Ерно Вадаш та Підкарпатська Русь (нинішнє Закарпаття). Що шукав у центрі Європи один з найкращих фотографів світу
Саме ці особливості регіону й приваблювали як фотолюбителів, так і справжніх професіоналів фотографії зі світовими іменами. Ця історія – про Ерно Вадаша.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Від банківського клерка до голови Асоціації угорських фотографів
Перш ніж непроста життєва доля заведе майбутнього генія угорської фотографії в Підкарпатську Русь (нинішнє Закарпаття), розповімо цікаві деталі з його біографії. Ерно Вадаш народився 17 грудня 1899 року в промисловому місті Надьканіжа, що в Угорщині. Перші фотографії зробив у 1918 році, на подаровану батьками камеру. Після закінчення університету працював банківським службовцем, займаючись фотографією лише як хобі. Однак, все змінюється, коли він знайомиться з Рудольфом Балогом – відомим новатором в угорському фотомистецтві. Під його впливом Вадаш опановує тонкощі цієї професії.
Невдовзі молодий талановитий фотограф здобуває першу перемогу за кордоном – у 1931 році він відзначений премією в тисячу золотих франків за світлину “Гуси”. Конкурс організовував швейцарський журнал “Camera”.
Гуси. Vadas Ern?
Вже у 1934 році читачі журналу “Die Galerie” присуджують Вадашу премію, а Королівське фотографічне товариство нагороджує його медаллю Емерсона. У 1936 році він засновує Асоціацію сучасних угорських фотографів. А через два роки, у1938-му, до Ерно Вадаша приходить чи не найбільший успіх у фотокар’єрі – щорічний рейтинг American Photography Yearbook поставив його на п’яте місце серед 13 424 експонентів фотографічних робіт.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
З початком Другої світової війни для Ерно Вадаша приходить справжнє випробування. Створену ним Асоціацію фотографів забороняють, а сам фотограф опиняється в німецькому концентраційному таборі Маутгаузен, де йому дивом вдається вижити.
Наприкінці 1945 року Вадаш повертається в Угорщину, з головою віддаючись улюбленій справі. Його призначають одним з вітчизняних директорів Міжнародної асоціації аматорських фотографів, працює головним редактором журналу “FOTO”, репортером у новинному агентстві, водночас навчаючи молодь, заохочуючи її до кар’єри в області фотомистецтва.
Його учень і послідовник Рудольф Ярай напише:
“Він (Ерно Вадаш) вважав, що не варто жити, якщо не можеш працювати на повну силу“.
В післявоєнний час фотографії Ерно Вадаша публікувалися в багатьох міжнародних виданнях та перемагали у фотоконкурсах. У 1957 році його нагороджують найвищою відзнакою FIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), і до самої смерті, у травні 1962 року, він займав пост голови Асоціації угорських фотографів.
Ерно Вадаш і Підкарпатська Русь
Для нас особливо цінним є те, що Ерно Вадаш, один із найуспішніших і, мабуть, найвпливовіших фотографів міжвоєнного періоду в Угорщині, побував у Підкарпатській Русі, в останні роки її існування. Вадаш відвідав землі нинішнього Закарпаття у березні 1939-го, якраз після проголошення Карпатської України та окупації краю угорськими військами під командуванням Горті. Вадаш шукав та фотографував карпатську атмосферу. Настрої життя. Його цікавить фактура, яку створює світло і тінь, а також благородне життя простої людини, яка живе ізольовано, в гармонії з природою.
Значна кількість світлин з бокорашами свідчить, що на Підкарпатській Русі, серед іншого, його захоплює ремесло сплавляння лісу. Він робить динамічні світлини з плотогонами на річках Теребля та Тиса. Через два десятки років це ремесло зникне і такі світлини стануть по-справжньому історичними. Дивлячись на них, можна майже фізично уявити “адреналінове” відчуття стрімкого руху підкорювачів водної стихії – “верховинських каскадерів”.
Фото Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Ерно Вадаша особливо ваблять Синевир, Синевирська Поляна, Ясіня – важкодоступні, майже відірвані горами села, що знаходяться на закарпатському високогір’ї. У об’єктиві його фотоапарата – людина зі своїм повсякденним життям на тлі чарівної природи, її одяг, побут, ремесла. Все це складається в майже казкові, ідилічно-романтичні картини, що характеризуються сміливими світлотіньовими ефектами. Справжня верховинська екзотика!
І справді дивовижно, як доля сприяла тому, аби Ерно Вадаш, світлини якого публікувались у журналах “National Geographic”, “Vanity Fair”, “Seven Seas”, “Harper’s Bazaar”, “Picture Post”, “Illustrated London News”, “L’Illustration” та інших, відвідав Підкарпатську Русь. Його фотографії – зниклий світ для нас і про нас, з багатьма деталями для істориків, етнологів, дослідників краю.
І зроблені вони, без сумніву, геніально.
Михайло Маркович, спеціально для InfoPost
Фото: neprajz.hu
Постскриптуп. Як треба фальшувати лагідно історію нашого краю, треба вчитися в автора даної публікації — Михайла Марковича. Для шанованого мною пана Михайла наш край завжди був Закарпаттям, не дивлячись на те, що Підкарпатська Русь (1919-1939) стала Закарпатською областю УРСР тільки в 1946 році. Назвав свою статтю “Ерно Вадаш та Закарпаття”, не дивлячись на те, що відомий довоєнний угорський фотограф Ерно Вадаш побув тільки в Підкарпатській Русі. В міжвоєнний період, згідно перепису населення Чехословацької республіки за 1930 року, на Підкарпатській Русі проживало близько 640 тисяч русинів, але в офіційному документі про перепис немає даних ні про українців, ні про русинів-українців. Русинів радянська влада насильно зробила українцями тільки після 1946 року.
Мені прийшлось внести невеликі корективи в дану публікацію, з врахуванням поданих мною зауважень.
