Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.12

30.12.202030.12.2020 fenixslovo 0 коментарів Закарпатська Україна, Петро Годьмаш, Підкарпатська Русь

21 червня 1945 року урядова делегація Чехословаччини вилетіла в Москву в наступному складі: прем’єр-міністр З. Фірлінгер (глава делегації), його заступники Я. Шрамек і Я.Урсіні, міністр оборони генерал Л. Свобода, міністр охорони здоров’я А. Прохазка, міністр зовнішньої торгівлі Г. Ріпка міністр освіти З. Неєдлі і державний секретар (заступник міністра закордонних справ) В. Клементіс. На їхнє здивування, в Москві їм повідомили про те, що питання про Тешинський округ Чехословаччина і Польща нехай вирішують самостійно, а з ними піде мова про Підкарпатську Русь – Закарпатску Україну.

Делегації Чехословаччини був запропонований для підписання вже написаний договір про приєднання Закарпатської України до Радянської України. Цим договором передбачалося також приєднання прикордонної з Закарпатською Україною території Словаччини, через яку проходили залізнична і автомобільна дороги з Ужгорода в Чоп. Ознайомившись з проектом договору, який був складений в досі невідомій в дипломатичній практиці формі, урядова делегація Чехословаччини була шокована. Договір складався всього з двох невеликих за обсягом і незрозумілих для таких випадків статей, зміст яких зводився до поняття: здав – прийняв.

У тексті проекту договору навіть не згадувалося, що собою являє Закарпатська Україна – суверенну державу або ж автономну республіку в складі федеративної Чехословаччини, і на яких умовах Підкарпатська Русь – Закарпатська Україна приєднується до Радянської України.

Аргументуючи своїми конституційними повноваженнями, чехословацька урядова делегація на переговорах в Москві викладала свою позицію наступним чином: ні тимчасовий уряд на чолі з З. Фірлінгером, ні Тимчасовий парламент, за Конституцією Чехословаччини, не мають права навіть обговорювати, а тим більше вирішувати питання про відторгнення частини суверенної території Чехословаччини.

Більш того, ще в 1939 році парламент автономної Підкарпатської Русі проголосив Підкарпатську Русь суверенною республікою під назвою Карпатська Україна і обрав А. Волошина її президентом. Без рішень парламенту і президента Карпатської України навіть законно обраний парламент, президент і уряд Чехословаччини не мають права вирішувати питання про вихід Підкарпатської Русі зі складу федеративної Чехословаччини.

Поки не прийме таке рішення парламент Підкарпатської Русі, перейменованої в Карпатську Україну. Тим більше про її приєднання до Радянської України.

Договір між СРСР і Чехословацькою Республікою про Підкарпатську Русь підписує Прем’єр-міністр Чехословаччини З.Фірлінгер.

На ці аргументи радянська сторона відповіла контраргументами. За міжнародним правом кожна нація має свою історично сформовану національну територію, складову невід’ємною ознакою самого поняття нації. Тому русинська політична нація володіє національним суверенітетом. Тобто, володіє політичною свободою і досягла такого рівня розвитку, що вже володіє верховенством у вирішенні своєї долі, зреалізованої в свободі вибору політичного устрою і державотворення на своїй національній території. Тому русини через свої Народні комітети на з’їзді, що відбувся 26 листопада 1944 року прийняли рішення в формі Маніфесту про вихід їх республіки зі складу федеративної Чехословаччини і приєднання під назвою Закарпатська Україна до Радянської України. Відмова Чехословаччини визнати цей факт є порушенням міжнародного права в галузі прав людини і націй на самовизначення.

Коли і це не подіяло, радянська сторона заявила, що в Москві знаходяться А. Волошин, президент Карпатської України, а також С. Клочурак, член Ради міністрів Підкарпатської Русі. Вони готові підписати Договір про приєднання суверенної Карпатської України до Радянської України.

