Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 13

Розділ 13

У неділю, 26 лютого, я поїхав на два дні до Будапешта. Від остаточного краху Чехословацької Республіки, окупації Угорщиною Карпатської України і провалу всіх надій на побудову Великої України на основі Карпатської України відділяли трохи більше, як два тижні. У Хусті ніхто навіть не підозрював про це.

Коли я від’їжджав, повним ходом йшли великі приготування до відкриття Сойму. яке мало відбутися наступного четверга, 2 березня. Центральний уряд справді скликав парламент, а присутність прем’єр- міністра Чехословаччини залежала від успішного завершення переговорів із Прагою стосовно фінансування Карпатської України —проте офіційні кола самовпевнено вірили, що переговори щасливо завершаться протягом найближчої доби. Місце проведення знову було перенесене з Рахова до Хуста,— почасти через гучні вимоги столиці, а почасти через те, що уряд боявся, що лунатимуть звинувачення, ніби вони не хотіли проводити засідання парламенту в Хусті, бо там надто багато людей, які на виборах проголосували проти них (Примітка перекладача. Приблизно 13% вибрців столиці Карпатської України, переважно угорського та єврейського етнічного похо-дження, проголосували проти парті! УНО на виборах 12 лютого 1939 р.) Очікували на приїзд німецького міністра — посланника у Празі, були надіслані запрошення французькому, британському та іншим міністрам-посланникам.

Сполучення з Угорщиною все ще було невідновленим. Ніхто ні на залізничній станції в Хусті. ні в урядових установах, ані навіть на прикордонній станції не міг мені сказати, чи були прямі потяги від угорської прикордонної станції до Будапешта. Зробити телефонний дзвінок до Угорщини — про це не могло бути й мови; тому, хто хотів зателефонувати, просто казали, що дзвінок був зроблений, але ніхто не відповів. Коли я сів у потяг, ніхто не міг сказати нічого і про розклад руху потягів по наш бік кордону; тож я був змушений тричі робити пересадку в межах тридцяти кілометрів.

Коли я доїхав до Будапешта, Угорщина видавалася мало не раєм — і то, незважаючи на те, що під час мого попереднього перебування там атмосфера у цій країні була мені несимпатичною. У потязі я їв рибу, добротну білу лососину з озера Балатон, а також капусту, що вперше, відколи я виїхав із Праги, не була квашеною. У Будапешті я їхав до свого готелю, висунувши голову у вікно, насолоджуючись потоками світла і багатими на вигляд магазинами,— неначе дитина, яку на Різдво привезли до міста. Зовнішні прояви достатку довкола мене видавалися неймовірними — особливо у порівнянні із тим, що я бачив дванадцять годин тому. Моя свідомість була вже так задурманена в Хусті, що перестала фіксувати, яким він був провінційним. Наступний день був тихим і мирним: спочатку я скористався справжньою керамічною ванною з блискучими відполірованими кранами, з яких, за бажанням, струменем ллється гаряча і холодна вода, і закінчив рестораном, де я вечеряв із чистих тарілок. їжа була смачно приготованою, а музика — ані млявою, ані різкою.

***

Саме в Будапешті я відчув перші сигнали бурі, що наближалася. Протягом минулого тижня в урядових та інших газетах спостерігався гострий рецидив натяків, припущень та навіювань, що вже циркулювали з осені, ніби Угорщина незабаром має повернути собі втрачену Карпатську Україну. Більшість відповідальних осіб вважали, що заворушення почнуться тоді, коли в чеську свідомість проникне відчуття, що Карпатська Україна стала важким і клопітним обов’язком, замість того, щоб бути економічним і політичним надбанням. Відповідно, чехи можуть відкликати армію і залишити українців самих на себе, на відкуп долі.

Г. Чіано—міністр закордонних справ фашистської Італії у 1936-1943 рр.

Вважалося, що тоді негайно будуть введені угорські війська, і Німеччина, хоча й неохоче, але мовчки згодиться із цим через небажання відштовхнути Угорщину, що була би неоціненною житницею в разі війни. Інші запідозрили, що під час візиту до Варшави граф Чіано (Примітка. Г. Чіано—міністр закордонних справ фашистської Італії у 1936-1943 рр.) з полковником Беком (Примітка. Юзеф Бек — міністр закордонних справ Польщі у 1932- 1939 рр)  знову повністю перекроїли карту Центральної і Східної Європи. Поголоси про перекроювання, які врешті-решт закінчилося нічим, цікаві тим, що вони проливають світло на політику Італії, яка хотіла обмежити німецьке втручання у Центральну та Східну Європу.

