Від народності “рутени” – до нації “русини”. 04
Якщо Угорщина почала посилювати денаціоналізацію слов’ян, то Австрія все ж таки зберегла надані березневою Конституцією права та свободи слов’янським народам. Так, цісар Австрії своїм патентом (декретом, указом) надав їм самоврядування, яке здійснюється через їх крайові сейми (парламенти). За Конституцією Австрії 1867 року, Галицький край складався з трьох курій (Львівська, Станіславська та Дрогобицька) та мав сейм із 151 депутатського місця. Якщо раніше у навчальних закладах Галичини та Буковини навчання здійснювалось німецькою та польською мовами, то після 1867 року дозволялося викладання українською мовою.
У той же час Угорщина, в якій слов’ян було більше, ніж угорців, боялася слов’ян і тому посилила їхню денаціоналізацію. На практиці денаціоналізації мораван вона переконалася, що адміністративно-територіальне роз’єднане мораван по річці Морава призвело до природної їх денаціоналізації: чеських мораван у чехів, а словацьких мораван у словаків. З метою аналогічної денаціоналізації русинів Угорщина ліквідувала Кошицький, тобто Русинський дистрикт. У цьому жупи (округи) Ужгородського краю, тобто жупи Уг – з центром у місті Ужгород, Берег – з центром у місті Берегсаз, Угоча – з центром у місті Севлюш та Мараморош – з центром у місті Сігот, були включені до Угорського дистрикту. Інші русинські жупи ліквідованого Кошицького дистрикту увійшли до Словацького (Братиславського) дистрикту. Це населені русинами краї: Спіш – з центром у Левочі, Земплін – з центром у Шатораяуйгес, Шаріш – з центром у Прешові та Абауй-Торна – з центром у Кошиці. Таким чином, проти русинської нації був задіяний закон етнографії: “Немає спільної національної території – немає і нації. У той самий час територія русинів Угорського дистрикту у народі й надалі називалася Підкарпатська Русь. У Будапешті русинів Підкарпатської Русі стали називати етнічними угорцями. У свою чергу влада Словацького дистрикту русинів Прешовської Русі стала називати етнічними словаками.
Отже, процес денаціоналізації русинів Будапештом було активізовано. У 1868 року парламент Угорщини ухвалив закон XLIV «Про рівноправність всіх національностей», яким всі громадяни Угорського королівства проголошувалися «єдиною нероздільною угорської нацією». Цим законом передбачалося перетворити всіх слов’ян Угорщини на єдину угорську політичну націю. З цією ж метою русинській інтелігенції надавали можливість влаштуватися на роботу тільки в регіонах, де проживало виключно угорське населення. У той самий час у русинські округи прямувала угорська інтелігенція із завданням втілювати у життя цей закон денаціоналізації русинів. За законом № 27 від 1897 року навіть церковні школи русинів перейшли на угорську мову навчання. До кінця Першої світової війни з 638 русинських народних шкіл з викладанням русинською мовою залишилося такими тільки 34. : «виганяють русинську мову не лише у початкових класах, але навіть у русинських духовних семінаріях, метою яких є освіта русинських священиків для нашого русинського народу підкарпатського». Опираючись на мадьяризацію, патріотично налаштована інтелігенція русинів створила релігійного характеру товариство святого Василя Великого, яке видавало газету «Наука» русинською мовою. Її редактором був вищезгаданий Августин Волошин. У № 10 від 28 серпня 1897 року передовиця цієї газети стверджувала, що літературна «мова русинська переважно мова церковна, вона врятувала русинів від денаціоналізації». Проте жорстка політика Угорщини щодо денаціоналізації русинів вела до ліквідації цієї найменшої слов’янської нації, і результати цієї денаціоналізації можна показати на прикладі жупи Абауй Торна. За переписом 1842 року у цій жупі близько 15 тис. мешканців назвали себе «русинами» або «греко-католиками» за національністю, а за переписом 1910 року – лише 378.
Русинська інтелігенція в особі вчителів та греко-католицьких священиків не могла протидіяти денаціоналізації русинів. Проте під їхнім тиском Ю. Фірцак, єпископ Мукачево-Прешовської греко-католицької єпархії у 1894 році видав розпорядження, щоб у церковних школах та Ужгородській греко-католицькій духовній семінарії викладання велося русинською мовою. В результаті Ю. Фірцак потрапив у немилість до угорської влади та вирушив шукати підтримки до Папи Римського. Заручившись у Ватикані підтримкою, Ю. Фірцак поїхав до Будапешта і був прийнятий прем’єр-міністром Д. Банфі, якому в усній формі виклав ситуацію з русинською нацією та шляхи виходу з неї. Одночасно він передав Д. Банфі підписаний політичними лідерами русинів «Меморандум про розвиток та підвищення рівня духовного та матеріального життя народу південно-західних Карпат та Рутенії», тобто. Русинії.
