“Я патріот України…але мені було страшно”: не всі українці хочуть на війну

Вони готові платити багатотисячні хабарі й тікають з країни, щоб уникнути призову. Історії українців, які не побажали вирушати на фронт.

Деякі українці відмовляються брати участь у війні, попри тиск з боку суспільства і боротьбу влади з ухильниками в умовах важкого контрнаступу.

Вони тікають з країни й платять багатотисячні хабарі, щоб уникнути призову.

Іван дезертував з армії й втік з України через місяць після того, як зголосився воювати проти російських військ, що вдерлися в Україну.

Він заплатив 5 тис. дол. за те, щоб автомобіль з урядовими номерами супроводив його до лісу на кордоні з Угорщиною.

Іван дезертир: «Моя мотивація йти на війну була пов’язана насамперед із тим, що я патріот України. Тобто я хотів воювати за вільну Україну. Але коли я побачив усе, що відбувається, кров тощо, я зрозумів, що мені страшно. Я психологічно не міг цього витримати.»

Батько Богдана Мариненка вже воює на фронті. Сам же він поїхав до Польщі за два дні до свого 18-річчя Він каже, що уникнув призову, бо залишився єдиним членом сім’ї, який може про неї подбати.

Богдан Мариненко втік від призову до Польщі: «Я прийняв рішення виїхати до 18 років, щоб мене пропустили через кордон (з Польщею – ред.). Бо якщо щось трапиться з моїм батьком (ред.: який воює на фронті), я єдиний, хто може підтримати матір і сестер. Як фінансово, так і морально.»

Київ стверджує, що 6 100 осіб, здебільшого військовозобов’язаних чоловіків віком від 18 до 60 років, було спіймано під час спроби залишити країну за підробленими документами, щоб уникнути відправки на фронт.

З початку війни влада затримала 13 600 осіб, які намагалися незаконно перетнути кордон.