Вважається, що планом передбачалося спочатку здобуття Угорщиною Карпатської України, а тоді узурпація Польщею німецьких впливів у Словаччині, що все наростали (обом цим маневрам Італія мала надати свою підтримку); далі Польща, Угорщина, Словаччина та Італія мали остаточно згуртуватися і утворити ланцюг через усю Європу між Німеччиною та басейном Дунаю. 

Цю теорію, здається, підкріпили шалені загравання Польщі із Словаччиною. Ще наприкінці січня почався флірт, коли, за інформацією з надійних джерел, поляки пропонували Словаччині, що вони їй повернуть район Яворіна. який вони здобули на фінальній стадії переговорів щодо кордонів у листопаді минулого року. Перші спроби зав’язати дружбу були відхилені, але зараз виявилося, що вони мають значно більше шансів на успіх. Офіційна газета «Словак» опублікувала передовицю, в якій говорилося про те, що, незважаючи на втрату Яворіни, найрозважливіше було би потоваришувати з Польщею. Словаки запросили видатних польських професорів, відкрили філію польської залізниці, а в Жіліні зініціювали переговори про укладання з Польщею угоди з питань торгівлі та культури. У той же час словаки здійснили безпрецедентний крок, заборонивши німецьку «Völkischer Beobachter». (Газета опублікувала статтю, в якій словацького єпископа, який проголосив анафему пронацистській Гвардії Глінки (Примітка перекладача. Глінкова Гвардія—парамілітарна організація Словацької народної партії у 1938 -1945 pp., названа на честь засно-вника партії Андрія Глінки. У роки Другої світової війни виконувала поліційні та охоронні функції в Словаччині, переслідувала євреїв, циган, чехів, угорців та представ-ників лівих сил), було звинувачено в тому, що він перебуває під впливом євреїв). Але поки ці всі рухи ще не принесли плодів, Німеччина здійснила стрибок пантери, зруйнувала всю схему і, окупувавши Богемію та, фактично, захопивши Словаччину, здобула верховенство у Центральній Європі.

Юзеф Бек — міністр закордонних справ Польщі у 1932- 1939 рр

Перший крок супроти словаків було зроблено, коли герр Кармазін, німецький державний секретар у Словаччині, попередив уряд, що вони ступили на небезпечну стежку. Другий крок зробила Прага, коли, побоюючись можливих результатів загравань із Польщею, розпочала процес, широко відомий як «придушення» словаків. Президент мало не щодня реорганізовував уряди Словаччини; міністрів призначали і знімали з посад так швидко, що ніхто точно не знав, хто є зараз міністром, а хто — ні; усі підозрювали всіх,— а тоді почалася стрілянина. Усе це у поєднанні з вигаданим антинімецьким заколотому Богемії дало німцям той шанс, якого вони прагнули. Німці ввели війська — для того, щоб «відновити порядок». Зараз ніхто не вірить, що переворот у Богемії був спонтанним, а за інформацією з надійних джерел у Братіславі, Словаччина теж вела нечесну подвійну гру. Говорилося, що німці були першими, хто повідомив Прагу про словацько-польські загравання, тим самим вказуючи на загрози, пов’язані з цим, і пропонуючи застосувати щонайрішучіших заходів для придушення — щоб згодом ці ж чеські методи, які німці самі рекомендували, кинути чехам як звинувачення і покласти край чеському правлінню загалом.

Оце і все стосовно гіпотетичного польсько-італійського плану та його безславного кінця. Єдиною його частиною, яка була реалізована, стало загарбання Угорщиною Карпатської України — і мені незабаром довелося стати очевидцем цих подій.

На українській прикордонній станції я сів у прохідний потяг із Праги, який перетинав частину угорської території зачиненим. Тут я відразу ж опинився у тому самому середовищі, з якого виїхав. Потяг був переповнений,— як сам вагон, так і проходи, тож я ледве зміг проштовхнути всередину свою валізку Дорожні скрині, великі плетені кошики з кришкою, дерев’яні ящики, звичайні кошики та великі клунки, обв’язані лляним полотном, лежали купою одні на одних, а на вершині цього звалища прилаштувався єврей з невід’ємними пейсами біля вух. Чехи були змушені сплачувати по 3 000 корун за кожен вагон, що перетинав угорську територію, тож вони намагалися звести кількість вагонів до мінімуму.