Урядовій делегації Чехословаччини в недипломатичній формі пояснили, що за міжнародними договорами про післявоєнний устрій Європи Чехословаччина входить в сферу впливу Радянського Союзу. У нього достатньо можливостей, щоб привести до влади в Чехословаччині уряд комуністичної партії на чолі з К. Готвальд, першим заступником З. Фірлінгера. В даний час вони, члени урядової делегації, ще є відповідно прем’єром, віце-прем’єром або міністром Чехословаччини, а через кілька днів можуть повернутися до Чехословаччини вже в якості простих її громадян. Якщо повернуться взагалі …

Після таких «вагомих аргументів» З. Фірлінгер 23 червня надіслав до Праги на ім’я К. Готвальда телеграму. У ній доручалося отримати в посольстві Радянського Союзу в Празі проект Договору «Про Закарпатську Україну» і терміново обговорити його на засіданні Кабінету міністрів, а Кабінету міністрів негайно прийняти рішення, яким уповноважити очолювану З. Фірлігером урядову делегацію підписати цей Договір. В цей же день, 23 червня, під головуванням К. Готвальда, відбулося засідання кабінету міністрів Чехословаччини, який без обговорення прийняла запропоновані З. Фірлінгером рішення. Після цього З. Фірлінгер, Л. Свобода та В. Клементіс, які перебували в Москві дали «задній хід», але «законники» Я. Шрамек та А. Прохазка продовжували наполягати, що в Конституції Чехословаччини не фігурує Закарпатська Україна. Вони домоглися компромісного рішення: щоб в договорі було зазначено, що в договорі йдеться про Підкарпатську Русь; щоб після підписання договору Тимчасовим урядом він був ратифікований законно обраним Національними Зборами (парламентом), що договір набуде чинності після обміну ратифікаційними грамотами в Празі. Однак схилити їх до того, щоб включити в цей договір приєднання до Закарпатської України прикордонної території Словаччини так і не вдалося. Після семи днів важких для чехословацької сторони переговорів, цей невеликий за обсягом Договір 29 червня 1945 року був підписаний. Починається і закінчується він словами:

«Президія Верховної Ради Союзу РСР і Президент Чехословацької Республіки, сповнені бажання, щоб народи Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацької Республіки жили у вічній і щирій дружбі (…) домовилися про таке:

Стаття 1. Закарпатська Україна (що, згідно Чехословацької Конституції, має назву Підкарпатська Русь), яка на підставі Договору від 10-го сентабря 1919 року, укладеного в Сен-Жермен ан Лe, увійшла як автономна одиниця в склад Чехословацької Республіки, возз’єднується згідно бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін, зі своєю прабатьківщиною – Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки …

Стаття 2. Цей Договір підлягає затвердженню Президією Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькими Національними Зборами. Обмін ратифікаційними грамотами буде проведений в Празі».

З преамбули договору «Про Закарпатську Україну» (надалі – Договір) слідує, що якщо Чехословаччина не поступиться Підкарпатською Русю, то народи Радянського Союзу будуть вічно жити недружелюбно з народом Чехословаччини. А щоб цього не сталося, Підкарпатську Русь – Закарпатську Україну слід возз’єднати зі своєю давньою Батьківщиною – Радянською Україною.

Але возз’єднуватися може те, що колись було роз’єднано. У Договорі так і не вказані умови цього возз’єднання.

У присутності Й. Сталіна цей Договір підписав В. Молотов, заступник голови уряду Радянського Союзу, він же – міністр закордонних справ СРСР. Від Радянської України при його підписанні був присутній В. Рудницький, представник уряду Радянської України при уряді Радянського Союзу. Однак представників суверенної Закарпатської України, яких цей Договір безпосередньо стосувався, не було як на самих переговорах, так і під час підписання цього доленосного для неї Договору.

Після підписання Договору В. Молотов у своїй промові сказав: «Народ Закарпатської України отримав можливість сам вирішити свою власну долю (…). Вперше в своїй історії український народ виявився об’єднаним в рамках своєї єдиної держави».

