Велика Моравія – перша держава слов’ян, ч. 02
Поява по сусідству сильного слов’янського держави стривожило німецьких феодалів. У 845 році їх імператор Людовик Благочестивий вступив у війну проти Моймира і відновив Прібіна на княжому престолі. В знак подяки Прібіна дозволив німецьким священикам поширювати у своєму князівстві християнство незрозумілою для слов’ян давньоримською, тобто латинською мовою. У 846 році Прібіна за допомогою німців вигнав Мойміра з княжого престолу Моравії. Оскільки Моравія вже заявила про себе як суверенна слов’янська держава, Людовик не ризикнув посадити на княжий престол далеко не слов’янина. Свій вибір він зупинив на Ростиславі (846-876), племінникові Моймира. Однак Ростислав був проти втручання німецьких феодалів у внутрішні справи слов’янської Великої Моравії. В результаті вибухнула війна, в якій Прібіна знову виступив на стороні німців. У цій війні Прібіна загинув, а імператор Людовик в 855 році зазнав поразки. Престол Нітрянского князівства зайняв Коцел, син Прібіни. Він дав згоду на приєднання Нітрянского князівства до Моравського в єдину державу Велика Моравія. Однак імператор Людовик не змирився з поразкою і в 855 році уклав союз з Болгарією проти Великої Моравії.
У той час Феофілов (Микита), єпископ Далмації, поширював православ’я і на півдні Великої Моравії, територія якої простягалася до річки Латориця. Феофілов навіть заснував єпископство в Мікловіце. Тому Ростислав і Коцел знали про християнство не з чуток. Для того щоб попередити дії військового союзу болгар і німців проти Великої Моравії, Ростислав і Коцел вирішили укласти військовий союз з Візантією, закріпивши його прийняттям християнства візантійського, тобто східного обряду. З цією метою вони послали до Константинополя своїх послів. Відомий слов’янам просвітитель і місіонер, учасник цих подій Кирило, в «розлогі житії Костянтина і Філософа» писав, що прибули в 862 році до Константинополя посли Великої Моравії принесли послання імператору Михайла III, за сумісництвом Патріарху Константинопольському. У ньому було написано: «Наш народ відмовився від язичництва і дотримує християнський закон, але не має такого вчителя, який пояснив би нам справжню християнську віру на нашій мові, щоб і інші країни, побачивши це, робили як ми. Тому, государ, пошли нам такого єпископа і вчителя, бо від вас завжди виходить хороший закон для всіх країн». Просили саме єпископа тому, що тільки єпископ мав право вивчених на священиків людей освячувати в священики.
У 859 році Фотій, Патріарх Константинопольський (810-891), направив з аналогічною місією священика Мефодія, свого бібліотекаря, а також його високоосвіченого брата Костянтина, прозваного Філософом, в Хазарський каганат. Костянтин для цієї місії представив хазарам абетку з арабським ухилом і, застосувавши її, перевів на хозарську мову богослужбові книги. Місія Мефодія і Костянтина до хазарів була невдалою, так як хазари вже прийняли іудаїзм.
Фотій вирішив направити до Великої Моравії саме Мефодія і Костянтина з наступних причин. Їхній батько на ім’я Лев був слов’янином, тому Мефодій і Костянтин знали слов’янську мову і могли вільно переводити богослужбові книги з грецької на слов’янську. Філософ-Костянтин міг створену ним для хазар абетку пристосувати як абетки для слов’ян. Перед відправкою до Великої Моравії священик Мефодій був присвячений в єпископи, а Костянтин – на священика з чернечим ім’ям Кирило. З тих пір Костянтина називали Кирилом.
Навесні 863 року візантійські місіонери на чолі з Мефодієм та Кирилом увійшли на землі Великої Моравії. Щоб перешкодити їх діяльності та прийняття Великої Моравії християнства східного обряду, німецький король Людовик в 863 році виступив війною проти Великої Моравії і попросив у Болгарії підтримки. Тому Візантія виступила війною проти Болгарії, яка запропонувала укласти мир, а її цар Борис пообіцяв прийняти християнство візантійського обряду. Навесні 864 року в Плієску, столицю Болгарії, з Візантії прибули священики і охрестили Бориса, його сім’ю і наближених. Борис при хрещенні прийняв слов’янське ім’я Михайло, а в Болгарії було запроваджено богослужіння слов’янською мовою, який був оголошений державною мовою. За велінням Бориса-Михаїла богослужбова слов’янська писемність стала державною. В результаті тюркомовна Болгарія згодом стала слов’яно-мовною.
