Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 2

У вересні 1918 Антонін Земан був важко поранений і, вилікувавшись, в 1919 закінчив офіцерський курс. У середині липня цього року він дослужився до звання молодшого лейтенанта. Спочатку він командував взводом, потім командиром кулеметної роти. Він повернувся на батьківщину у квітні 1920 року.

Він вирішив піти шляхом кар’єри офіцера. У 1920 – 1930 роках. Він служив на різних посадах у 29-му піхотному полку імені «Полковника Й. Й. Швеця» в Йіндржихув-Градеце та закінчив кілька курсів, які замінили формальну військову освіту. У вересні 1930 року його перевели до 45-го Піхотного полку «Румунія» в Підкарпаторуському Хусті. Приблизно 1 грудня 1936 він був призначений командиром новоствореного Хустського батальйону SOS, і, як згадувалося вище, на цій посаді він брав участь у подіях, описаних у березні 1939 року.

Повернувшись на чеські землі, він приєднався до антинімецького опору і межі 1939/1940 років, перед майбутнім арештом, він виїхав за кордон. У лютому 1940 року він приєднався до чехословацьких військ на півдні Франції і прийняв командування Другим батальйоном 1-го піхотного полку чехословацької дивізії, яким командував у відступальних боях у червні 1940 року. У Великобританії, після реорганізації численних чехословацьких військ, він став заступником командира батальйону, і з жовтня 1941 року командував першим піхотним батальйоном чехословацької окремої бригади. Він залишався на цій посаді навіть після подальшої реорганізації у вересні 1943 року, коли піхотні батальйони стали танковими батальйонами. Незадовго до від’їзду окремої бронетанкової бригади на континент, у середині серпня 1944 року, він став заступником командира, бригадного генерала Алоїза Лишки. У цій якості він провів сім місяців із чехословацькими підрозділами у боях на фронті у Дюнкерка.

Влітку 1945 короткий час займав посаду заступника командира I-го танкового корпусу, а 1 серпня отримав  звання бригадного генерала. З вересня 1945 до середини грудня 1947 він був командувачем танкової армією 1-го військового округу в Празі. Ще до лютневого перевороту він пішов у відпустку за станом здоров’я, а 1 квітня 1948 року був відправлений у відставку.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

¹⁰⁾ ПРОХИЗАННЯ, Іван: Дюнкерк. Військовий щоденник Чехословацької окремої бронетанкової бригади (жовтень 1944 – травень 1945). Міністерство оборони Чеської Республіки – Авіс, Прага 2006, с. 154-155.

Антонін Земан-Баровський як заступник командувача Чехословацької окремої бронетанкової бригади на фронті у Дюнкерка (1944–1945) Джерело: автор через Томаса Ямбора

Seite 173

Міністерство національної оборони Лондон, 30 березня 1942, Цифра 1158-dův. І відділення 1942 року. Д’ю ве р н

Конфіденційна справа: Баровський Антонін, підполковник. – Відомості про Підкарпатську Русь.

Додаток 1: Міністерство внутрішніх справ,

Л о н д о н

У додатку я надсилаю інформацію про Підкарпатську Русь, підготовлену підполковником Баровським за дорученням Президента Республіки.

Він отримає у тій самій редакції:

II відділ MNO – Міністерства Народної Оборони,

Міністерства внутрішніх справ,

Міністерства закордонних справ – окремо: отримає військовий відділ при канцелярії пана президента республіки.

Відповідно до указу начальника штабу Міністерства Народної Оборони: полковник gшт. Станіслав Босий ¹¹⁾.

Міністерства Народної Оборони, додаток до частини 1158/dův. І відділення 1942 року.

Зміст:

Підкарпатська Русь від Мюнхена до 16 березня 1939, підполковник піхотних (пізніше: танкових) військ, А. Баровський.

Підкарпатська Русь:

1. ¹²⁾ Я прожив у Підкарпатській Русі десять років¹³. Я був радий цій землі, як і тисячі чеських чиновників, солдатів і всіх тих чехів, які допомагали його процвітанню, як могли. Ми дочекалися кінця, про який із гіркотою згадуємо людей – яким буде відплачено невдячністю. Саме так ми всі відчували себе востаннє, коли 16 березня 1939 року ми востаннє перетинали тячівський мост^1⁴⁾. Проте любов до країни, яка була нашим другим домом, народ, якою ми навчилися розуміти і з яким ми жили в благодаті поки плоди нашої спільної праці не були зметені чужими руками, ми всі зберігаємо це кохання – вигнанці з Підкарпатської Русі¹⁵⁾. І, перегортаючи сторінки наших спогадів, давайте подумаємо про страждання русинського народу.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

¹¹⁾ Супровідний лист має фіолетово-пурпуровий штамп з номером «267» у верхньому лівому та правому кутку. У лівому кутку він закреслено червоним олівцем, а на його місці написано число 398. Лист підписаний полковником Босим. Йдеться про відомий під кодовим ім’ям полковник Бруно Скленовський, на ньому є штамп надходження до 4-го відділу Міністерства Внутрішніх Справ з цифровою позначкою № 267. Це відділ політичної розвідки Міністерства внутрішніх справ, створений на початку 1942 року і очолюваний підполковником Йозефом Барті.