В. Молотов не міг інакше говорити, так як Радянський Союз уже підписав Статут ООН, який гарантував кожної нації, народу право створення своєї національної держави в рамках національної території, гарантував їй право обрання форми правління і форми державного устрою.

Промова В. Молотова свідчила про те, що Радянський Союз розумів, що Підкарпатська Русь – Закарпатська Україна вперше в своїй історії виявиться в одній державі з українським народом.

Щоб взяти під контроль засоби масової інформації, в тому числі офіційний друкований орган парламенту і уряду «Новини народної Ради Закарпатської України», начальником цензурного відділу 24 липня 1945 року був призначений Іван Скроботс, який приїхав з Києва.

Майже відразу після підписання Договору «Про Закарпатську Україну», 19 липня 1945 року, в Бутирській в’язниці МДБ СРСР раптово помер вже непотрібний Кремлю А. Волошин. Без пояснення причин затримання був звільнений С. Клочурак.

Однак тільки 3 жовтня 1945 року Договір обговорювали на засіданні Кабінету міністрів Чехословаччини. Першим виступив Я. Шрамек і заявив, що цей договір вносить зміни в територіальну цілісність Чехословаччини і змінює її державні кордони, що Конституція надає право приймати рішення про відторгнення частини території Чехословаччини тільки законно обраним Національним Зборам. Але в ситуації, що склалася він згоден, щоб закон про приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу був прийнятий Тимчасовим парламентом з умовою, що він буде додатково розглянуто обраним відповідно до Конституції парламентом.

Прихильники Я. Шрамека в своїх виступах говорили, що законопроект про ратифікацію договору «Про Закарпатську Україну» повинен підписати хоча б один з трьох членів Ради міністрів Підкарпатської Русі – А. Волошином, Л. Прхалом або С. Клочураком, які за Конституцією є членами уряду федеративної Чехословаччини від автономної республіки Підкарпатська Русь.

Проти пропозиції Я. Шрамека і його однодумців виступив К. Готвальд, якого підтримали міністри від комуністичної партії. Він пригрозив, що якщо уряд не підтримає Договір, то міністри від комуністичної партії, яких в уряді більшість, підуть у відставку. В результаті піде у відставку весь уряд, після чого комуністична партія сформує такий уряд, який одноголосно підтримає Договір «Про Закарпатську Україну». Потім К. Готвальд переконував, що якщо ратифікація Договору буде перезатверджуватися парламентом, обраним відповідно до Конституції, то це ставить під сумнів всі закони, вже прийняті або які будуть прийняті Тимчасовим парламентом. Отже, вся діяльність парламенту і уряду ставиться під сумнів, що негативно позначиться на їх діяльності та Чехословаччині в цілому. В результаті законопроект про ратифікацію Договору про приєднання Закарпатської України до Радянської України урядом був затверджений, а 30 жовтня 1945 його розглянув Тимчасовий парламент і в той же день прийняв як закон. Однак закони ставали такими тільки після того, як їх підпише президент.

Мітинг в Ужгороді на честь “возз‘єднання Закарпаття” з Радянською Україною. 30 червня 1945 року.

Гостями цього засідання парламенту були представники уряду Радянського Союзу і його окупаційної Червоної армії. З 243 депутатів Тимчасового парламенту за ратифікацію договору проголосували 194 депутати, і жодного проти. Тому було оголошено, що проголосовано одноголосно.

Однак проста арифметика (243 – 194 = 49) свідчить про те, що 49 (кожен п’ятий) депутатів були проти ратифікації цього Договору. Але в присутності гостей вони побоювалися відкрито голосувати проти. Свою незгоду з Договором вони висловили тим, що утрималися від голосування.

Президія Верховної Ради СРСР Договір «Про Закарпатську Україну» ратифікував 27 листопада 1945 року. Однак, як записано в самому Договорі, він вступав в силу тільки після обміну грамотами про його ратифікації, тобто після того як його підпише Е. Бенеш.

