Історичний нарис: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР, ч.11

27.12.202030.12.2020 fenixslovo 0 коментарів Петро Годьмаш, Підкарпатська Русь

Чехословаччина і Радянський Союз в боротьбі за Підкарпатську Русь – Закарпатську Украіну

Щоб чехословацький уряд на чолі з президентом Е. Бенешом зрозуміли, хто є справжнім господарем на звільненій території Чехословаччини, Політуправління 4-го Українського фронту 5 квітня 1945 провело в звільненому словацькому місті Кошице з’їзд під назвою «Національний фронт чехів і словаків», який прийняв запропоновану Радянським Союзом програму під назвою «Програма національного фронту чехів і словаків» і обрав уряд радянської орієнтації, на чолі з послом в Радянському Союзі З. Фірлінгером. Його заступником був обраний комуніст В. Широкий, міністром національної оборони – генерал Л.Свобода та інші. У роботі з’їзду брав участь Тимчасовий уряд Словаччини під назвою «Словацька Народна Рада», який не заперечувало проти приєднання Підкарпатської Русі – Закарпатської України до Радянського Союзу. Однак було проти приєднання словацької Пряшівської Русі до Закарпатської України. Знаючи про це, Політуправління 4-го Українського фронту так організувало цей з’їзд, щоб він проходив з інтригами, а генерали Л. Мехліс, М. Пронін і М. Селівановський були «миротворцями» і добилися потрібних Москві компромісних рішень.

З цією метою на з’їзд було доставлено уряд Пряшівської Русі, який називався Народна Рада Пряшівської Русі (НРПР): В. Караман (голова), І. Рогаль-Ільків, П. Капішовський, брати П. і І. Жидовські, П. Бабей та інші. На з’їзді вони підтримали згадану програму уряду Чехословаччини, однак із застереженням: – Тимчасовий уряд Чехословаччини має визнати НРПР і співпрацювати з нею як з незалежною державою, що прагне приєднатися до Закарпатської України.

Члени Тимчасового уряду Словаччини гостро критикували ці вимоги уряду НРПР. На переговорах, які відбулися що 9 квітня між представниками НРС (представники Тимчасового уряду Словаччини) Г Гусаком і Т. Тварожк та представниками уряду НРПР В. Караман і І. Рогаль-Ільков, НРС не добилися бажаних для себе результатів.

Тим часом об’єднані війська США, Англії і Франції під командуванням генерала Д. Ейзенхауера підійшли до західного кордону Чехословаччини і зупинилися, так як Чехословаччина входила в зону бойових дій Червоної армії. Підпільне опір в Празі готовий був захопити Прагу в свої руки і відкрити Червоній армії «ворота» в Прагу.

Однак на підступах до Праги війська Червоної армії і 1-й Чехословацький армійський корпус під командуванням генерала Клапалека за наказом Сталіна перейшли до «оборони» по лінії Гірських і Дольний Мехолуп.

Дуайт Эйзенхауэр - биография, информация, личная жизнь — Дуайт Ейзенхауер

У ситуації, що склалася штаб повстанців, який очолював генерал Кутелватер, звернувся за підтримкою до генерала Д. Ейзенхауера. Тому Д. Ейзенхауер повідомив Генеральний штаб Червоної армії про те, що його війська починають наступ на Прагу.

Однак з Москви Д. Ейзенхауер отримав відповідь, що Чехословаччина входить в зону бойових дій Червоної армії і можуть статися зіткнення з Червоною армією, яка нібито вже почала наступ на Прагу. Тому Ейзенхауер скасував свій наказ про наступ на Прагу підпорядкованих йому англо-американських військ, в складі яких були військові частини чехословацької армії.

Москва в свою чергу спровокувала в Празі повстання подібно до того, як це вже було зроблено в Словаччині.

За розрахунками Москви, повстання пражан, без підтримки англо-американської або Червоної армії, придушать німці. Після чого Червона армія відновить наступ і звільнить Прагу від німецьких дивізій, які увірвалися туди, після чого допоможе уряду З. Фірлінгера прийти до влади.

За наказом з Москви, представники комуністичної партії в штабі повстанців юриста Мариша та інженера Малеги 29 квітня 1945 року підняли в Празі повстання комуністів. Його підтримали жителі Праги, а потім і міста Прешеров, Подебрад та інші.

До 5 травня 1945 року уся Чехія була охоплена повстанням. Чехословацький Національна Рада (ЧСНР) оголосив про взяття влади в Чехії в свої руки і звернулася до жителів Праги із закликом будувати барикади.

Одночасно ЧСНР закликала населення прилеглих до Праги округів прийти на допомогу Празі, а також звернулася до Д. Ейзенхауера з проханням прискорити настання своїх військ на допомогу повсталій Празі. Тому Д.Ейзенхауер знову повідомив в Москву про те, що починає наступ на Прагу. Але отримав відповідь, що передові загони Червоної армії нібито вже ведуть бої в Празі на набережній Влтави і може статися зіткнення бійців радянської та американської армій. Тому 4 травня 1945 року англо-американські війська зупинили свій наступ на лінії Карлові Вари – Плзень – Брно. Фактично в цей же час Червона армія перебувала в обороні на підступах до Праги, а «передових» її загонів в Празі не було.