¹²⁾ Порядок назви та номерів розділів зберігається відповідно до оригіналу звіту.

¹³⁾ Майора Антоніна Земана було переведено в Хуст 30 вересня 1930 року з 29-го піхотного полку «полковник Й. Й. Швець» з Йіндржихув-Гродеца.

¹⁴⁾ Прикордонний міст між тодішньою Чехословаччиною та Румунією через річку Тиса сьогодні зберігся лише у вигляді торзо, що нефункціонує. Арку мосту з румунського боку знесено.

¹⁵⁾ Згідно з переписом 1930 року, у Підкарпатській Русі проживало майже 34 тисячі чехів та словаків, що становило 4,68% її населення. До 1938 року це ще більше збільшилося. Чехи та словаки, наприклад, складали майже третину населення Ужгорода. Дивись Карник Зденек: Чеські землі в епоху Першої республіки 1918-1938, частина II, Libri, Прага, 2002, с. 236.

Seite 174

Які – якщо все збережеться так, як це було завжди – принесе з собою знання про те, хто був істинним другом цієї бідної та створеної з Божою допомогою країни, а хто тільки сватається їй у приятелі (друзі).

Я записую те, що сам пережив, як частина спогадів людини, яку його покликання повело і поставило туди, куди інші прийти не могли. Я роблю це ще й тому, що про події, які обговорюватимуться, ми побачимо, чи завжди ми правильно дивилися на Підкарпатську Русь і чи діяли ми так, як це було б найкраще.

ІІ. Політичні діячі Карпатської Русі

Нам було дивно бачити тих, хто видавав себе вождем підкарпатського народу. Я знав багатьох із них з близької відстані – з такої відстані, з якої підбирають лаврові листки, що обпали з людини, і показують лише голе обличчя без маски. Між моїм кабінетом командира батальйону гвардії із захисту держави (SOS) у Хусте¹⁶⁾ та президією карпатського уряду¹⁷⁾, була тонка стіна, яка не могла завадити мені як слід почути закиди Бачинського¹⁸⁾ на адресу Юлія Ревая,  що вже давно працював на русинський народ, тоді як Ревай усе ще ходив з угорським букварем під пахвою. І мої подорожі всією підкарпатською землею, до яких мене зобов’язувала влада, допомогли мені зрозуміти багато з того, що пройшло через тонку стіну хустської урядової канцелярії.

Пройшло досить часу, щоб я міг бачити всіх тих, хто намагався керувати Підкарпатською Руссю, я думаю, досить чітко сьогодні.

1) Бродій²⁰⁾ – угорця, який дотримувався спочатку русинства, потім українства, і заодно розпочав таємні змови з угорськими євангельськими священиками та вчителями у прикордонних районах. Людина, яка в архівах військової влади вважалася як військовий та економічний шпигун, про яку так багато повідомлялося празьким міністерством внутрішніх справ. Все марно.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

¹⁶⁾ Земан став командиром нещодавно створеного батальйону гвардії із захисту держави (SOS – Straže obrany statu) у Хусті 1 грудня 1936 року. Через місяць він був став підполковниками піхоти.

¹⁷⁾ Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) влада Підкарпатскорусинського автономного уряду з 11 жовтня 1938 року, після відторгнення Ужгорода, переїхала до Хуста, який став новою столицею країни. Уряд розмістився у будівлі окружної адміністрації під замковою горою.

¹⁸⁾ JurDr. Едмунд Бачинський (1880-1947) був провідною фігурою у підкарпатській аграрній політиці. У 1925 року його було обрано членом парламенту, а 1929 і 1935 роках – сенатором. З 11 жовтня по 1 грудня 1938 він був міністром Підкарпатського автономного уряду. Після угорської окупації він пішов із життя. Він був заарештований НКВС 19 листопада 1944 року і помер у радянському концентраційному таборі у 1947 році.

¹⁹⁾ Юліан Ревай (1899-1979) був соціал-демократичним політиком і з 1935 членом Празьких національних зборів від цієї партії. Ще в домюнхенську епоху він почав відкрито орієнтуватися на націоналістичну політику українського спрямування. Після проголошення автономії Підкарпатської Русі він обіймав посади міністра транспорту, соціального забезпечення, громадських робіт та охорони здоров’я (до 1 грудня 1938 року) та міністра внутрішніх справ (до 6 березня 1939 року). Земан помилявся, коли називав його “угорцем”. Насправді, Ревай був найрішучішим прихильником найтіснішої співпраці з нацистською Німеччиною.