За порадою Д. Банфі, Ю. Фірцаку вдалося створити партію і через неї обрати до парламенту Угорщини трьох депутатів. Вони домоглися від уряду розробки для русинів спеціальної державної соціальної програми «Верховинська акція». Керівником програми був призначений державний комісар міністерства землеробства Едмунд Еган, ірландець за походженням. Е. Еган побував майже у всіх гірських населених пунктах Підкарпатської та Прешовської Русі, розмовляв з інтелігенцією та селянами та на власні очі побачив результати угорської політики денаціоналізації русинської нації: пристосуванство, пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власної позиції, безпринципний та некритичний слід. Однак Едмунд Еган мав іншу місію, і він на конкретних матеріалах обґрунтував причину тяжкого становища русинської нації та шляхи вирішення цієї проблеми. Його доповідь «Господарське становище Русинських селян в Угорщині» викликала великий резонанс в урядових колах Угорщини. Чехословацький громадський діяч Р. Гулка переклав його чеською мовою і в 1922 році видав у Празі окремою брошурою «Hospod6mslo stav Rusinskach venkovam v Uhr6ch» зі своєю передмовою. Володимир Гнатюк (1871 – 1926), видатний український науковий етнограф, який був головою етнографічної комісії наукового товариства ім. Тараса Шевченка при Львівському університеті також переклав та опублікував доповідь Е. Егана українською мовою зі своєю передмовою.
Чим же доповідь Е.Егана розбурхала всю Європу? Капітал інтернаціональний, але Еган показав його чомусь національним та в окремо взятому русинському регіоні Угорщини. Він показав його вплив на русинів, яким через брак (на схилах Південних Карпат) орної землі неможливо було вижити, а ліси та копалини Карпат належали якщо не державі, то австрійському графу Шенборну та євреям. Показав, що русини, «цей бідний і затурканий народ потрапив у мережі найсильнішого і найвигадливішого торговельного елемента в Європі – євреям (…) Немає жодного поселення, навіть якщо в ньому якихось вісім хат, де б не оселився хоча б один із цих екземплярів, «посередників» у всьому (…) У Мукачеві на 11.000 жителів – 6.000 євреїв (…) Вони тримають у своїх руках усі корчми, де спаюють селян і так підривають їхню моральну та матеріальну стабільність».
Звідки у Підкарпатській Русі з’явилося так багато євреїв? Вже сказано, що Візантія та інші країни Європи їх просто виганяли під загрозою смерті. В 1563 Росія зайняла польське місто Полоцьк і цар Іван «Грозний» наказав охрестити всіх євреїв, а не бажаючих прийняти християнство -топити в річці. У XVIII ст. майже 80% усіх євреїв, які мешкали в Європі, опинилися в Польщі. У Галичині вони проживали переважно у містах: у Львові євреї становили 28% населення, у Тернополі – 17% тощо. Після поділу в 1772 році Польщі між Росією, Німеччиною та Австрією, 75% євреїв Польщі (близько 800 тис.) опинилися в Росії, тобто. на Поділлі, Волині, білоруських та литовських землях. Проте різке і значне збагачення євреїв наприкінці ХІХ ст. призвело до цих країн до нового спалаху насильства проти них, названого антисемітизмом. У 1881-1882 роках у багатьох містах і навіть у селах на півдні Росії (нині України) відбувалися єврейські погроми, що виражалися в руйнуванні та підпалі єврейських корчм (буфетів) та житлових будинків, розкраданні їх майна, а нерідко побиття євреїв місцевим населенням, у чорносотенні погроми та «гайдамаччину». Під їхнім впливом цар Олександр указом від 3 травня 1882 року заборонив євреям селитися у селах та селах, навчатися у державних гімназіях та університетах. Тільки 1891 року з Москви поспішно було вислано майже 30 тис. євреїв, а наприкінці ХІХ ст. кілька мільйонів євреїв залишили Росію та виїхали до Америки та Палестини.
