Війна на виснаження між Єгиптом та Ізраїлем 1967-1970
Після того як війська арабської коаліції зазнали нищівної поразки в Шестиденній війні 1967 року, їхнє керівництво почало просувати інший принцип ведення бойових дій.
Арабські лідери прорахували, що спільні економічні можливості ворожих Ізраїлю мусульманських країн серйозно перевершують потенціал свого ворога. Отже, якщо почати уповільнений військовий конфлікт, то врешті-решт він виснажить ізраїльську економіку і посилить позиції арабської сторони.
Цю ідею в основному просували з боку Єгипту, що не дивно, адже у всіх війнах з Ізраїлем саме ця країна зазнавала найбільших втрат. Єгиптяни підрахували, що втрата кількох тисяч людей для них не стане фатальною, а ось Ізраїлю принесе серйозні проблеми. Йому потрібно буде відправити значну кількість резервістів на лінію фронту, що є прямим ударом по економіці країни. Плюс неминучі людські втрати, які для Ізраїлю були завжди вкрай чутливими.
Перше зіткнення сторін відбулося буквально через місяць після закінчення Шестиденної війни. 11 липня 1967 року під час патрулювання узбережжя ізраїльський есмінець “Ейлат” у супроводі двох торпедних катерів помітив два єгипетські торпедні катери, які під час бою були потоплені. За три місяці єгиптяни завдали удару у відповідь: за допомогою отриманих з СРСР ракетних катерів вони залпом вразили неабияк набридлий їм есмінець “Ейлат”, після чого той затонув.
Зі свого боку Ізраїль відповів артилерійським ударом по нафтопереробному заводу в Суеці. На цьому дії сторін на єгипетському фронті тимчасово припинилися, чого, однак, не можна сказати про інші фронти.
Палестинське угруповання ФАТХ влаштувало десятки терактів, на що ізраїльська сторона відповіла операцією “Інферно”. Під час неї частини ЦАХАЛ зайшли на територію Йорданії і розгромили базу ОВП у селищі Караме. Йорданська армія виступила на боці палестинців. Почався зустрічний бій, під час якого противники втратили десятки танків.
У вересні 1968 року знову активізувався єгипетський фронт. Єгиптяни почали покривати артударами ізраїльську сторону Суецького каналу. Діями у відповідь стали обстріли міст Ісмаїлія та Суец, у якому під роздачу потрапив злощасний нафтопереробний завод. Остаточно “заспокоїла” єгиптян вдало проведена операція “Шок”, проведена загоном ізраїльських десантників у глибині території Єгипту. Вони підірвали два мости через Ніл і новеньку електротрансформаторну підстанцію, нещодавно побудовану радянськими фахівцями.
Але тим і відрізняється війна на кілька фронтів від війни на одному напрямку, що бойові дії, затихнувши в одному місці, негайно поновлюються в іншому. Так сталося і в цьому випадку. Ледве вщухла стрілянина поблизу Суецького каналу, як відновилася терористична діяльність палестинців. Вони почали атакувати ізраїльські пасажирські літаки. Відповіддю на це став наліт ізраїльських сил на міжнародний аеропорт Бейрута, під час нападу на який було знищено 14 ліванських пасажирських літаків.
За час припинення вогню єгипетська сторона змогла за допомогою СРСР поповнити понесені втрати в техніці і вже 8 березня 1969 року відновила обстріли ізраїльських позицій. Відповіддю став обстріл ізраїльтянами єгипетських позицій, під час якого було вбито генерала Абдул Ріада – начальника Генштабу єгипетської армії і кількох офіцерів, які його супроводжували.
Цей спалах бойових дій знаменувався тим, що під час нього стала активно застосовуватися авіація. Того ж 8 березня удари артилерією підтримали з неба МіГ-21, а наступного дня вже єгиптянам довелося відбиватися від ізраїльських літаків. Тоді радянською зенітною ракетою був збитий літак-коректувальник Dornier Do 27. Але це виявилося тільки затравкою для подальшої ескалації повітряної війни. Ізраїльтяни почали здійснювати регулярні нальоти з метою нейтралізації єгипетських артилерійських і зенітних батарей.
Тоді Єгипет почав тотальну повітряну війну, піднявши в небо всю наявну у нього авіацію. З травня по листопад 1969 року в повітряному просторі розгорталися активні бойові дії, під час яких обидві сторони зазнавали серйозних втрат. Щоправда, на боєздатності їхньої вони особливо не позначилися, оскільки з СРСР і США були налагоджені регулярні поставки нової техніки замість втраченої в боях.
Активні бойові дії поновилися і на землі. На початку липня 1969 року єгипетський спецназ проник у тил ізраїльтян і, пробравшись на стоянку танків, спалив кілька броньованих машин. Крім того, ізраїльтяни втратили 8 солдатів убитими і одного полоненим. Загін же єгиптян зумів повернутися на свою територію. Реакція настала рівно через два місяці. Використовуючи трофейну бронетехніку радянського виробництва, вже ізраїльські командос провели рейд по позиціях єгиптян. Заявлено, що тоді було ліквідовано до півтори сотні єгипетських військових, включно з одним генералом.
У листопаді 1969 року Єгипет відкрив новий фронт. У середині місяця єгипетські бойові плавці проникли в гавань порту Ейлат і підірвали три ізраїльські вантажні судна. Один з атакованих кораблів затонув, а двом іншим знадобився серйозний ремонт. У лютому наступного року єгипетські бойові плавці повторили наліт. Їхніми жертвами стали ще два кораблі, один з яких (цивільний транспортник) затонув, а другий (військовий танкодесантний корабель) зазнав пошкоджень.
Зі свого боку Ізраїль здійснив вилазку на єгипетське узбережжя Червоного моря. Там знаходилася радянська радіолокаційна станція П-12, яку за допомогою вертольотів переправили на Синайський півострів. Скандал після цього в Єгипті був знатний: командувача військового округу, в якому сталася ця подія, відправили у відставку.
Однак далі ситуація почала заходити в глухий кут. Загострення нехай і уповільненої, але реальної війни досягло такого рівня, що знадобилося втручання наддержав. На прохання єгипетської сторони в країну почали прибувати вже регулярні частини Радянської армії. США також не стояли осторонь, надсилаючи до Ізраїлю своїх льотчиків єврейського походження. Та й самі учасники протиборства у своїх діях заходили все далі.
Так ізраїльтяни в лютому 1970 року розбомбили металургійний завод в Абу-Заабалі. Тоді загинуло близько 70 цивільних осіб, працівників заводу. У квітні ВПС Ізраїлю завдали удару по школі в селі Бахр ель-Бакр. Там загинули 46 дітей. Зрозуміло, що війну слід було завершувати. Великі держави почали переговори між собою, щоб знайти формулу припинення конфлікту. Щоправда, переговори абсолютно не заважали СРСР почати вводити до Єгипту свої частини ППО та авіаескадрильї. До літа 1970 року саме ці війська перекрили можливість ізраїльської авіації бомбити єгипетську територію.
Такий розворот подій перестав влаштовувати Вашингтон, тому він, зі свого боку, почав впливати на Ізраїль з метою припинення бойових дій. Власне, й ізраїльська сторона була вже досить сильно виснажена війною. Удари її авіації так і не змогли придушити засоби ППО Єгипту, а втрати в літаках виявилися досить відчутними. Зрештою, Ізраїль пішов на поступки, і 7 серпня 1970 року перемир’я між ворогуючими сторонами набуло чинності. При цьому кожна з країн вважала, що перемога на її боці.