Проїжджаючи вулицями від станції у відкритому екіпажі під цокіт копит, я зауважив масу людей із щітками та відрами з фарбою; а багато хто білив свої будинки. З німецькою скрупульозністю інспектор поліції видав указ, що протягом сорока восьми годин кожен будинок у Хусті має бути наново побілений — так, аби найновіша столиця у Європі справила гарне враження на гостей, що прибудуть на інавіурацію сойму. Таблички з чеськими написами, включно з двомовними чесько-українськими, були усунені; тож не залишилося ні одного чеського слова, що могло би намуляти українські очі. «Коруну» обновлювали коротко підстрижені молоді хлопці, які нещодавно прибули з Польщі, з’явилася нова лазня та колонка для нагрівання води, а малярі готували спеціальну кімнату для німецького посла. Актова зала великої, збудованої чехами гімназії, в якій мало відбуватися засідання сойму, була прикрашена в синьому та жовтому кольорах. У ній було змонтовано спеціальні підставки, щоб розмістити двісті п’ятдесят іноземних гостей, запрошених на церемонію. Пізно увечері я бачив групу старих євреїв, що стояли на вулиці на колінах, замітаючи довгими бородами пилюку,— вони клали завершальні мазки фарби, обмальовуючи пороги та підвіконня; у той же час інші дерлися вгору по драбинах і балансували на хиткому риштуванні. Члени уряду, яким поки не вдалося досягнути домовленостей про врегулювання фінансових питань із чехами, мали певність, що все добре закінчиться — бо. навіть у разі невдачі, завжди є друзі у зовнішньому світі. Звичайні перехожі були невинними — як у проблемах із чехами, так і в тому, що говорили за кордоном про ймовірний крах Карпатської України. За вказівкою поліції протягом двох останніх днів у денні години електричний струм повністю вимикали —так, щоб ніхто не міг скористатися радіоприймачем і слухати угорську пропаганду чи інші новини ззовні.

Пізно увечері того дня ми довідалися, що відкриття сойму знову відкладається, цього разу «десь на шосте—дев’яте березня». Що трапилося? Кармазін та Естергазі,—німецький та мадярський лідери у Словаччині,— та Ревай,— найбільш фанатичний з українських міністрів,— були разом у Берліні. Без сумніву, Кармазін звітував про паростки словацько – польських загравань, а Ревай, зрозуміло, просив грошей. Він отримав категоричну відмову. Тим часом життєво важливі переговори між Хустом і Прагою все ще тривали, і, наскільки я міг оцінити ситуацію, мало що виказувало, що все завершиться добре, як того чекали українці. Прага була не проти надати необхідні кошти, проте вимагала деяких гарантій,— таких, як припинення античеської пропаганди, збереження влади за генералом Прхалою (чеським міністром) в українському уряді, а також повний фінансовий звіт стосовно використання коштів, вилучених в Ужгороді та Мукачеві під час евакуації: чехи вважали, що значний відсоток із цих загальнодержавних коштів українці використали на розбудову Січі. Вони також вимагали, аби Січ разом із найбільш запеклими фанатами Великої України негайно припинили антипольську діяльність: чехи наполягали на тому, що неможливо сподіватися на мир у Східній Європі, поки на кордонах постійно траплятимуться якісь інциденти.

Ці вимоги видавалися досить зрозумілими. Одначе українці, як наївні діти, не терпіли ніякого контролю. Же ще будучи впевненими в німецькій підтримці, яку їм мали надати в разі потреби, вони, у свою чергу висунули низку зустрічних вимог. У статті, опублікованій в офіційній газеті «Нова Свобода», Ревай стверджував, наприклад, що протягом усіх двадцяти років чеського панування на потреби краю щорічно були обіцяні значні суми, однак ці кошти так і не надійшли в повному обсязі: реально це було не більше, як 75 % від обіцяного. Решту використовували на загальнодержавні потреби, здебільшого — на переозброєння. А тепер українці збираються вимагати ретроспективних виплат всіх заборгованих коштів; до того ж вони не мають наміру перетворювати питання про відшкодування цих сум на предмет будь- яких політичних торгів.

Перспектива можливого виведення чеської армії у разі, якщо українці будуть занадто впертими і непіддатливими, видається, останніх не надто хвилювала. У будь-якому разі вже за рік,— казав мені один високопоставлений чиновник буквально напередодні краху,— вони будуть спроможні самі себе захистити; Січ на той час буде вже цілком і повністю організованою, тож всі хлопчики отримають військовий вишкіл як частину шкільної програми. Угорці будуть слабим супротивником для Очі,— і хоча поляки й мають сучасне оснащення, все ж ніяка бойова техніка не допоможе їм у битві з Карпатською Україною; українці всадять їм ніж у спину в їхній власній країні.

