Маски (реальна історія, але імена змінені): Одного разу я приніс на роботу цуценя

Так вийшло. Я знайшов цуценя за п’ять хвилин до початку робочого дня.

Він був брудним і непоказним сином дворняги. Я сховав його в кутку кабінету, але… щеня вперто виповзало звідти і пищало. В результаті, його побачили всі мої колеги.

… і полетіли до моїх ніг людські маски.

Ось, дуже добренька та товариська секретарка Марина Вікторівна. Молода та смішна. Її вміло нафарбоване обличчя, дивним чином скривилося побачивши брудне цуценя:  «Олексій Олександрович! Ви, що ж не гидливий зовсім?! Бруд розвели тут…» Її яскрава, добра маска вщент розбилася недалеко від синочка сучки, що весело махає брудним хвостиком.

Ось прибиральниця, Ніна Володимирівна. Вічно втомлена, буркотлива і зла на всіх, жінка похилого віку. Раптом її зморшкувате обличчя розпливлося в посмішці: «Ой, хто тут у нас такий хвостатенький?! Олексію Олександровичу, це по роботі відвідувач, чи по особистому?!» Біля моїх ніг лежала зім’ята зла маска, а я бачив чуйне й добре обличчя.

А ось мій колега Сергій Іванович. Завжди послужлива, чуйна і любляча всіх навколо, людина. І анекдот розповість і твоєму анекдоту – посміхнеться. Він того дня, далі порога мого кабінету, не зайшов. Болісно скривившись, Сергій Іванович заявив, що бездомні тварини — це бруд і хвороби… Біля моїх дверей лежала брудна, тонка маска усміхненого лицемірства…

Але, найбільше, мене вразив мій начальник, Анатолій Сергійович… Будучи завжди суворим, незадоволеним і не готовим до діалогу, він просто й одразу заявив: «Мда, Олексію Олександровичу… здається тобі потрібна відпустка на сьогодні… Ти, ось що – бери ж цього молодика і вирушай додому… Є речі й важливіші за роботу. Тільки ти, це… Не викидай щеня то… Жива істота все-таки»… і зніяковіло знявши маску неприступного керівника, несміливо усміхнувшись, нам із цуценям, зник за дверима…

… біля моїх ніг лежали маски людей, з якими я спілкувався щодня, протягом багатьох років… Але несподівано я зрозумів, як мало знав цих людей…

Автор: Олексій Прокурор.