Батько — мафіозі, син — герой США
“Багато років тому Чикаго фактично належав Аль Капоне. Капоне не був відомий чимось славетним. Жорстокий гангстер зі шрамом на обличчі владно огорнув Місто Вітрів смердючим павутинням контрабанди спиртного, проституції та замовних убивств. У нього був адвокат на прізвисько “Славний Едді”.
Едді не просто так був адвокатом самого Аль-Капоне. Едді був до біса хорошим адвокатом! Саме завдяки його талантам і маневровості Біг Ел протягом довгого часу уникав в’язниці. За це Капоне платив щедро. Не тільки величезними грошима, а й спеціальними дивідендами.
Едді та його сім’я жили в огородженому маєтку зі слугами та з усіма можливими на той момент зручностями. Садиба була настільки велика, що займала цілий міський квартал. Едді жив розвеселим життям чиказького гангстера і не надавав значення жахам, що коїлися в нього під боком.
І все ж було в Едді слабке місце — син, якого він обожнював. У сина було все: одяг, машини і прекрасна освіта. Відмови не було ні в чому. Ціна не мала значення. Едді ж, попри свої зв’язки з мафією, намагався, щоб хлопчик відрізняв істину від зла.
Едді хотів, щоб його син був кращим, ніж він сам. І все ж, з усім своїм багатством, були речі, яких він не міг дати синові, — своє добре ім’я й особистий позитивний приклад.
У якийсь момент Славний Едді вирішив спокутувати все скоєне зло. Він вирішив здатися владі й розповісти світу правду про Аль-Капона – Людину зі Шрамом. Він хотів очистити своє заплямоване ім’я і передати своєму синові хоч якусь подобу честі. Для того, щоб зробити це, він мав дати в суді свідчення проти мафії. Він знав, що дорого заплатить. І все ж він дав свідчення.
Через рік життя Славного Едді було обірване кулеметною чергою на відокремленій вуличці Чикаго. Так, він передав своєму синові найбільший дар, але заплатив за це найвищу ціну.
****
Багато героїв породила Друга світова війна.
Одним із них був капітан-лейтенант Бутч О’Хара. Він був бойовим льотчиком, який служив на авіаносці «Лексінгтон» у Південній частині Тихого океану. Одного разу його ескадрилья вилетіла на завдання. Уже злетівши, Бутч визначив за показаннями приладів, що хтось із персоналу забув наповнити доверху його паливний бак.
Наявного в баку пального не вистачало для того, щоб успішно завершити завдання і повернутися на авіаносець. Командир ескадрильї наказав Бутчу розвертатися на корабель. Згнітивши серце, він вийшов із літакового строю і попрямував назад до флоту.
Під час польоту він побачив щось, від чого у нього кров застигла в жилах. Ескадрилья бойових японських літаків мчала на повному ходу до американського флоту.
Американські літаки були вже далеко, і кораблі були абсолютно беззахисні.
Бутч не встигав повернутися до своєї ескадрильї й привести літаки назад вчасно, щоб врятувати флот. Не встигав він також попередити кораблі про небезпеку, що наближається. Існував лише єдиний вихід: він повинен був змусити японців відхилитися від курсу. Забувши про власну безпеку, він пірнув в ескадрилью японських літаків.
Для тих раптова атака американця була повним сюрпризом. 50-каліберні гармати на його крилах випустили атакувальну вогневу чергу. Бутч кинувся всередину строю японської ескадрильї й жваво вивів літак угору, розбивши впорядковану бойову формацію японців. Він поливав ворога вогнем з усіх гармат, поки не вичерпався запас амуніції. Але він безстрашно продовжував атакувати. Він невпинно кружляв навколо японських літаків, намагаючись зайти на таран то з хвостової частини, то з боку крил.
Приголомшений повітряний ескадрон противника вирішив розвернутися і пішов в іншому напрямку.
Бутч О’Хара і його пошарпаний літак ледве дотягли до палуби авіаносця.
Після прибуття, як і годиться, він зробив повний рапорт про те, що сталося в повітрі. Плівка відеокамери, що знаходилася на передній гарматі, проілюструвала доповідь. Вона зафіксувала всю ту божевільну хоробрість, з якою Бутч захищав свій флот. У бою він знищив 5 машин противника.
Це сталося 20 лютого 1942 року. Бутч став першим військово-морським асом Другої світової війни й першим морським льотчиком, який отримав найвищу нагороду за бойові заслуги.
Роком пізніше Бутч О’Хара загинув у повітряному бою. Йому було 29 років.
Його рідне місто не дало пам’яті героя війни розчинитися в часі.
Якщо ви подорожуєте, то, можливо, коли-небудь вам доведеться побувати в Чиказькому міжнародному аеропорту ім. О’Хара. О’Хара, названому так на честь великого воїна.
Тепер ви запитаєте: ну і що пов’язує ці історії?
О, це просто. Бутч О’Хара був сином “Славного Едді”!”