²⁰⁾ Андрій Броді (1895-1946) з 1923 року обіймав посаду секретаря автономного сільськогосподарського союзу, негативістської політичної партії аграрного спрямування. З 1933 року він очолював її і одночасно представляв її у палаті депутатів Празьких національних зборів. У другій половині 30-х років він був лідируючою фігурою в автономістському русі, що радикалізувався. Насправді, його політична діяльність фінансувалася угорцями.

Seite 175

У Підкарпатській Русі вважалося, що Бродія утримували німці. Коли Броді був заарештований під час втечі до Відня, у нього було знайдено листування з угорськими урядовими особами. Яким він був підкарпатським патріотом, найкраще було видно за тими почестями, з якими його приймали в Угорщині. І він отримував свій добробут від тих, кому служив.

2) Священник В О Л О Ш І Н²¹⁾ у глибині душі добра, але слабовільна людина і без здатності згуртувати те, що вимагало згуртування. Легко піддавався впливу, потрапив під впливом галицьких емігрантів, якими кишла Ужгородська семінарія. 20-25 – літні вихованці Ужгородської семінарії побачили в карпатських русинах зародок майбутньої Великої України і тому вони намагалися навіяти це фантастичне бачення священикові Волошину. Якби Волошин був у Празі чи серед людей, які не були б наділені фантазією учнів Ужгородської семінарії, до нього з розумних причин зверталися б серйозно. В мене також буде можливість згадати про те, наскільки велику роль зіграла слабкість Волошина в найсерйозніші моменти Русі.

3) Юліан Р Е В А Й, колишній учитель, спочатку комуніст, потім соціал-демократ, який на публічні збори в неділю приходив у латаних штанах, а ввечері ошатно одягнений і жваво розважався в угорському суспільстві. Я пам’ятаю дві історії, які показують, яким насправді був Ревай. Якось увечері я вирушив до Рахова на огляд табору для інтернованих людей, який коштував 30 000 чеських крон, в компанії особистого секретар Ревая та великого друга місіс Ревай, дітей Ревая та, нарешті, і міністр Ревая. Це був веселий час для компанії, коли вся країна чекала на скромне виділення кукурудзи. За весь цей час я не чув іншої мови, крім угорської. Жінка і її діти не могли розмовляти іншою мовою, крім як угорською.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

У період з 11 по 26 жовтня 1938 він став главою першого автономного уряду Підкарпатської Русі. Проте його викрили як угорського шпигуна та заарештували. Після окупації він став членом будапештського парламенту. У листопаді 1944 року його було заарештовано радянськими органами безпеки, а в 1946 році засуджено до страти і страчено так званим «народним судом» в Ужгороді.

²¹⁾ Августин Волошин (1874-1945) був висвячений у сан греко-католицького священика у 1897 році та з 1917 року до кінця жовтня 1938 року очолював церковно-вчительську семінарію в Ужгороді. В 1919 він активно виступав за приєднання Підкарпатської Русі до Чехословацької Республіки, хоча це сталося тільки після того, як він усвідомив неможливість утримати країну в складі Угорщини. Незабаром він став головним представником “української” течії у підкарпатській політиці. У 1925-1929 роки він був членом Празьких національних зборів. У першому підкарпатському автономному уряді він став міністром охорони здоров’я та соціальних послуг. Після арешту А. Бродія він став главою уряду і залишався там до свого обрання президентом Карпатської України 15 березня 1939 року. З 1939 до 1945 року він жив у Празі, отримавши там притулок. Там же, за кілька днів після звільнення, його було заарештовано НКВС і доставлено до СРСР, де й помер ще у липні 1945 року. (Насправді 1947 р.)

²²⁾ Табір для інтернованих був створений у другій половині листопада 1938 року поблизу Рахова з ініціативи влади підкарпатської автономії. Крім різних асоціальних елементів, у ньому містилися супротивники режиму Волошина. Порівняно маловідомим є той факт, що табір був створений на об’єкті, який перебував у віданні чехословацької армії. У літературі його зазвичай називають “концентраційним табором”, хоча насправді він був лише віддалено схожий на нацистські або радянські концентраційні табори. Див Поп, Іван: історія Карпатської Русі в даних, стор 373-374.

²³⁾ Літерою „R“ на державних номерних знаках позначалися автомобілі, що зарезервовані в Підкарпатській Русі. Те, що номерні знаки складалися з низьких цифр, зумовлено тим, що це були номери, зарезервовані для урядових автомобілів.

