Українці, не цькуйте братів-угорців, бо нам усім треба бути, як кожен угорець
ДОНЕДАВНА В ЗАКАРПАТТІ ПРОЖИВАЛИ 150 ТИСЯЧ УГОРЦІВ, А ТЕПЕР УЖЕ МЕНШ ЯК 100 ТИСЯЧ.
ОСТАННІМИ ДНЯМИ ЗНОВУ СПАЛАХ ІСТЕРІЇ ДОВКОЛА УГОРСЬКОЇ ГРОМАДИ ЗАКАРПАТТЯ.
Спровокований діями СБУ стосовно керівництва КМКС/Товариства угорської культури Закарпаття/, з обшуками в офісі, удома у керівника Василя Брензовича. КМКС є одночасно однойменною політичною партією й на недавніх місцевих виборах здобула вісім депутатських мандатів до Закарпатської обласної Ради. Після цього обшуку пан Брензович виїхав до Угорщини.
Центральна влада Угорщина заявила про «громадянську війну в Україні проти угорської спільноти», у Закарпатті якийсь замаскований чолов’яга уночі пригрозив угорцям розправами, хтось написав антиугорські слова на автобусній зупинці в угорському селі. В соціальних мережах стінка на стінку, не добираючи слів, пішли вже пересічні українці та угорці.
СТОП! ПРОВАКАЦІЇ! Закликаю найперше всіх українців та угорців — України та Угорщини, особливо тих, хто проживає в Закарпатті, не реагувати на брудні витівки вигадників, організаторів цього шабашу. Бо їхній замисел / Росія то, чи хтось тутешній, чи перебуваючий в Угорщині, за Океаном/ – посіяти розбрат, ворожнечу, спричинити конфлікт. СТОП НАМ УСІМ!!! Бо, видячи, як все розгоряється, розширюється, підкидатимуть палаючі патички у ватру міжнаціональної гризні.
Українці та угорці Закарпаття мають зупинитися в нападках один на одного, об’єднатися ще більше, провести бодай онлайн спільні пресконференції, якісь культурні заходи, Різдвяні Богослужіння. А також проаналізувати, чому так сталося і що треба зробити надалі, аби непорозумінь позбутися.
У мене в Закарпатті, де зі сім’єю живемо вже понад 40 років, з-поміж угорців дуже багато друзів, знайомих. Як тележурналіст, постійно проводив знімання в угорських селах, містах. Жодного разу не чув від угорців якось лихого слова на свою адресу. Так, на жаль, визнаю це – не володію угорською мовою, знаю тільки кілька речень. Це великий ґандж, бо у нас в Закарпатті в усіх українських школах має бути запроваджене факультативне вивчення угорської мови.
У своїх кількох аналітичних передачах на Парламентському телеканалі «РАДА» про життя-буття угорської спільноти Закарпаття говорив таку правду з правд : нині угорців у світі понад 14 мільйонів, більше 8 мільйонів живуть у самій Угорщині, за її межами у США- 1 мільйон 400 тисяч, у Румунії- 1 мільйон 240 тисяч, у Словаччині – пів мільйона, в Канаді- 315 тисяч, Сербії-290 тисяч, Німеччині -120 тисяч, в Україні та Бразилії – по 100 тисяч.
Кожен угорець у світі, де б він не жив, міцно тримається своєї мови, традицій культури. Заведено так, що угорець здебільшого одружується на угорці, угорці всі до одного визнають тільки свою кухню, нема такого, аби не знав напам’ять національний та державний гімни, основні молитви, пісні, танці. Угорці в у цьому плані є добрими націоналістами.
Так, мова важка, вивчити її вкрай важко, вона з угро-фінської групи, її коріння збереглося в Росії, у нечисленних народів – ханти й мансі – жителів Уралу, звідки угорські кочові племена прибули в Карпати.
Літописна традиція та історична наука знайдення своєї Батьківщини / по-угорськи – гонфоглалаш – заселення, здобуття, віднайдення, знаходження своєї Землі Обітованої/ уграми у Карпатському басейні у 895-896 роках в один голос приписують Арпаду.
На територіях Дунайської низовини, як стверджує відомий історик Михайло Лучкай, вже давно, кілька віків перед появою мадярів жили руси, болгари, серби, морави.
«Звідси очевидно: русинський народ зі славами, болгарами, і сербами прийшов у Паннонію вже перед приходом семи скіфських вождів, воював під знаком Христа і мав, безперечно, своїх єпископів і душпастирів…., ті русини стали прикладом і зразком для угорців у справі опанування віри Христа» / Михайло Лучкай, «Історія карпатських русинів», том 6-ий, стор.114/.
Відтоді, як стверджуємо і стверджуємо декларативно, що панувала суцільна толеранція між русинами та угорцями, були конфлікти міжнаціональні, особливо у чварах між пастирями, вірниками римо-католицького Егерського єпископату та Мукачівської греко-католицької єпархії довкола храмів, самостійності, обрядовості, була кров, погибель з різних сторін під час революцій, двох світових війн. Але, Богу дякувати, це минуле прожили, перегорнули, простили один одному, живуть і житимуть у мирі, дружно нині й у майбутньому.
ОТЖЕ ТУТ, В ЗАКАРПАТТІ РАЗОМ, СПІЛЬНО УКРАЇНЦІ ТА УГОРЦІ ВЖЕ ЖИВУТЬ 1125 РОКІВ. Чому б цю дату не відзначити на міждержавному рівні – Україна – Угорщина, або хоча б у Закарпатті?
З участю державних керівників, науковців, істориків, культурних діячів, освітян? Скажете, зараз ситуація напружена між двома країнами, не до того. Але ці нинішні оказії дрібні – то таке несуттєве в порівнянні з тим, що надбали Україна та Угорщина.
Угорська влада всьому світу каже з гордістю: в Україні угорська громада має свої національні школи/71 загалом, 16 тисяч учнів/, дитячі садки, державний професійний театр у Берегові, відділення угорської філології в Ужгородському національному університеті, редакцію телерадіопрограм у регіональній ТРК, єдиний на всьому пострадянському просторі Центр Гунгарології в Ужгороді. Угорщина створила й утримує Педагогічний інститут у Берегові.
Саме довкола новацій подальшої освіти угорських школярів в Україні вже кілька останніх років між Будапештом та Києвом триває колотнеча. Винна у ній найперше центральна українська влада. У недавно прийнятому Законі про освіту вона запровадила такі вимоги: угорські діти з 1-го по 5-ий класи всі предмети вивчають на рідній угорській мові, а після 5-го повністю переходять на опанування всіх дисциплін виключно українською державною мовою. Це, звісно, абсурд. Чому з першого класу не повинно бути достатньої кількості уроків угорської мови й тут же уроків вивчення української, а також навчання українською інших предметів. Так є скрізь у цивілізованому світі. Скажімо, у Румунії з-поміж понад мільйона угорців або серед 500 тисяч угорців у Словаччині не знайдеш жодного, котрий би не володів відповідно румунською чи словацькою. А в Україні угорцям можна не знати державної мови.
25 років Президенти України, глави урядів, міністри освіти буцімто робили благо, добро для угорців – їм дозволялося у школах вчитися повністю рідною мовою, вступати до Ужгородського університету, складаючи іспити своєю рідною. Цю політику всіляко підтримували лідери Угорщини. Бо то чудово, коли після закінчення загальноосвітніх шкіл Закарпаття угорські випускники з хорошим рівнем поповнювали виші Угорщини. Під час багатьох телезнімань в угорських селах для інтерв’ю українською мовою часто не міг знайти з-поміж старшокласників бодай одного володіючого нею. Таке саме було й у Берегівському педагогічному інституті. Нем тудом. Не знаю. І все. Угорським школам надалі потрібні вчителі, котрі добре володіють угорською та українською. Аби пояснювати деталі, нюанси. А таких педагогів нема. Їх треба готувати спільно Україні та Угорщині.
Центральна влада Угорщини декларує постійно: Угорщина не хоче, аби угорці Закарпаття покидали свій рідний край й переселялися до Угорщини. Тому вона всіляко підтримує закарпатських угорців. Так воно є. Вчителі, медики, клубні працівники, активісти, котрі працюють в угорських школах, громадах, закладах культури, отримують доплати від Угорського уряду, різних фондів. Певні кошти надходять й тим сім’ям, котрі дали свою дитину до угорської школи. З-поміж них є немало українських родин. Угорщина через різні економічні фонди підтримує грішми, сільгосптехнікою, знаряддям фермерів. Долучається до капітальних ремонтів шкіл, амбулаторій, духовних центрів.
Як не прикро, але, попри ці зусилля, останнім часом зросла міграція угорців із Закарпаття. Їх, за даними самих угорських товариств, уже не 150 тисяч, як під час останнього перепису, а налічується до 100 тисяч. Закарпатські угорці отримують статус постійного жителя в Угорщині, а далі переважно прямують до більш заможних країн Євросоюзу – Німеччини, Іспанії, Португалії.
У багатьох угорських селах Закарпаття багато будинків продаються за малі гроші. Не виключено, що всякі пасквільні написи на зупинках, а також надсилання есемесок на телефони роблять ті, котрі б ще хотіли збити ціни на залишені хати. Як не дивно, і не прикро, але активісти закарпатських угорських національно-культурних товариств не наважуються хоч якось піддати критиці дії влади Угорщини, мовляв, нашим дітям, аби комфортно жити в Україні, складати гідну конкуренцію під час вступу до університетів, інститутів конче треба знати українську. Всі мовчать. Бо, ймовірно, позбавлять доплат?
А ТАКОЖ. І ЦЕ ВЖЕ ВИКЛИКАЄ ПЕВНІ НЕПОРОЗУМІННЯ МІЖ КРАЇНАМИ-СУСІДАМИ. Офіційний Будапешт фінансує Товариство угорської культури Закарпаття. Йому нещодавно виповнилося 30 літ. А віднедавна точнісінько так само почала називатися політична партія – КМКС. КМКС володіє регіональним телеканалом в Ужгороді «21 канал». На недавніх місцевих виборах деякі високопосадовці Угорщини відкрито агітували голосувати саме за КМКС.
Восьмеро депутатів від цієї партії на установчій сесії Закарпатської обласної Ради у знак протесту проти обшуків у голови партії КМКС Василя Брензовича, теж обраного до облради, покинули зал. СБУ поки не каже, чи виявлено якісь його зловживання, дії, спрямовані на загрозу державному суверенітету України. Втім, відповідні служби Угорщини теж би мали пильніше контролювати, як витрачаються кошти їхньої держави на території Закарпаття й робити всі операції легально, через банки, ніякої готівки у кешах.
Щодо прапорів і гімнів. Ще років десять тому на угорських подіях у Закарпатті вивішували тільки один прапор – Угорщини й співали всі лише один гімн – угорський. Про таке неподобство не раз говорив у своїх репортажах. Казали й інші. Тепер завжди є два державні стяги й звучать два гімни. Коли лине український, всі мовчки слухають, а угорський гучно виконує цілий зал чи площа. Так є і нічого ніхто не змінить. Поки Україна не стане такою заможною, як Угорщина нині.
В Угорщині кількатисячна українська громада має свого депутата в Угорському парламенті. Так воно є і в Румунії. В Україні теж давно слід запровадити депутатство у Верховній Раді від найбільших корінних спільнот національних меншин.
А ще в Угорщині, Румунії, Словаччині, Сербії, багатьох інших країнах Європи, світу українські громади все чекають і чекають, коли рідна Україна їм хоч якісь кошти виділятиме на функціонування своїх культурних товариств. Не дає ні бодай мізерних коштів, не допомагає ні книгами, ні підручниками, ні музичними інструментами, вбранням для художніх колективів. Нічим. Ніби мовить словами прем’єра-сусіда: «Грошей нема, але ви тримайтеся». Будьте українцями. Тримаються. Там, за кордоном, намагаються бути такими палкими українцями, як є тільки угорці.
Заслужений журналіст України. Ужгород.
Світлини автора. На фотографії з хлібинами – голова КМКС/культурного товариства і партії/ Ласло Брензович.
