Філософські цитати з “Важко бути богом”, які відображають наш світ

“Важко бути богом” – це відома науково-фантастична книга, написана радянськими письменниками Аркадієм і Борисом Стругацькими. Роман було вперше опубліковано у 1964 році, і відтоді він став однією з найвідоміших і найвпливовіших робіт у жанрі.

Книга розповідає про події на планеті, подібній до Землі в Середні віки, але яка перебуває в стані дикості та темряви.

Книга порушує теми філософії, моралі, влади й знання, звертаючи увагу на складнощі та суперечності, з якими стикаються богоподібні істоти, що бажають втрутитися в розвиток менш розвинених світів. “Важко бути богом” став не тільки фантастичним твором, а й глибоким узагальненням над людською природою і суспільством.

*****

Зло незнищенне. Жодна людина не здатна зменшити його кількість у світі. Вона може дещо поліпшити свою власну долю, але завжди коштом погіршення долі інших. І завжди будуть королі, більш-менш жорстокі, барони, більш-менш дикі, і завжди буде неосвічений народ, який відчуватиме захоплення своїми пригноблювачами й ненависть до свого визволителя. І все тому, що раб набагато краще розуміє свого пана, нехай навіть найжорстокішого, ніж свого визволителя, бо кожен раб чудово уявляє себе на місці пана, але мало хто уявляє себе на місці безкорисливого визволителя. Такі люди, дон Румата, і такий наш світ.

*****

Психологічно майже всі вони були рабами — рабами віри, рабами собі подібних, рабами пристрастей, рабами користолюбства. І якщо волею долі хто-небудь із них народжувався або ставав паном, він не знав, що робити зі своєю свободою. Він знову поспішав стати рабом — рабом багатства, протиприродних надмірностей, рабом розпусних друзів, рабом своїх рабів.

*****

– Що, по-вашому, варто було б зробити всемогутньому, щоб ви сказали: ось тепер світ добрий і хороший?..

Будах, схвально посміхаючись, відкинувся на спинку крісла і склав руки на животі. Кіра жадібно дивилася на нього.

– Що ж,- сказав він,- будьте ласкаві. Я сказав би всемогутньому: “Творець, я не знаю твоїх планів, можливо, ти й не збираєшся робити людей добрими й щасливими. Захопи цього! Так просто цього досягти! Дай людям досхочу хліба, м’яса і вина, дай їм дах і одяг. Нехай зникнуть голод і скрута, а разом з тим і все, що розділяє людей”.

– І це все? – запитав Румата.

– Вам здається, що цього мало?

Румата похитав головою.

– Бог відповів би вам: “Не піде це на користь людям. Бо сильні вашого світу відберуть у слабких те, що я дав їм, і слабкі, як і раніше, залишаться жебраками”.

– Я б попросив бога захистити слабких. “По розуми жорстоких правителів”,- сказав би я.

– Жорстокість є сила. Втративши жорстокість, правителі втратять силу, і інші жорстокі замінять їх.

Будах перестав усміхатися.

– Покарай жорстоких,- твердо сказав він,- щоб не кортіло було сильним проявляти жорстокість до слабких.

– Людина народжується слабкою. Сильною вона стає, коли немає навколо нікого сильнішого за неї. Коли будуть покарані жорстокі з сильних, їхнє місце займуть сильні зі слабких. Теж жорстокі. Так доведеться карати всіх, а я не хочу цього.

– Тобі видніше, всемогутній. Зроби тоді просто так, щоб люди отримали все і не відбирали одне в одного те, що ти дав їм.

– І це не піде людям на користь, – зітхнув Румата, – бо коли отримають вони все задарма, без праці, з рук моїх, то забудуть працю, втратять смак до життя і перетворяться на моїх домашніх тварин, яких я змушений буду надалі годувати й одягати вічно.

– Не давай їм усього відразу! – гаряче сказав Будах, – Давай потроху, поступово!

– Поступово люди й самі візьмуть усе, що їм знадобиться.

Будах ніяково засміявся.

– Так, я бачу, це не так просто,- сказав він.- Я якось не думав раніше про такі речі… Здається, ми з вами перебрали все. Утім,- він подався вперед,- є ще одна можливість. Зроби так, щоб найбільше люди любили працю і знання, щоб праця і знання стали єдиним сенсом їхнього життя!

Так, це ми теж мали намір спробувати, подумав Румата. Масова гіпноіндукція, позитивна реморалізація. Гіпновипромінювачі на трьох екваторіальних супутниках…

– Я міг би зробити й це,- сказав він.- Але чи варто позбавляти людство його історії? Чи варто підміняти одне людство іншим? Чи не буде це те ж саме, що стерти це людство з лиця землі й створити на його місці нове?

Будах, зморщивши чоло, мовчав, обдумуючи. Румата чекав. За вікном знову тужливо заскрипіли підводи. Будах тихо промовив:

– Тоді, господи, зітри нас з лиця землі й створи заново досконалішими… або, ще краще, залиш нас і дай нам іти своєю дорогою.

– Серце моє сповнене жалості, — повільно сказав Румата, — я не можу цього зробити.

А темною рівниною королівства Арканарського, осяяною загравами пожеж та іскрами скіпок, дорогами й стежками, з’їдені комарами, зі збитими в кров ногами, вкриті потом і пилом, змучені, перелякані, вбиті відчаєм, але тверді як сталь у своєму єдиному переконанні, біжать, ідуть, бредуть, оминаючи застави, сотні нещасних, оголошених поза законом за те, що вони вміють і хочуть лікувати й навчати свій виснажений хворобами й загрузлий у невігластві народ; за те, що вони, подібно до богів, створюють із глини й каменю другу природу для прикраси життя народу, який не знає краси; за те, що вони проникають у таємниці природи, сподіваючись поставити ці таємниці на службу своєму недотепному, заляканому старовинною чортівнею народу… Беззахисні, добрі, непрактичні, такі, що далеко обігнали свій вік…

*****

Не високий, але й не низенький, не товстий і не дуже худий, не густоволосий, але й не лисий. У рухах не різкий, але й не повільний, з обличчям, що не запам’ятовується. Не виблискує жодними особливими думками. Колись він виринув із якихось запліснявілих підвалів палацової канцелярії, дрібний, непомітний чиновник, догідливий, бліденький, навіть якийсь синюватий. А потім виріс велетенським блідим грибом чіпкий, нещадний геній посередності. Він ніхто. Він нізвідки. Подейкують навіть, що він і не дон Реба зовсім, що дон Реба – зовсім інша людина, а цей бог знає хто, перевертень, двійник, підмінний.

*****

Що б він не задумував, усе провалювалося. Він оголосив війну Ірукану, повів армію до кордону, потопив її в болотах і розгубив у лісах, кинув усе напризволяще й утік назад до Арканару. Він скасував міністерства, що відають освітою і добробутом, заснував міністерство охорони корони, зняв з урядових посад учених, остаточно розвалив економіку, і, нарешті, організував “охоронну гвардію” – “Сірі роти”…