Історія, яка не навчається в школі. Чи Роман Шухевич дійсно Герой України? Ч. 02

Свого часу більшість так званих націонал-свідомих, були ретивими комуністами, писали доноси в КДБ, на громадян протилежної думки (згадаємо хоча б колективний пасквіль, підписаний провідними україно-радянськими поетами та письменниками по справі Стуса). Це зараз, їх нащадки та послідовники, на кшталт В’ятровича (колишній архіваріус в центральному архіві СБУ), перевернули все з ніг на голову. Відтак, перекрутили все так, що й не було у нас Перемоги у Великій Вітчизняній Війні. Заборонили на законодавчому рівні користуватися радянською символікою того часу, зокрема, копією Прапора Перемоги. За це можна зараз отримати до п’яти років в’язниці. Як мовиться, відчув це на власній шкурі, коли з однодумцями розгорнув святиню кілька років тому під час святкування – 9 Травня!

А починалась вся ця вакханалія тоді, коли 28 травня 2008 року, львівська облрада звернулася до Ющенка скасовувати День Перемоги. Відповідну заяву депутати прийняли 27 квітня, наголошуючи, що необхідно «плекати козацькі традиції і славити їхніх продовжувачів – вояків УПА».

Устами тодішнього депутата «львівського парламенту» – Ростислава Новоженеця, стверджувалося: «Україна не була суб’єктом міжнародного права, тому не воювала з Німеччиною. Україна була колонією Москви. Керівництво СРСР мобілізувало українців до імперської армії і погнала на війну… Українці у війні були «гарматним м’ясом». Війна для українців не була вітчизняною, бо вони захищали не свою Вітчизну, а воювали за російську імперію. Червона армія не була визволителькою, бо вигнавши німецького окупанта не вийшла з України, а підпорядкувала її собі…».

Не більше, ні менше. От така шароварна «філософія», яка завдяки владним маргіналам, поширилася майже по всій Україні. Пишу, майже, адже, ще на початку 90-х, по периметру свого власного обійстя, проголосив «незалежність» від усього цього маразму, де присутні «закони» особистого переконання, честі, совісті – й тільки, за воротами оселі, діють для мене, інші, – офіційно прийняті ВР України. От такі, реалії сьогодення! Що буде завтра, покаже час, впевнений – не втішний, в тому числі, і для часто згадуємого В’ятровича. І це не випадково, адже, як виявилося, разом працювали в Центральному архіві СБУ України, автор, нетривалий час в якості дослідника, мій, навіть опонентом його не назву, теж з когорти політичних невдах – «шоуменів». Дивує й те, як можна було йому не звернути увагу на деякі унікальні фонди цього вже закритого для досліджень архіву, зокрема, і ті, на які посилаюсь і в цій публікації.

Маячня, коли розписуються за весь наш народ, який першим взяв на себе удар гітлерівської орди, першим встав на бій з навалою і поніс у цій боротьбі найболючіші втрати. І не лише від рук фашистських вояків, але й від рук тих, кого нині називають «продовжувачем козацьких традицій».

В їх кровавому списку не тільки вбивства прославлених Ватутіна та Кузнєцова, а й десятки тисяч бійців Червоної Армії, партизан із з’єднань Ковпака, Федорова інших підпільних формувань, мирних громадян, які не поділяли їх поглядів, євреїв, поляків, представників інших національностей, зокрема, мешканців знищеної у вогні білоруської Катині.

Головний організатор геноциду євреїв та поляків Роман Шухевич, видав спеціальний указ: «До жидів відноситися так саме, як до поляків і циганам. Зберігати лікарів, фармацевтів, хіміків, медсестер; отримувати їх під охороною. Жидів, застосовувати для будівництва бункерів й укріплень, після закінчення яких, без розголосу ліквідувати». ( В. И. Верещак // «Правду не одолеть» / Видавництво «Україна». Київ. 2003 р. с. 74).

Не паплюжте їх світлу пам’ять, адже це саме вони, козаки, не роздумуючи і не шукаючи «політичного броду» вмить вставали до бою з будь-яким зайдою, який насмілювався вдиратися на терени Неньки.

