Все, як завжди: тарифи підвищують, а народ обурюється
Влада починає «бити себе в груди», що вона з народом, а з тарифами вийшло якесь непорозуміння. Кидається подачка: пропонується ввести з 1 лютого ціну 7 грн за м3 і тариф за розподіл газу 1,8 грн за м3. Є надія, що народ заспокоїться. І так до наступного підвищення ціни.
І при цьому влада там десь за «лаштунками» переконує МВФ, що ніякого державного регулювання ціни на газ немає.
Уряд у ході діалогу з Міжнародним валютним фондом запевнив, що жодного державного регулювання цін на ринку газу не буде.
Так де правда? А правди не має.
Ці піруети української влади нагадали мені одну повчальну правничу притчу, яку я недавно вичитав в інтернеті:
«Один німецький професор права завалив весь курс на письмовому іспиті таким завданням: «Потрібно вирішити тяжбу двох сусідів: гілки яблунь в саду одного нависали над клумбами з тюльпанами іншого, і яблука, падаючи, ламали тендітні квіткові стебла.»
Одна частина студентів встала на сторону любителя тюльпанів, інша захищала садівника. Всі разом блиснули глибокими знаннями тонкощів головоломного німецького законодавства.
А в результаті — то з’ясувалося: яблука падають восени, а тюльпани цвітуть весною.
Вважалось, що ситуація, сконструйована професором, в житті ні за що не трапиться.
Всі протести студентів професор відбивав холодно: здоровий глузд треба включати перш ніж згадувати статті й параграфи законів.»
Дії влади чимось нагадують правниче завдання, яке дав професор своїм студентам. Тільки дещо назва дійових осіб інша. Професор – це влада, а студенти – це народ.
***
Якщо в нас ринок, то, мабуть, мають бути й різні постачальники різного газу. Але у нас, як у приведеній задачі: «постачальники» різні, з різними цінами, а труба одна і газ один – російський. То який ринок? Купаємо газ за одною ціну, а продаємо за різними. Чому? Що, в цих постачальників є якісь промислові потужності, які по різному працюють? Тільки кабінети та парочка комп’ютерів. Так чому різні ціни? Для створення видимості ринку, щоб «замилити» очі МВФ?
Через 5 місяців після запуску «ринку газу» для населення в Україні почалися акції протесту проти «Тарифного геноциду». Партія влади, відчувши зниження рейтингу, в терміновому порядку намагається регулювати ціни. МВФ дає зрозуміти: ми так не домовлялися
***
Вже тридцять років ходимо по «замкнутому кругу». І якийсь дивний цей «круг». При старих «дешевих» цінах заборгованість населення країни виросла майже до 60 млрд грн, то яка буде заборгованість при нових підвищених тарифах?
Так чому це робиться? Чому населення влада заганяє у безвихідь?
«Скринька розкривається» просто. Підвищення тарифів – зручний і самих легкий спосіб для влади поповнити бюджет і при цьому не докладаючи зусиль для розвитку сучасної економіки в країні. Адже борги МВФ та іншим кредиторам треба вертати. А з чого? З яких податків? Тим більше, що пандемія коронавіруса та локдаун ще більше зменшили надходження в бюджет, через те, що більше частина надходження у бюджети різних рівнів – це податки малого та середнього бізнесу.
Економіка, практично, не працює і бюджет не поповнюється.
Дану проблему посилює ще й те, що в усякому тарифі є дуже висока корупційна складова, яка досить суттєво впливає на «ринок газу» в Україні. Не даремно чиновники, які близькі до газу і газової труби живуть далеко не на зарплату.
Доки у влади не буде політичної волі перемогти корупцію, провести реальні реформи та запустити сучасну і власну економіку, ми будемо ходити по «замкнутому кругу».
І тому ціна політичним заявам, що тарифи мають бути справедливими, – це великий нуль.
Що таке справедлива ціна? Які її рамки? Все це дурня, які вперто пробують обґрунтувати різними фантастичними заявами «зелені» доморощені політики.
Тарифи мають бути доступними, — щоб пенсіонер з пенсією у 2500 грн не платив 5 тис. за комуналку. Все інше – популізм «чистої води».
На тому і стоїмо.
Олексій Фазекош,
Голова Ради адвокатів Закарпатської області,
кандидат юридичних наук