Через розпочатої німцями в 863 році війни з Великою Моравією місіонерам на чолі з Мефодієм та Кирилом довелося майже два роки (863 – 864) очікувати її закінчення на землях Західних Хорватів. Вони поширювали там християнство, одночасно підбираючи здібних учнів-переписувачів богослужбових книг. Найбільш здібні з них були висвячений на священиків. У «Житії святого Мефодія» написано, що Мефодій «от ученик своих посади два попа – скорописца зело, преложи в борзе вся книги исполнъ, разве Маккавей греческого язука в славенск, шестью месяц, назначен от марта месяца».
Протягом 863 – 864 рр. Мефодій і Кирило підготували з західних хорватів переписувачів і священиків, які переписували з грецької на слов’янську «Вибране Євангеліє», «Псалтир», окремі розділи «Церковних служб». Отже, Кирило і Мефодій підняв слов’янську мову рідну мову західних хорватів до рівня літературних мов того часу – поряд з івритом, латиною і грецькою. Однак розроблена Кирилом азбука для Хазарського каганату навіть після її модернізації під слов’янську мову (глаголиця) була мало прийнятна для слов’ян. Тому Климент, один з учнів Мефодія і Кирила з числа західних хорватів, розробив для слов’янської мови нову абетку, яка на честь Кирила була названа кирилицею.
В «Житії Климента Охридського» Климент написав, що першими священиками для слов’ян були західні хорвати: Горазд, Климент, Наум, Ангелар і Сава. Там же написано, що Кирило, на прохання місцевого воєводи західних хорватів, попросив у Фотія, Патріарха Константинопольського, дозволу залишити єпископа Атанаса (Афанасія) для продовження серед західних хорватів розпочатого місіонерства. Ним, тобто першим єпископом у слов’ян, а точніше у західних хорватів, в 864 році став Атанас – Афанасій.
Ростислав, князь Великої Моравії, після прибуття в 864 році місії Кирила і Мефодія в місто Велеград, проголосив християнство візантійського обряду державною релігією і призначив Кирила єпископом Моравії, а Мефодія – єпископом Нітрянским. Для підготовки переписувачів книг, священиків, і їх помічників в поширенні християнства Кирило відкрив у Великій Моравії школу. В результаті слов’яни Великої Моравії, які вже були римо-католиками, переходили в християнство візантійського (східного або православного) обряду. Фотій, патріарх Константинопольський, в 867 році писав єпископам в окружному посланні: «Зараз навіть хорвати нечестиве вчення, якого дотримувалися раніше, перейшли на чисту і непідробну віру християнську. І до такої міри розгорілися бажання і ревність віри, що прийняли єпископа і пастирів і схиляються віруванням християн з більшою ретельністю і ревністю».
Перехід слов’ян Великої Моравії в православ’я викликав обурення серед німецького духовенства, яке скаржилося Папі Римському, до цих подій в деякому сенсі ігнорувати його. Справа в тому, що після розпаду Римської імперії – на величезних територіях її провінцій утворилися німецькі герцогства і королівства. Їх герцоги і королі, як і їх митрополити, не бажали бути залежними від Папи Римського. Вищезазначені скарги Папі Римському, по-суті, з’явилися визнанням його колишнього авторитету – і Іоанн VIII, з цієї причини, негайно виступив проти місіонерства Мефодія і Кирила. Не визнаючи Фотія вселенським патріархом, він написав лист загрозливого характеру щодо місіонерської діяльності Кирила і Мефодія безпосередньо візантійського імператора Михаїла III, в якому було сказано: «І ми не тільки відлучаємо всіх грецьких пресвітерів і єпископів, що знаходяться там (у Великій Моравії), але й піддаємо їх анафемі».
У 873 році Папа Римський написав листа безпосередньо Мефодію, в якому було сказано: «Також ми дізнались, що служиш літургію на варварській, на слов’янській мові … забороняємо відправляти Богослужіння на цій мові і наказуємо служити тільки на грецькій або на латині, як це робиться у всій Божій церкві».
В Константинополі було прийнято рішення направити Кирила і Мефодія в Рим – пояснити Папі Римському, що головне – переконати людей перейти в християнство, а це легше зробити саме на їхній рідній мові. В результаті Папа Римський погодився з цими судженнями і дозволив Кирилу і Мефодію поширювати у Великій Моравії християнство на слов’янській мові, при цьому посвятив їх у єпископи. Таким чином, Папа Римський показав, що є Папою для всіх християн. Кирило в Римі захворів і в 869 році там помер. Повернувшись до Великої Моравії, Мефодій продовжив розпочату справу по поширенню християнства.
