Історія про просту людську доброту
У кожного з нас свої спогади про дитинство — веселі, смішні, зворушливі та сумні.
У дитинстві, звісно, кольори здаються яскравішими, небо — блакитнішим, дерева — вищими, але от доброта залишається незмінною. І ця історія про неї, про просту людську доброту:
Напередодні Різдва, перебираючи старі мамині листи, я згадав одну історію, яку вона мені розповідала:
“Я був у мами єдиним сином. Вона пізно вийшла заміж і лікарі заборонили їй народжувати. Лікарів мама не послухалася, на свій страх і ризик дотягнула до 6 місяців і тільки потім уперше з’явилася в жіночій консультації.
Я був бажаною дитиною: дідусь із бабусею, тато і навіть зведена сестра дуже мене любили, а вже мама просто пилинки здувала зі свого єдиного сина!
Мама починала працювати дуже рано і перед роботою мала відвозити мене до дитячого садочка “Дубки”, розташованого неподалік від Тімірязєвської Академії. Щоб встигнути на роботу, мама їздила першими автобусами й трамваями, якими, як правило, керували одні й ті самі водії. Ми виходили з мамою з трамвая, вона доводила мене до хвіртки дитячого садка, передавала виховательці, бігла до зупинки і… чекала наступного трамвая.
Після кількох запізнень її попередили про звільнення, а оскільки жили ми, як і всі, дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то мама, згнітивши серце, придумала рішення: випускати мене одного, трирічного малюка, на зупинці, сподіваючись, що я сам дійду від трамвая до хвіртки дитячого садка.
У нас усе вийшло з першого разу, хоча ці секунди були для неї найдовшими й найжахливішими в житті. Вона метушилася напівпорожнім трамваєм, щоб побачити, чи увійшов я у хвіртку, чи ще повзу, замотаний у шубку з шарфиком, валянки й шапку.
За якийсь час мама раптом помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли я ховався за хвірткою садочка. Так тривало всі три роки, поки я ходив у дитячий садок. Мама не могла, та й не намагалася знайти пояснення такій дивній закономірності. Головне, що її серце було спокійне за мене.
Усе прояснилося тільки через кілька років, коли я почав ходити до школи. Ми з мамою поїхали до неї на роботу і раптом вагоновожата гукнула мене:
– Привіт, малюк! Ти став такий дорослий! Пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садка?..”
Минуло багато років, але щоразу, проїжджаючи повз зупинку “Дубки”, я згадую цей маленький епізод свого життя і на серці стає трішки тепліше від доброти цієї жінки, яка щодня, абсолютно безкорисливо, робила одну маленьку добру справу, просто трішки затримуючи цілий трамвай заради спокою абсолютно незнайомої їй людини.
*****************
Шановні добродії, дорогі українці, долучайтесь до допомоги ЗСУ. За ваші кошти БФ “Полонія” придбає для наших ЗСУ автомобілі та іншу необхідну техніку і матеріали. Вся інформація про використання Ваших коштів буде публікуватись на сайті fenixslovo.com:
Одержувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ПОЛОНІЯ”
Код Одержувача: 45182991
Банк Одержувача: АТ «ОТП БАНК» в м. Київ
МФО 300528
Рахунок № UA743005280000026000000034874
Для допомоги ЗСУ.