У практиці існує безліч випадків, коли підписані і навіть ратифіковані міжнародні договори тривалий час не вступають в силу тому, що сторони по яких-небудь причин зволікають із обміном грамотами про їх ратифікації.

Тим часом Радянська Україна почала відкрито «наповнювати» суверенну Закарпатську Україну своїми кадрами вже не під псевдонімами, а зі справжніми іменами. Перш за все, ними «заповнили» ЦК КПЗУ і міністерства Закарпатської України, а також органи державної безпеки, міліції, суди і прокуратуру. Окружні «народні» міліції очолили: Ужгородську – ст. лейтенант В. Деменець, Воловецьку – ст. лейтетнант П. Бадрак, Берегівську – майор Л. Дмитренко, Свалявську – ст. лейтенант І. Ільченко, Мукачівську – капітан В. Фостик, Хустську – капітан О. Гужва, Великоберезнянську – ст. лейтенант А. Османов, Рахівську – майор Мішин, Перечинську – ст. лейтенант І. Гайдар, Тячівську – ст. лейтенант В. Зозуляк і так далі. Таким чином, питання внутрішньої політики, в тому числі питання «ворогів народу» і громадянства, опинились в руках Києва ще до приєднання Закарпатської України.

Щоб припинити відтягування ратифікації договору і поставити Чехословаччину перед доконаним фактом відторгнення Підкарпатської Русі, Президія Верховної Ради Української СРСР 22 січня 1946 року прийняла Указ «Про створення Закарпатської області Української РСР», який має силу закону, на території суверенної Закарпатської України ще до того, як його підписав Е. Бенеш і відбувся обмін ратифікаційними грамотами.

Наводимо текст цього Указу повністю:

«Створити в складі Української РСР Закарпатську область з центром в місті Ужгород. Включити до складу Закарпатської області міста Ужгород, Мукачево та округи – Берегівський з центром в місті Берегово, Великоберезнянський з центром в селі Великий Березний, Воловецький з центром в селі Воловець, Іршавський з центром в селі Іршава, Мукачівський з центром в місті Мукачево, Перечинський з центром в селі Перечин, Свалявський з центром в селі Свалява, Севлюшський з центром в місті Севлюш, Тячівський з центром в селі Тячів, Ужгородський з центром в місті Ужгород та Хустський з центром в місті Хуст. Просити Верховну Раду СРСР затвердити цей Указ ».

Відповідно до статті 14 Конституції Радянського Союзу і відповідної статті Конституції України 1936 року, утворення нових областей в Україні затверджувалося Президією Верховної Ради СРСР. Тому Президія Верховної Ради СРСР в цей же день, 22 січня, видала Указ про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР про утворення Закарпатської області. Він починається словами: «Затвердити подання Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республікою про утворення Закарпатської області з центром в місті Ужгород …».

Однак Чехословаччина на ці Укази не відреагувала. Тому Президія Верховної Ради Української РСР 24 січня 1946 року видає Указ про поширення з 25 січня 1946 року законодавства Української РСР на територію Закарпатської області.

Наведемо текст цього Указу без скорочень: «У зв’язку з ратифікацією 27 листопада 1945 Президія Верховної Ради Союзу РСР договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну і в результаті цього Закарпатської області увійшла в склад УРСР, Президія Верховної Ради УРСР постановляє: ввести з 25 січня 1946 року на території Закарпатської області законодавство Української Радянської Соціалістичної Республіки».

Чехословаччині не залишалося іншого виходу, як 30 січня 1946 року обмінятися грамотами про ратифікацію договору «Про Закарпатську Україну» – і цей незаконний з усіх боків Договір о 00 годині 00 хвилин ночі з 30 січня на 1 лютого 1946 року «вступив в силу».

Далі буде

Петро Годьмаш