Однак і в Австрії, у складі якої опинилася Галичина, євреї почувалися не краще. У Львові студенти спровокували конфлікт проти євреїв, який переріс у кровопролитне протистояння. Для захисту євреїв від фізичного винищення до Львова було введено війська. Тому євреї з австрійської Галичини мігрували до Америки та Палестини через сусідню Угорщину, надовго зупиняючись у ній. За переписом 1768 року у місті Ужгороді, столиці русинів Підкарпатської Русі, проживало лише 93 євреї, а за переписом 1891 року – 3.335, або 25% від загальної кількості мешканців Ужгорода. У Відні Герцль створив партію сіоністів. Її програма розпочиналася з того, що євреї – обрана Богом нація з особливим призначенням. Забувши уточнити, що це призначення Христос визначив як поширення євреями його вчення, тобто християнства. Партійна програма сіоністів зводилася до того, щоб євреї прагнули обіймати керівні посади у всіх країнах світу і таким чином керувати всім світом, а також домагатися переселення до Палестини для створення єврейської держави.
Не всі євреї були членами цієї партії сіоністів. Багато хто залишився в Австро-Угорщині. Євреї, що залишилися в Підкарпатській Русі, в основному займалися торгівлею і лихварством. Споювання в борг, позика грошей під 30% річних або під заставу землі, вело до розкладання скупого в Карпатах сільського господарства та остаточного зубожіння «затурканих» мадяризацією русинів. Е. Еган у своїй доповіді стверджував, що подати до суду на чинні євреями злочини бояться навіть місцеві священики та чиновники, тому що «лихварі негайно спалять його або уб’ють (…) Ці приблуди тільки лякають людей, тероризуючи населення, панують над ним. Вони тут всевладні панове… Жителі цих країв приречені на загибель, земля приречена на спустошення (…) цей народ поступово падатиме матеріально і морально далі, поки не загине».
Е. Еган згустив фарби в описах тяжкого становища русинської нації, взявши основою низький рівень життя русинів Верховини, тобто тих, що мешкають на південних схилах Карпатських гір, щоб парламент Угорщини затвердив його програму. Побувавши у липні 2003 року у цих же краях (нині Закарпатська область України) Уповноважений парламенту України з прав людини Н. Карпачова також стверджувала, що найвищий рівень безробіття та найнижчий рівень життя громадян України у тих самих гірських районах Закарпатської області.
Тисячолітня залежність від Угорщини та її політика денаціоналізації призвели до того, що русинська інтелігенція втратила віру у свої сили, а русинська нація почала відставати у своєму розвитку порівняно з іншими слов’янськими націями. Євген Фенцик, русинський греко-католицький священик, у календарі «Місяцеслов» на 1891 опублікував звернення до русинів. У ньому, зокрема, сказано: «Якщо я вас порівнюю, дорогі мої земляки, з іншими освіченими народами, то серце у моє обливається горем, бо бачу, що ми у всьому відстали від інших народів… Усі народи, що вас оточують, процвітають, всі вас попередили (випередили – авт.). Якщо і ви не будете посилюватися так, як вони процвітають, тоді ви негайно зникнете, пропадете, як сіль в окропі. Прекрасна земля ваша перейде в руки чужинців, а діти ваші будуть служити цим чужинцям, доки зовсім не зникнуть з лиця землі» (івиділено авт.). Слід зазначити, що Є. Фенцик 1885 – 1903 рр. видавав в Ужгороді русинською мовою журнал «Листок». До першого його номера було випущено «Додаток» (додаток), у якому Є. Фенцик доводив, що головна причина всіх бід русинів – «ви самі, ваша темрява, ваша невченість». Він закликав русинів навчатися і вчити своїх дітей, щоб через освіту досягати успіхів у культурі та цивілізації.
Вчен єдині у цьому, що у період феодалізму процес формування народностей Європи завершився переростанням у наступний щабель їх розвитку – у політичну націю. Проте процес розвитку політичної нації “русини” сильно гальмувався адміністративно-територіальним роз’єднанням та денаціоналізацією. Моравани, що перебували в оточенні чехів і словаків, асимілювалися відповідно, з чехами та словаками. Аналогічно русини Прешовської Русі, що сусідили зі словаками, асимілювалися на словаків. У той же час русини Підкарпатської Русі, що сусідили з угорцями, зазнавали асиміляції з угорцями. Проте та частина русинів, що жила поблизу схилів Карпат і безпосередньо в Карпатах, зберегла свою національність «русин» і досі.