Під тиском німецького духовенства і феодалів Людовик в 874 році знову почав війну проти Великої Моравії. В одному з боїв він та й нітрянський князь Коцел, загинули. Імператором став Карл, а Ростислав звів на Нітрянский княжий престол свого онука Святополка, який чекав свого сходження на престол всієї Великої Моравії. Призначення на Нітрянский княжий престол Святополк сприйняв як образу, чим скористався Карл, який пообіцяв Святополку військову підтримку з оволодіння престолом Великої Моравії. Святополк оголосив війну своєму дядькові Ростиславу, князю Великої Моравії, і за допомогою німців здобув перемогу. Цією перемогою скористалися німецьке духовенство і феодали. Схопивши Мефодія і Ростислава, вони відвезли Мефодія в німецьку в’язницю, а Ростиславу викололи очі і тримали в одному з підвалів Велеграда. Климент, один з вивчених Кирилом і Мефодієм священиків, в написаному їм «Житії Климента Охридського» вказав, що німецькі священики і німецькі воїни, які їх супроводжували, були озлоблені проти християнства східного обряду. Вони виганяли вивчених Кирилом і Мефодієм священиків з населених пунктів, попередньо «роздягнувши догола і волокли по землі» за межі поселення. Михайло III, імператор Візантії, поскаржився на дії німецького духовенства Папі Римському. У підсумку Іоанн VIII призначив Мефодія архієпископом Великої Моравії і Паннонії з правом продовжувати в ній свою місію і зажадав від німецьких військових звільнити Мефодія. Це рішення Папи Римського було прийнято ще з тієї причини, що в колишніх римських провінціях проживало чимало слов’ян, з якими слід було рахуватися, в тому числі не забороняти їм сповідувати християнство на рідній мові.
Однак за час перебування Мефодія в німецькій в’язниці, за підтримки Святополка, князя Великої Моравії, німецьке духовенство практично знищило християнство візантійського віросповідання, замінивши його римо-католицьким. Щоб заспокоїти Константинополь, Папа Римський написав Святополку листа, в якому сказано: «Мефодій казав нам, що він вірить і проповідує згідно з Євангелієм і Апостольським вченням, як вказує свята Римська Церква … Ми посилаємо його назад, щоб продовжити керувати ввіреній йому церквою, і наказуємо прийняти його як вашого пастиря, з усіма почестями, увагою і радістю, бо ми даної нам владою підтверджуємо його архієпископські привілеї».
Після повернення Мефодія з німецької в’язниці він заснував у Великій Моравії сім єпархій, які почали будувати церкви. (Церква від грецького – будинок Бога). Дві з них і сьогодні зберігаються як діючі в Республіці Словаччина та Закарпатської області України. Однак Святополк, будучи залежним від німецьких військових, в 885 році заборонив у Великій Моравії богослужіння візантійського обряду і ввів богослужіння на латині та священнослужителів, які були підпорядковані Папі Римському. Тому вивчені Мефодієм та Кирилом священики з числа західних хорватів (Климент Охридський, Наум, Ангелар і ін.) емігрували до Болгарії, де продовжили свою діяльність як священики візантійського обряду слов’янською мовою, рідною мовою західних хорватів. Климент Охридський потім був призначений першим єпископом Македонії. Наступні події показують, що пронімецька політика, яку проводив Святополк, привела Велику Моравію до краху. Племена угрів (угорців), які кочували по землям майбутньої України, в 898 році переселилися на землі Великої Моравії. Під впливом німців, союзницькі відносини племінного союзу угрів і Великої Моравії були перервані, почалися систематичні напади угорських дружин на основну територію Великої Моравії. Швидкість переміщення і стрімкість кінноти кочових угрів мали явну перевагу перед слов’янами, які вели осілий спосіб життя у Великій Моравії і займалися господарською діяльністю. Угри остаточно розгромили військо Моймира II, і в 907 році Велика Моравія, перше слов’янське держава, перестала існувати. Наум в «Житії Наума» написав: «А Моравську державу, як передрікав святий Мефодій, скоро спіткала Божа кара за гріхи проти закону, за вигнання їх, правовірних батьків, за прийняття єретиків, яким повірили. Після небагатьох років прийшли угри, зайняли їх державу і спустошили її».
Петро Годьмаш
Початок читайте за посиланням:
