Чому дурні не бувають добрими
Людина може бути не надто освіченою і розвиненою, не дуже начитаною — але в неї чутливе серце, добра душа. І вона не зачепить вас боляче, не заговорить про те, про що не слід говорити, не реготатиме, коли вам плакати хочеться, не лізтиме до душі й поради не даватиме недолугі, образливі. Він зрозуміє душею, що можна робити й говорити, а що — не слід.
Дурість — вона в душі, а не в розумі. Не в мозку. Емоційна тупість, так і називається. І дурень завжди злий і жорстокий. Він неодмінно вас за живе зачепить, змусить болісно кривитися і мріяти про те, щоб вуха заткнути й очі закрити — але не можна.
Дурість і жорстокість завжди йдуть рука об руку. Навіть якщо розумні слова говорить людина і формули на пам’ять знає, все одно вона дурна. І тупий — як валянок, як корок, як важка цегла, що летить вам на голову з даху. Тупа і важка. І небезпечна.
І мудрець Соломон недарма велів найбільше остерігатися дурних. І негайно тікати від них якомога далі. Хоча від цегли важко втекти…
Людина дурна навмисне, ось що я думаю. Їй так подобається, зручно їй. Навіщо розвиватися, думати про інших, виховувати в собі співчуття й розуміння, якщо можна робити й говорити все, що спадає на думку?
Дурні добрими не бувають, бо дурень — це той, у кого дурне і холодне серце. А решту можна виправити; і книжки почитати, і з людьми розвиненими поспілкуватися, і повчитися — все можна виправити. Крім холодного і тупого серця.