За міжнародним правом початку XX ст. лише політична нація має право на свою національну (автономну чи суверенну) державу. Європеєць входив у людство через національну індивідуальність, тобто як людину з уже певною національністю. Тому термін «національність» став об’єктом пильної уваги та вивчення як складну історичну освіту. Національність формується внаслідок певного змішання племен, рас та народностей поколінь землян, з якими пов’язана доля планети. Національність утворюється внаслідок духовно-культурного процесу, що створює її неповторну духовну особливість. Спроби міжнародного співтовариства, включаючи Організацію Об’єднаних Націй, встановити технологію визначення національності не мали успіху. Ні раса, ні територія, ні мова, ні релігія не є ознаками, які самі собою визначають національність, хоча вони грають ту чи іншу роль її визначенні. Після всіх історичних, етнографічних, культурологічних, психологічних та інших досліджень залишається нерозчинний та невловимий осад, у якому і відбувається таїнство національної ідентичності. Тому жодна, ні десятки надсучасних лабораторій поки що не можуть вловити цей «осад» та визначити національність. На це здатна лише конкретна людина і лише щодо себе. Тільки ті люди, які брали участь у життєстверджуючому процесі формування своєї національності, здатні до кінця осягнути її таїнство, яке зберігається за всією хиткістю історичних стихій, за всіма змінами долі, за всіма рухами, що руйнують минуле і творять нове. Втручання в це таїнство людини, якої воно особисто не стосується, є неприпустимим.
Не вдаючись у наукове обґрунтування появи та становлення націй, зазначимо, що провідний у цій галузі англійський вчений Ентоні Сміт у роботі «Національна ідентичність» стверджує таке. Нація повинна мати шість атрибутів етнічної спільності:
1) групову самоназву;
2) міф про спільних предків;
3) загальна історична пам’ять;
4) один або більше диференційованих елементів загальної культури; 5) зв’язок із конкретним рідним краєм;
6) почуття солідарності у значної частини населення.
Багато українських вчених демократичної орієнтації зводять згадані атрибути визначення нації Е .Смітом в одну пропозицію: «Історична спільність людей, що характеризується сталою спільністю економічного життя, мови, території та національного характеру, що виявляється в особливостях її культури та побуту».
Дотримуючись цих атрибутів, національність «русини», що проживає на південному заході Карпат, має ці атрибути повною мірою. У той же час вчені Радянського Союзу освіту двох нових націй, що «відбрунькувалися» від російської нації – «білоруської» та «української» – пояснюють одним атрибутом. Він зводиться до наступного. По землях руських народностей Середнього Подніпров’я кочували татаро-монгольські орди. Для захисту від їх набігів руські, що проживали у верхів’ях Дніпра, побудували великі рови і стіни. Крім того, між руськими, які проживали на землях нинішньої Білорусії, і руськими, що проживали на схід від них, пролягали непрохідні болота. Тому ці оборонні рови та стіни, створені для захисту від татаро-монгольських орд, а також природні болота роз’єднали руських, спричинили утворення української та білоруської націй.
Українські псевдовчені не бажають визнавати загальновідомі факти та обґрунтовані аргументи вчених інших країн щодо формування на території Угорщини національності русинів, яку відокремлювало від східних слов’ян у багато разів переважаючу стратегічну перешкоду – непереборні на той час Карпати. До того ж у них було збудовано оборонні засіки, що перешкоджали вільному спілкуванню русинів Угорщини зі слов’янами, які проживали на східному боці Карпат. Не випадково великий український дослідник, мислитель і письменник Михайло Драгоманов після вивчення життя русинів та зустрічі з їхньою інтелігенцією написав, що земля угорських русинів, названа ним «Угорська Русь», «відрізана від Галичини більше, ніж Австралія від Європи».
Не можна ігнорувати і такий факт. Русини, які проживають у регіоні Лемківщина, а тому іноді звані лемко-русини, у «Повісті минулих літ» названі хорватами. Вони певний період часу проживали у Галицькому князівстві разом із тиверцями. У зв’язку з цим усіх мешканців Галицького князівства історики назвали одним словом – «галичани». Тиверці доброзичливо сприйняли нову їм назву «галичани», а XIX в. усвідомили себе українцями за національністю. Однак хорвати польської Лемківщини вирішили залишитися вірними своїх предків і не забуватие походження. Вони, за русинами Угорщини, теж стали називати себе «русин» за національністю. Нині та Польща офіційно визнає їх як окрему політичну націю під назвою «русини». Угорщина, Чехія та Словаччина теж визнавали та визнають національність «русини». Водночас, начебто, демократична Україна наполегливо не хоче визнавати національність «русин».
Петро Годьмаш
Попередні розділи читайте:
Східні слов’яни Київської Русі, ч.1
Велика Моравія – перша держава слов’ян, ч.01
Велика Моравія – перша держава слов’ян, ч. 02
Білі хорвати та східні слов’яни
Білі хорвати та східні слов’яни, ч.02
Від народності “рутени” – до нації “русини”. 01
