У Національній галереї в Лондоні висить одна картина, повз яку неможливо пройти

Це полотно італійського художника XVIII століття Помпео Батоні “Час наказує старості знищити красу”.
Сюжет картини повністю розкриває її назву – “Час наказує старості знищити красу”. На картині зображені три фігури — Час, Старість, Краса.

Сивочолий старий із білими крилами за спиною — це Час. У руці в нього пісочний годинник, як символ швидкоплинності того, що він уособлює. Піщинки невблаганно перетікають з однієї частини в іншу. Ніщо їх не може зупинити. Як ніщо не може зупинити й швидкоплинність часу.

На картині Красу символізує молода дівчина. Вона ще прекрасна. Але перст жорстокого Часу вже спрямований на неї. А поруч Старість в образі потворної баби. І руки Старості вже тягнуться до молодого і квітучого обличчя Краси. І скільки б Краса не відверталася, скільки б не відтягувала момент зіткнення зі Старістю, він неминучий. Бо так велить Час.

Звичайно, станеться це не відразу. Дерево, розташоване за юною дівою, ще зелене, ще сильне. Але з часом і від нього залишиться тільки сухий гілляк, місце якому на труні, що вже видніється за спиною старенької.

Приголомшлива за силою і глибиною закладеного в ній сенсу картина. Хіба може когось вона залишити байдужим? Адже вона про кожного з нас. І нам вирішувати, що робити в ситуації, коли старість за вказівкою часу знищуватиме нашу красу.
“Картини розповідають”