Мені тут сказали, що час лікує – ось і перевірю на ділі це
Із шаф відпущу скелети…
Сьогодні буде особливий вечір: я з шаф відпущу скелети. Мені тут сказали, що час лікує — ось і перевірю на ділі це.
Мої скелети, гримлячи кістками, із шафи вийдуть. Пройдуть на кухню. Я назву їх зараз гостями. Як на духу розповім усі чутки. Я пригощу їх вином і чаєм. Я приготую їм смачну вечерю. Я розповім їм, як я сумую за тими з них, хто був раніше потрібен як море рибі, як повітря легеням. За тими, хто світ мій розбив на частини. Я розповім їм, як було гірко топтати колишнє щастя.
Вони послухають, посміються, заспівають, потанцюють, поб’ють посуд: графини, чашки, тарілки, блюдця.
Нехай граються! Я теж буду. Я буду п’яний і смішний, мені буде дуже легко дихати.
Я не помічу, за чаркою чаю, як темрява припинить згущуватися, як на сході світанок замерехтить.
Мої скелети підуть назад, сидіти в шафах, як сиділи раніше.
Ну що ж, до скорого вам, хлопці. Я вас не раз ще в житті зустріну, і забути вас зможу навряд чи.
Мені тут сказали, що час лікує.
Але, як зазвичай, мені все набрехали.