Seite 176

І інша історія: Бачинський розповів мені, як Юліан Ревай, як міністр фінансів, склав перший підкарпаторусинський бюджет (автономний) на 1938/39 рік. Він порахував доходи республіки за період її існування (~ 20 років), розділив їх на кількість жителів Чехословаччини, а отриманий результат помножив на кількість жителів Підкарпатської Русі. Потім із цього розрахунку він вирахував витрати Республіки Підкарпатської Русі за 20 років. Зрозуміло, що вийшла різниця в 1 мільярд чеських крон. Зі своїм фінансовим кошторисом Ревай вирушив у Прагу до прем’єр-міністра Берана і зажадав, щоб центральний уряд виплатив 1 мільярд автономному уряду Підкарпатської Русі. 1 мільярд, щоб у Підкарпатської Русі був “деякий резерв на найгірші часи”. Таким був учитель із Великого Бичкова (правильно буде: с. Мирча поблизу Малого Березного), коли він став міністром фінансів. Наскільки магічно і демагогічно можна було представитись з таким бюджетом перед русинським народом, можна легко уявити.

4) Доктор Бачинський, хороша людина, як і весь русинський народ, повністю відданий республіці. Я знаю, що за своє ставлення до республіки Бачинського було жорстоко побито і поранено угорцями. Бачинський ненавидів Ревая. Адже він бачив, до чого вела мадяронська політика Ревая. Однак він був надто слабкий, щоб зрештою з департаменту Міністерства внутрішніх справ прибрати Ревая. Бачинський мав коректні стосунки з Волошиним. Я згадую, як Бачинський зазнав поразки на виборах. Але не від виборців, а від президії підкарпатського уряду. Відповідно до положення, документи про висування кандидата повинні були бути пред’явлені протягом певного часу. У президії автономного уряду справу було вирішено – сьогодні я не знаю як – але в результаті кандидатуру Бачинського до списку було внесено із запізненням. Більшість людей взагалі не хотіли голосувати. Вони приходили до наших жандармів та прикордонників та питали, що робити. Вони порадили їм піти на вибори, щоб проголосувати за українців, і щоб цим хоча б побічно довести, що вони не хочуть приєднання до Угорщини. Можливо, це було розумно, бо на той час угорці вимагали плебісциту по Карпатській Русі. Вибори відбулися в Ізі²⁵⁾, де населення було справді віддано республіці, був випадок, результат якого, я думаю, не був поодиноким. Виборча комісія підрахувала бюлетені. І комісія знайшла серед цих кілька таких бюлетенів, якими вже голосували і які зазвичай не використовуються. Комісія також не заперечувала проти зіпсованих аркушів (бюлетень): вона оголосила їх дійсними, і українці змогли заявити, що вся Іза належить їм і голосувала «за», бюлетені тільки вночі доставили до будівлі уряду в Хусті.²⁸⁾

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

²⁴⁾ 12 лютого 1939 року було проведено вибори в автономні збори, на які було допущено лише кандидатури від Української національної єдності на чолі з прем’єр-міністром Августином Волошиним. Кандидатура від колишніх підкарпатських аграрних політиків не була вчасно внесена до списків з огляду на те, що на довірену особу, Олександра Грабаря, який ніс заяву в Земську виборчу комісію, у дверях урядової будівлі представником карпатської січі було скоєно напад, який потім був заарештований і посаджений у тюрмі. Він був звільнений після того, як закінчився термін подання списків кандидатів. На це було подано протест до Виборчого суду, який відхилив його з формальних причин. Дивись HUBENY, David: підкарпатські вибори до сейму та розгляд у Виборчому суді у 1939 році. Історія, питання, проблеми, 2014, Том 6, №1, с. 181-190.

²⁵⁾ Підкреслюється, що акцент у тексті виділяється окремим нюансам, яким автор надавав великого значення.

²⁶⁾ З 1536 поданих голосів у с. Іза 1109 (або 72,2%) висловилися проти урядового кандидата. На парламентських виборах у травні 1935 року Руська національно-автономістська партія Стефана Фенцика набрала 74,8% голосів. Загалом урядовий кандидат зазнав поразки майже у двох десятках підкарпатських сіл. СТЕРЧО, Петро: Карпато-українська держава. “За вільну Україну”, Львів, 1994, с. 242-252.

²⁷⁾ Найменування Карпатської Січі (січовик, прикметник потім сичівський, сичовицький) було збережено відповідно до оригіналу звіту.

²⁸⁾ З того, як описано цей інцидент, відомо, що автор замітки вкрай негативно ставиться до політичних подій у Підкарпатській Русі в період після запровадження автономії.

Початок читайте:

Доповідь підполковника Антоніна Земана – Баровського про події у Підкарпатській Русі у березні 1939 року. Ч. 1

https://www.ustrcr.cz/data/pdf/publikace/securitas-imperii/no26/170-190.pdf