей і школярів на прикладах піонера Павлика Морозова, Павки Корчагіна, вчитися в російського фельдмаршала Александра Суворова дисципліни і уміння знаходити рішення у складних життєвих ситуаціях. Він запитав в присутніх, хто читав книгу «Оповідання про А. Суворова» автора Сергея Алексеева. Коли ніхто не озвався, він почав вичитувати мораль всім присутнім. Як школа може виховати відданих соціалістичній ідеї колгоспників, якщо навіть педагоги не знають таких безцінних творів? Представник обкому наказав присутнім негайно прочитати цю книгу, особливо звернути увагу на оповідання «Барин» і «Невеста». Вчителі не зовсім розуміли, яке відношення має російський поміщик-фельдмаршал до соціалізму і до колгоспу, але наступні кілька тижнів у бібліотеках найбільше читали саме цю книгу. Прочитавши, розумієш, що соціалістичне сільське господарство, аморальність в сімейних стосунках і відношення до церкви як до атрибута зародилось в Росії ще задовго до народження Леніна. Він і його послідовники лише удосконалили систему.
БАРИН (ПАН)
Суворов був багатим поміщиком. Під Москвою, Володи- миром, Костромою, Пензою і Новгородом знаходились землі і маєтки графа Суворова Олександра Васильовича. В новгородському маєтку селяни з нетерпінням чекали приїзду графа. Замучились селяни. Замучив їх своїми придирками управ- ляючий Балк. Ось і вирішили селяни дочекатись приїзду Суворова, прийти до нього і все розказати. Прибув Суворов. Явились селяни.
- Як звати? – звернувся фельдмаршал до першого.
- Денис Нікітін.
- Про що скарга?
- Битий батюшка.
- За що битий?
Став Нікітін пояснювати, що зимою, проходячи по панському полю, знайшов він підгнивший сніп хліба. Підібрав його Нікітін, потягнув додому. Однак по дорозі його зустрів Балк, схопив і набив.
- Правильно побитий,– сказав Суворов, – на панське рота не роззявляй.
- Так сніп же підгнивший, завалящий. Йому все одно пропадати!
- Не твоя справа, – перебив Суворов. – За порчу з управ-ляючого спрос. Іди. А що у тебе? – Звернувся до другого селя- нина.
- Битий батюшка.
- За що битий ?
- Шапку не зняв перед управляючим, ваша світлість.
- Шапку знімай, – відповів Суворов. – Правильно битий.
- Так я ж не помітив. Без злого задуму ваша світлість.
- Надалі помічай. Буде наука. Ну, а ти? – звернувся він до горбатої бабусі.
- Бита, батюшка, бита, – зашамкала та, – недоїмка у мене, три рублі двадцять копійок.
- Помилуй боже, вигукнув Суворов. – Три рубля двадцять копійок! Верни. Негайно верни!
- Так де їх взяти?
- Корову продай.
- Так немає корови.
- Позич.
- Так у кого позичати ?!
- Іди, – зупинив розмову Суворов. – Правильно бита. За недоїмки управляючому наказ і в майбутньому батогами бити.
Більше скаржників не знайшлося.
НЕВЕСТЫ (НАРЕЧЕНІ)
Приїхав якось Суворов у свій маєток Ундал, пройшовся по вулиці, зустрів групу хлопців:
- Жонаті?
- Ні , ваша світлість.
- Чому не жонаті?
- Так наречених в селі немає.
Покликав Суворов управляючого, почав кричати:
- Парубки як дуби виросли. Чому не жонаті?
- Наречених же в селі нема.
- Купити наречених, – розпорядився Суворов.
Любив Суворов, щоб селяни своєчасно заводили сімю і дітей, щоб було кому справно вести господарство. На наступний день, одержавши двісті рублів, управляю- чий пішов по наречених.
- На обличчя не дивись,– наставляв Суворов. – Тільки щоб здорові були. Не затримуйся. Купив і в Ундал. Через декілька днів наречені прибули. Суворов викликав хлопців:
- Шикуйсь! Стали в шеренгу.
Підійшов до наречених, зігнав з возів:
- Шикуйсь! Наречені поставали.
- На – пра – во!
Хлопці і дівчата повернулися й виявились тепер попарно.
- Кроком руш! Під вінець. До церкви! – скомандував Суво- ров і сам пішов першим.
Тут же молодих повінчали. А так як все проходило швидко, то наречені і женихи одне одного як слід не розгледіли і після вінчання переплутались.
Вишикував тоді Суворов знову хлопців і дівчат по зросту і відразу все стало на свої місця.
Суворов залишився задоволеним. Женив. Добру справу зробив. А те, чи сподобались одне одному женихи і наречені, не важливо. Головне для справи добре.
Далі буде…
Початок читайте за посиланням:
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Передмова
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Заради рідної землі, ч.01
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Заради рідної землі, ч.02
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Заради рідної землі, ч.03
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Заради рідної землі, ч.04
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Заради рідної землі, ч.05
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Де ж наш дім, мамо?
Оксана Розман «Русинські жінки: різні долі і одна любов». Героїні у габітах, 01