Трохи згодом на тому ж тижні генерал Прхала та отець Волошин декілька разів мали бесіди тривалістю понад три години, проте навіть і тоді ми ще не усвідомлювали, що події розвиватимуться так швидко. Ми були відрізані від світу у своєму власному маленькому світі. Могло бути загострення обстановки з чехами,— думали ми,— але щоб край захопила Угорщина —  Німеччині, якій він потрібен був для реалізації власних політичних цілей,— про це, практично не могло бути й мови. Наші прогнози були настільки далекі від найближчого розвитку подій, що за десять фунтів ми купили старий автомобіль і вирушили ще в декілька експедицій.

***

На той час по всій Карпатській Україні відчувалося піднесення від обрання папою кардинала Пачеллі. На противагу Пію XI, Пачеллі, як казали, виказував явну прихильність до українського руху. Незабаром після обрання я обговорював цю тему з одним із достойників греко-католицької церкви і запитав у нього, чи були які-небудь конкретні підстави для оптимізму, що так повсюдно виявлявся. Спочатку відповіді його були ухильними, і він лише зазначив, що коли людина стає папою, вона втрачає будь-які особисті прив’язаності та уподобання і стає вселенським батьком. Але тут він зненацька змінив свою думку і сказав, що новий папа, ще як кардинал Пачеллі, був, звичайно ж. одним із найкращих друзів, яких українці коли-небудь мали. І свою прихильність він виявляв у різний спосіб.

Кардинал Пачеллі

У1927-1930 роках він побудував та організував у Римі семінарію Святого Иосифа для кандидатів на священство у греко-католицькій церкві (Примітка перекладача. Йдеться, мабуть, про Українську папську велику семінарію св. Йосафата в Римі (УПВС). відому під назвою Колегії св. Йосафата. що була заснована у 1897 р. У період, згаданий М. Вінчем. колегія отримала нову будівлю на пагорбі Янікул). Створення цього навчального закладу мало особливе значення для українського руху. Раніше греко-католики, більшість із яких є українцями, мали тільки коледж у Римі, що не відповідав вимогам —невеличкий Collegium Ruthenicum, тож більшість священиків були змушені навчатися вдома у місцевих семінаріях. А тепер греко-католики не лише з усіх кінців України, але і з величезних українських колоній у Канаді та Сполучених Штатах отримали прекрасне місце для спільної молитви. Коли вони по закінченні курсу їхали додому то їхали вже як апостоли спільної української ідеї. Семінарія могла прийняти сімдесят студентів і діяла під егідою братів Васеліян, що були найвпливовішим релігійним орденом в Україні.

Мій співрозмовник розповів, що саме завдяки Пачеллі були реорганізовані греко-католицькі дієцезії в Канаді та Сполучених Штатах. Він заснував єдину єпархію для українців Галичини й Карпатської України, таким чином поставивши крапку в постійних тертях між цими двома групами,— тертях, що негативно вплинули на перспективи українського руху в цілому (Примітка перекладача. Насправді об’єднання греко-католицьких церковних єпархій Карпатської України та Галичини не відбулось). У самій Карпатській Україні Пачеллі, безсумнівно, був найбільше відомий завдяки його постійній і дуже відчутній допомозі в організації та проведенні в краї різноманітних доброчинних заходів та патронатних робіт.

Коли Пачеллі став папою, у деяких українських лідерів у Хусті з’явилася надія на реалізацію плану, який вони так давно плекали, а саме: створення архієпархії на чолі з архієпископом, який здійснюватиме контроль над усіма греко-католицькими єпископа – ми,— незалежно від країни, в якій міститься їхня дієцезія,— і який, таким чином, стане главою Української національної церкви. Депутація вже мала виїхати з Хуста до папи для з’ясування деяких обставин, але їхній від’їзд випередила угорська навала. Очевидним кандидатом на таке призначення був митрополит Шептицький, хоча згодом я довідався, що сам він без надмірного ентузіазму поставився до цього. Він явно побоювався, що це могло, в кінцевому підсумку, призвести до розірвання чотирьохсотлітньої унії греко-католицької церкви з Римом. Якщо буде один верховний глава греко-католиків, підзвітний лише Папі, то денонсація угоди про унію стане простою справою. Таким чином українці відразу матимуть свою національну церкву — не пов’язану із Вселенською церквою в Римі. Фактично це означало би створення нової автокефальної православної церкви на зразок автокефальних церков у Болгарії та Румунії.

Далі буде…

Початок читайте за посиланням:

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Вступ та розділ 1, 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Вступ та розділ 1, 02

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Вступ та розділ 1, 03

 Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 2

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 3. 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 4. 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 4. 02

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 5

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 6

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 7

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 8, 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 8, 02

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 9, 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 9, 02

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 9, 03

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 10, 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 10, 02

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 11, 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 11, 02

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 12, 01

Майкл Вінч. “Одноденна держава”: свідчення англійського очевидця про події Карпатської України. Розділ 12, 02

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *