Це буде назавжди, поки не скінчиться
Хтось, при цьому, вважає, що це і не найгірше. Демократичний транзит не проглядається — не на вибори ж розраховувати, і після Путіна, мовляв, може стати ще гірше.
Завжди, адже, є, куди гірше. Або до влади прийдуть зовсім вже божевільні відморозки — кастинг уже проводять, — або остаточний розвал держави потягне за собою війну кожного проти всіх, коли приватні армії федерального та регіонального рівня заллють країну кров’ю — порівняно з прийдешньою, не дай Боже, громадянською війною та, початку двадцятого століття, видаватиметься іграми в пісочниці.
Однак зрозуміло, що хоча наслідки краху режиму справді непередбачувані, і не можна виключати найжахливіших сценаріїв, його тривале збереження не залишає нашій країні жодних шансів на майбутнє… А відхід режиму шанси, нехай і невеликі, відкриває. І з цього погляду в мене хороша новина — вони не вічні, у найближчому майбутньому система завалиться. Не будемо зараз обговорювати як, подивимося чому.
Путінську державу можна порівняти з дуже старою людиною, яка вже просто не може жити — помре, якщо не від цієї хвороби, то від тієї. Навіть якщо має відносно непоганий вигляд.
І не в тому, звісно, річ у тім, що система жорстока й аморальна — світ бачив і не таке. Система жахливо неефективна. За останні роки в неї не було успіхів — фактично, жодних. Небагато завершених проєктів, на кшталт Керченського мосту, губляться на тлі гучних провалів і постійних перенесень термінів реалізації та введення в дію того, що було давно обіцяно. Це стосується як технічно проєктів, на кшталт швидкісних доріг (які, до речі, ніде у світі вже давно не розглядаються як предмет національної гордості), так і заявлених пріоритетів соціальної політики — зарплат, забезпеченості житлом, послуг охорони здоров’я тощо.
Власне, про двадцять п’ять мільйонів високотехнологічних робочих місць, імпортозаміщення та різноманітні прориви в технологіях влада теж воліє не згадувати.
Колись Путіна порівнювали з Піночетом, тепер — із Гітлером. Але не тільки в Піночета — це загальновідомо — але навіть і в Гітлера були деякі досягнення. Звісно, тягар тяжких злочинів і воєнна поразка все це перекреслили, але в перші роки свого правління йому було, що пред’явити людям.
У Путіна немає нічого. Справжній стан держави російської продемонструвала авантюра в Україні, адже “війна — чесна людина”.
Виявилося, що армія не вміє воювати. Що обвішані орденами генерали з усіх військових умінь володіють лише командирським голосом. Що нові види озброєнь, на кшталт розрекламованого танка “Армата”, існували тільки як статті витрат на підвищення добробуту окремих чиновників, у яких, схоже, все гаразд і з житлом, і з накопиченнями на старість.
На фронтах ця зброя не з’являється — виявилося, що новітні танки і ракети — не більше, ніж персонажі мультфільмів.
Керованість падає (чи вже зовсім упала?). Мобілізацію проводили так, що завдані нею збитки багаторазово перевищували гіпотетичні вигоди, і влада була змушена оголосити про її закінчення, намагаючись далі проводити її таємно, хапаючи всіх, хто попадеться під руку, але намагаючись робити це без шуму.
Але це стосується і мирного життя, якщо воно в нас ще залишилося. У школах, наприклад, дедалі частіше ігнорують оголошені обов’язковими підняття прапора і виконання гімну — люди просто перестають звертати увагу на ідіотські накази.
Кілька років послідовного знищення освіти та еміграція останніх місяців різко знизили якість людського капіталу. Кваліфіковані працездатні люди, які поспіхом залишили країну, збільшують ВВП Вірменії, Казахстану — будь-якої країни, що їх прихистила, але не Росії. Замінити їх ніким — у Росію, в основному, приїжджають люди нижчої кваліфікації. Та і їх стає дедалі менше.
Демографічна ситуація, попри весь дзвін про підтримку сім’ї, погіршується — це стосується і народжуваності, і смертності. Ми продовжуємо входити в групу світових лідерів за кількістю самогубств, СНІДом.
Влада постійно демонструє не просто некомпетентність, а повне нерозуміння реальності. Путін і його команда остаточно пішли у світ ілюзій. Геніальний прогноз Войновича про те, що головний начальник буде керувати з космосу, реалізувався не у 2042, а на двадцять років раніше — плани перевиконано.
Ізоляція вищого прошарку і, особливо, першої особи від життя, їхнє існування в коконі, обмеженість кола спілкування і повне руйнування зворотних зв’язків дають їм змогу вірити в найдикіші міфи про те, як влаштований світ. У перспективі вони неминуче дійдуть висновку про те, що Земля плоска і стоїть на трьох китах.
Відчуваючи втрату підтримки серед просунутих груп громадян, влада вже не перший рік орієнтується на архаїку, оголошуючи незнання силою, вигадане минуле — майбутнім, а самовладдя — еманацією народного духу. Політичне зближення з іранською теократією — не тільки прагматична необхідність, пов’язана з пошуком можливостей закупівлі зброї, а й прояв духовної близькості. Можливо, найжахливіше, що всі розмови про традиційні цінності, захист духовності та іншу боротьбу з ЛГБТ — це не просто спроба задурити населення. Вища влада сама у все це вірить, як старі члени Політбюро вірили, що Афганістану треба “допомогти” тому, що там “марксистська партія”. Та й здобута президентом і його соратниками в різних вищих школах КДБ освіта і досвід роботи в спецслужбах сприяють саме такій картині світу.
Але й неефективна система може існувати досить довго. За однієї, однак, необхідної умови — вона має звідкись отримувати ресурси, надходження яких компенсуватиме її нездатність розв’язувати проблеми країни і характер створеного нею світу, що суперечить здоровому глузду. Будинок можна опалювати в холод або охолоджувати у спеку тільки якщо у вас є для цього енергія — електрика, наприклад, або щось, що дає змогу її виробити. Штучний, такий, що суперечить усякій логіці, комунізм підтримувався в нашій країні на плаву спочатку коштом безплатної робочої сили, а потім, у його вегетаріанський період, за рахунок нафти. Закінчилися людські ресурси, закінчилися нафтові гроші — закінчився і комунізм. Приреченість путінської держави в тому, що нових ресурсів для свого існування вона не виробляє, а старі закінчуються.
Технічний прогрес, знижуючи залежність людства від нафти та газу, вже давно є ворогом системи, а тепер до цього додалося і розуміння, що виникло у світу, необхідності звільнитися від енергетичної залежності від Росії та позбавити її істотної частини грошей від нафти, — необхідних обсягів нафтових доходів уже не буде. Технологічне відставання, а отже, і відставання в озброєннях і в якості життя буде тільки поглиблюватися. Різноманітно вмотивоване невдоволення населення — від незгоди з агресивним курсом до обурення поганим умундируванням — тільки зростатиме. У разі внутрішніх катаклізмів ніхто не піде, як це було в серпні 1991-го, ризикуючи життям, захищати владу, а охоронні структури вмотивовані не відданістю ідеї, а лише матеріальними благами та вкрай скептично ставляться до всієї владної вертикалі й особисто до Володимира Путіна. Ну, і війна та неминуча в ній поразка як вищий вираз неадекватності та непрофесіоналізму влади. Ні грошей, ні людей, ні союзників взяти ніде.
Тому в них немає перспектив. Ми не знаємо, як це все закінчиться — є варіанти. Але воно, точно, закінчиться. І в осяжному майбутньому. Не впадайте у відчай і будьте готові.