І наші пращури не питали непрохану мерзлоту, з якою метою і з якими «політичними намірами» вони вдерлися до нашого дому, а просто били нападників, били всім, що було під рукою: ножами, шаблями, вилами, косами і ціпами. І саме в цьому полягала ота «козацька традиція», непроханих гостей не частують, а б’ють! Може тому, в Україні заборонений показ кінофільму «Тарас Бульба», знятий за однойменної повісті геніального Миколи Гоголя, в головній ролі, не менш геніального – Богдана Ступки.

І тишина… Такою була споконвічна козацька традиція, інших традицій не було. І саме цю традицію гідно продовжили воїни Великої Вітчизняної Війни, які не лише вигнали лютих загарбників з наших земель, але врятували всю Європу від коричневої чуми. Пишаюсь, що серед них був предок тих козаків, мій вітчим, М. О. Кристалевській, родом з Дніпропетровщини.

До речі, нещодавно, виповнилося, одинадцять років, як немає його з нами. Тому, в пам’ять про цю світлу особистість, в піку одному місцевому «націонал-свідомому» неофіту, одна з наступних моїх публікацій.

Адже бонзи нацистського Рейху навіть не робили таємниць зі своїх людиноненависницьких планів стосовно України, українців та всіх слов’янських народів. Згоден, рядові хлопці з ОУН та УПА могли цих планів не знати, щиро вважаючи, що борються за Україну. Але їхні провідники і «вожді» чудово знали всі плани своїх берлінських покровителів і натхненників. Ось, що говорять документи історії.

Параграф 4. Генеральний план «Ост»: «Апогеєм масового нищення людей на територіях Сходу мало стати виконання грандіозної програми етноциду, розробка якої почалася відразу після розгрому та окупації Польщі. 7 жовтня 1939 року Гітлер підписав декрет про посилення німецької нації. Зокрема, передбачалося повернути з-за кордону німецьких громадян та фольксдойчів, створити нові німецькі колонії та нове німецьке селянство. Саме цей декрет започаткував усі наведені вище та ряд інших людожерних директив і наказів, що їх виконання стало змістом німецької політики в окупованій Україні. Саме він поклав початок створення і запусків у дію механізм знелюднення східних територій – від розстрілу заручників, повішення партизанів до – газових камер «фабрик смерті».

З більшістю планів Гітлера і його камарильї щодо України, були обізнані Бандера, Шухевич, Стецько, Мельник та інші провідники націоналістичного руху, тісно співпрацюючих з німецькими спецслужбами.

Так полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу «Абвер Берлін», показав на допиті 29 травня 1945 року (мовою оригінала): «После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и поэтому по линии Абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, казались недостаточными. В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который в ходе войны был немцами освобождён из тюрьмы, куда он был заключен польскими властями… Кто вербовал Бандеру – я не помню, но последний на связи состоял у меня». (Арх. справа № 372. Т.35. арк. 138-142).

Лейтенант «Абверкомманда-202» Зігфрід Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року додав (мовою оригіналу): «В декабре 1944 года… получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо. Бандера с тех пор находился под персональным наблюдением и работал по указанию вновь назначенного начальника отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфа. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение «Абверкомандо-202» в г. Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для связи в штаб УПА. Бандера в моем присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказание об активизации работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной связи с «Абвеверкомандо-202». (Арх. справа № 372. Т. 39. арк. 132-137).

В машинописному документі «Вказівки на перші дні організації державного життя (дата не зазначена) проголошувалася «політично-мілітарна диктатура ОУН як система влади», «будова ОУН – на провідницькому принципі»… Стосовно національних меншин, які проживали в Україні, вказувалося: «Національні меншини поділяються на а) приязні нам… б) ворожі нам москалі, поляки, жиди… Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлюємо продукування інтелігенції, себто до шкіл і т. д. Напр. т. зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду…Проводирів нищити, жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків.

Коли б була непоборна потреба оставити в господарському апараті жида, поставити йому нашого міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини. Керівниками поодиноких галузей життя можуть бути лише українці, не чужинці – вороги. Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для чужинців-ворогів і своїх зрадників». (Арх. спр. № 376. Т. 6. арк. 294-302).

Саме на це навмисно не звертають увагу мої опоненти, серед яких, не очікувано, опинився засновник «Независимой Русской Премии» – Олександр Гегальчій. «Полеміку» з ним оприлюдню в передмові до наступної публікації, яка буде присвячена терору проти «своїх зрадників». А їх, як виявилося, було не так уже мало.