Путін зробив із країни з величезним потенціалом територію, де нічого не відбувається
– Мертві не галасують, – сказав Вощев мужику.
– Не буду, – догідливо відповів лежачий і завмер, щасливий, що догодив владі.
Андрій Платонов «Котлован»
Країна, яка б могла насичувати киснем весь світ та стати успішною і прогресивною державою, яку ставили б у приклад, сама задихається від випарів власного розкладання.
Паралізований безповітряний простір. Його населяють апатичні тіні з риб’ячими очима, які без інтересу до життя, з тупою байдужістю до власної долі плавають у застійній воді серед уламків скрепів та фантиків уявної величі, від дати до дати, від зміни до зміни.
Під час перезмінок вони п’ють, ненавидять призначених із телевізора ворогів держави та періодично, за інерцією, помирають.
Все завмерло. Нічого не відбувається ні в політичному житті, ні в суспільному, ні в культурному. Хіба що хтось інстинктивно замре в Z-подібній позі, щоб порадувати поросячу морду начальника, що проходить повз. Когось потягнуть до автозаку. Десь пролунає: “Бий зрадника!” і семеро на одного.
Єдине, що іноді гримить у цій мертвій порожнечі – це трагедії. Природні катастрофи, техногенні катаклізми, теракти, вбивства, безглузді та жорстокі, загарбницькі війни. Замовчать, викрутяться, збрешуть. “Це не ми” чи “Ми були змушені”. Може призначать день жалоби, а може влаштують маскарад із танцями на кістках. А потім настане наступний день. Гра в шашки, де всі клітки чорні. Але іншої дошки тут ніхто знати не хоче.
Не чуттєвість і байдужість, відсталість і агресивність – це риси характеру, це вірус, вразив населення. І світ, який по неволі своїй обрядився в білий халат, розсудливо посадив буйного божевільного хворого на найжорсткіший карантин. Лише від цього, на жаль, не легше.
