«Все тайне становиться явним» або ціна «знаменитому» блогеру -50 доларів США хабаря

Загадковий заголовок? Чи не так?  Та все банально просто. Розповідь піде про «знаменитого» мукачівського блогера Сергія Носалюка. Чому?

Колись, в кінці 90-тих років я працював начальником відділу внутрішньої політики в Мукачівської райдержадміністрації, моїм колегою і другом був Петро Носалюк, який працював начальником управління економіки. Енергійна, мудра та ерудована людина, був виважений і коректний,  користувався великим авторитетом серед підлеглих і колег. Організатор  та перший директор відомої на Закарпатті фірми «Петро Карбо Хем Мукачево».

В перше дізнався про Сергія Носалюка при обранні президентом Віктора Януковича

Під час обрання президентом України Віктора Януковича уже син Петра Носалюка Сергій був заступником голови окружної комісії та активно, дозволеними й недозволеними методами добивався позитивного результату для Януковича. І було б цілком природно, щоб активному прибічнику Януковича запропонують солідну державну посаду. Заслужив. Але… Але посади Носалюк молодший ніякої не отримав. Мене це тоді дуже здивувало. Знаючи добре Носалюка старшого я  екстраполював позитивні якості мого колишнього колеги й на його сина. Адже не даром кажуть: «Яблуко від яблуні недалеко падає». Але, як виявилось, не в нашому випадку.

Запитую Мукачівського голову райдержадміністрації Едуарда Дуду: Едуарде Лукичу, а чому не берете на роботу Носалюка? Він Вам стільки допоміг з виборами…». Відповідь для мене була досить несподіваною: «Як дізнаєтесь про Носалюка більше, то більше такого запитання ставити не будете. Ми його використали та заплатили і не більше…».

З часом я зрозумів, що Едуард Лукіч був правий

В лютому цього року я брав інтерв’ю від  голови правління Мукачівської міської організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), заступника голови правління ЗТО УСВА, ветерана афганської війни, підполковника міліції у відставці, колишнього керівника карного розшуку Мукачівського МВ МВС України в Закарпатській області, адвоката  Василя Сувирди.

Була цікава двогодинна розмова. Розмовляли торкнулася також  адвокатури та Ради адвокатів Закарпатської області, яку очолює Олексій Фазекош та деяких токсичних осіб.

Ось уривки з цієї розмови:

 … Олексій Фазекош цікавий, як людина. Це не просто клерк, який сидить в офісі й перекладає папірці, це високоерудована людина, з якою цікаво поспілкуватися, від якої багато чого можна навчитися.

Тим хто не створював Раду адвокатів Закарпатської області, тим не потрібно її ламати, адже вони хочуть її підігнути під себе. Чи виграє закарпатська адвокатура від того, якщо Олексій Андрійович піде з посади? Я думаю, що ні. Я, практично, знаю всіх адвокатів області та не бачу ту людину, яка б могла стати на його місце. І питання не в досвідченості та інтелігентності, а зовсім в іншому. А в тому, що при появі іншої людини на посаді ми знову повернемось до появи різних течій, фракцій, підфракцій. Адвокатська спільнота піде в рознос.

– З адвокатами зрозуміло, але є люди з пози адвокатури, які хотіли б щось міняти, щось радити адвокатам. Знаю одну таку людину. Це Сергій Носалюк.

– Цікавий персонаж. Я його знаю давно. Ще з часів роботи в правоохоронних органах, коли його звільнили й посадили. Знаю, як він  у тюрмі сидів і за що сидів. Хай він байки різні не розповідає.  Знаю як він став блогером, журналістом. Колоритна особистість. Чітко виконує команду «фас», якщо хтось заплатить. Там відсутня мораль чи якісь етичні принципи.

-Він працював під Вашим керівництвом?

-Ні, він працював у дозвільній системі, де реєстрували зброю. Він хотів на цьому гарно жити. Є на то певні служби, які це контролюють і «зробили» його на два роки тюрми. Це специфічна людина. Якщо ти не розділяєш його погляди, то він починає тебе всюди обливати брудом, особливо в інтернеті. У нас немає якоїсь реальної юридичної відповідальності за такі неетичні поступки й він цим користується. Мало хто хоче з ним тягатися в судах. Виходить довга історія.

Людина, яка немає ніякого відношення до адвокатури починає вказувати, вчити адвокатів: внески не туди пішли, не так використалися, семінари не проводяться тощо.

-А йому що до того?

– Так, звичайно. Якщо ти маєш інформацію про злочин, то на це є певний порядок. Звертайся офіційно в правоохоронні органи, хай там проведуть слідчі дії. А не голослівно кричати на кожному куті: «той краде!» і «отой краде!». Складається думка: кричить, бо йому не дають красти. Чи що?

-Коли Носалюк працював з Фазекошом то все було добре…

– Так, звичайно. На мою думку, це є та людина, яка немала б бути, навіть, близько біля адвоката, а не ще працювати з адвокатом. Носалюк дуже короткий термін попрацював з Олексієм Андрійовичем і Фазекош зрозумів що це за людина і вигнав його.

Я казав вже, що Носалюка знаю давно. «Приголубить» одна партія – він біжить їй служити, «приголубить» інша – він там ревнивий прибічник. Здається він зараз у партії Шарія. Чи довго?

Мені не вірилось. Що в такої поважної людини, як Петро Носалюк син міг сидіти в тюрмі. І я почав розбиратися.

Як то кажуть: «Архіви не горять»

Декілька днів тому, один адвокат, як має великий особистий архів рішень та вироків судів дав мені ознайомитись з вирок суду по справі № 1-454/1996р. від 6 грудня 1996 року, в якому «чорним по білому написано» (прим. – мова оригінала):

«Керуючись ст., ст. 323, 324 КПК України, суд

Засудив:

Носалюка Сергія Петровича за ст. 168 ч.2 КК України із застосуванням ст. 44 КК до трьох років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю; за ст. 80 ч.1 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 42 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання Носалюку С.П. визначити 3 роки 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є особистою власністю винного, у виправно-трудовій колонії посиленого режиму…»

На даний вирок Сергій Носалюк подав касацію і 5 лютого 1997 року Закарпатський обласний суд по справі №62 1997 р. прийняв Постанову,

якою: «Покарання засудженому Носалюку призначено з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчинення злочину, пом’якушуючих відповідальність обставин і даних про особу винного, а в тому числі і тих, на які посилається Носалюк у своїй касаційній скарзі.

Керуючись ст., ст. 363, 364 КПК України, судова колегія,

Ухвали:

Касаційну скаргу засудженому Носалюку С.П. задовольнити частково. Вирок Мукачівського районного суду від 6 грудня 1996 року змінити, перекваліфікувати дії Носалюка в частині отримання хабаря з ч. 2 ст. 168 на ч. 1 ст. 168 КК Україна.

В решті вирок залишити без змін.»

Іншими словами обласний суд дещо пом’якшив Вирок Мукачівського міськрайонного суду з 3 років і 6 місяців до 2 років, які й відсидів Сергій Носалюк.

Так за що посадили Сергія Носалюка?

В середині 90 років Сергій Носалюк працював в дозвільній системі МВС України й мав можливість не тільки оформляти дозвіл  на користування зброєю, але й вилучати незаконного придбаних: радіостанцій, зброї тощо  та по можливості повертати їх за хабаря або, навіть, продавати.

Сергія Носалюка посадили за хабар в сумі 50 доларів США за  повернуту громадянину радіостанцію, яка була вилучена з автомобіля.

Крім того, Сергій Петрович продавав ще й зброю за валюту: «Свідки Асташенков С. В. і Ямалов О. М. пояснили, що Носалюк продав газовий пістолет «Ерма-88» Ямалову за 250 доларів США в 1994 році.».

Читач може запитати, чому такому дрібному хабарнику та авантюристу, який за свої діяння ще й відсидів в тюрмі, приділяється стільки уваги?

Просто Сергій Носалюк – це типовий приклад «активістів», яких сьогодні в Україні розплодилось сила силенна. Які в житті, крім шкоди і біди, не зробили нічого. Хіба що активно обливали будом та писали різні наклепи та пасквілі на людей. Для таких людців не існує поняття етики, честі, людської моралі. Як правило, такі люди ніде не працюють, тому що їх ніхто не бере на роботу за їх скандальний та “неохайний” характер. Перебиваються випадковими заробітками, які отримують за черговий замовний пасквіль і не важливо на кого, важливо що платять.

А як відносно Сергія Носалюка? Мені шкода цю людину. У свої 50 років не мати нічого, крім хіба що брудного акаунта «Мукачево Так!» у фейсбуці та негативної реакції багатьох людей до себе.

Може щось змінить ця публікація в житті Сергія Петровича? Надіюсь на краще.