Для придушення повстання в Чехії, розгніваний Гітлер направив 70 тисяч есесівців з групи армій «Центр» під командуванням фельдмаршала Ф. Шернера, чим послабив лінію оборони Берліна.

Солдати РОА на вулиці Праги. травень 1945

Уже після взяття Червоною армією Берліна, 6 травня, три німецькі дивізії увірвалися в Прагу і почали жорстоко розправлятися з майже беззбройними повстанцями. Слідом за німецькими дивізіями в Прагу були введені 1-я і 2-я дивізії «Російської визвольної армії» (РОА) генерала А.Власова.

Генерал Кутелватер встановив зв’язок з командирами 1-й і 2-й дивізій РОА під командуванням генералів РОА Бураченко і Звєрєва. Їм було запропоновано перейти на бік повстанців Праги. За це всім бійцям РОА були обіцяні свобода і політичний притулок. В результаті бійці 1-ї і 2-ї дивізії РОА повернули зброю проти німців, чим врятували повстанців від знищення, а Прагу – від руйнування.

О 04 годині 9 травня 1945 року в Прагу увійшла Червона армія. За нею і в той же день в Прагу прибув уряд Чехословаччини на чолі з З. Фірлінгером. В цей же день, 9 травня, підлеглі особисто Сталіну армійські контррозвідники «Смерша» відшукали в Празі Президента Карпатської України А. Волошина.

Генерал Л. Мехліс провів з ним зондуючу бесіду з питання приєднання Карпатської України до Радянської України і А. Волошин був відпущений додому.

Під тиском командування Червоної армії Чехословацька Національна Рада передала З. Фірлінгеру свою владу. Тільки після цього командування Червоної армії 15 травня 1945 року дозволило Президенту Чехословаччини Е. Бенешу увійти в Прагу, який чекав цього дозволу в Братиславі. В цей же день, 15 травня, було дозволено увійти в Прагу військам 1-го Чехословацького армійського корпусу, щоб дати можливість начальнику відділу військової поліції (розвідки і контррозвідки) міністерства національної оборони полковнику Б. Райцину безперешкодно виявляти і затримувати «ворогів народу» Чехословаччини. Допомагали в цій справі Б. Райцину контррозвідники Червоної армії, а також комуністи Чехословаччини під керівництвом члена ЦК КПЧ Я. Прохазки, який був заступником міністра національної оборони Л. Свободи з виховної роботи. Допомагав Б. Райцину і Я. Прохазці виявляти і затримувати «ворогів народу» міністр державної безпеки Закарпатської України І. Ваш, який прибув з цією метою в Прагу зі своєю командою.

Повторимося, що рішення Першого з’їзду делегатів Народних комітетів чехословацької Підкарпатської Русі про її приєднання до Радянської України не мало юридичної сили.

До того ж, за Статутом про Міжнародний військовий трибунал, під яким підписався і Радянський Союз, дії дезертирів і комуністів з числа громадян Підкарпатської Русі – Закарпатської України є не просто антидержавними. Вони є військовими злочинами і злочинами проти людства за такими критеріями: створення в автономній республіці Підкарпатська Русь федеративної Чехословаччини своєї міліції, прокуратури, служби державної безпеки. Вони «за своїми внутрішніми переконаннями» проводили масові арешти і позбавляли свободи мирних і невинних громадян Чехословаччини.

Створені ними «народні судді» Закарпатської України незаконно позбавляли свободи і життя мирних і невинних громадян, через 50 років реабілітованих. Тому прокуратура 1-го Чехословацького корпусу ще у ході війни порушила кримінальні справи проти 150 громадян Чехословаччини з числа керівників та посадових осіб Закарпатської України. За міжнародним правом, підтримка Радянським Союзом створення суверенної Закарпатської України і дій її уряду по її відторгнення від суверенної Чехословаччини була втручанням у внутрішні справи Чехословаччини.

Проте, питання про приєднання Підкарпатської Русі під назвою Закарпатська Україна до Радянської України залишався для Москви невідкладним. Відмежувавшись від рішення Першого з’їзду делегатів Народних комітетів і уряду Закарпатської України, спрямованих на прилучення Підкарпатської Русі – Закарпатської України до Радянської України, Москва вирішила здійснити її приєднання за допомогою уряду Чехословаччини.

Однак після того як Німеччина і Угорщина окупували Чехословаччину, її президент Е. Гаха перейшов на службу до Гітлера, а багато членів парламенту і уряду Чехословаччини виявилися в інших країнах, відновити довоєнний склад парламенту і уряду Чехословаччини було неможливо. У той же час Чехословаччина не могла обійтися без Президента, який затверджував прийняті парламентом закони і укладені урядом міжнародні договори. Тому Радянський Союз змушений був і далі визнавати Е. Бенеша Президентом, так як парламент Чехословаччини в передвоєнному 1938 році делегував Президенту право видавати декрети, які мають силу закону. Отже, президент Е. Бенеш своїми декретами міг затвердити склад Тимчасового парламенту і Тимчасового уряду Чехословаччини, так як без них Чехословаччина не могла обійтися.

15 травня 1945 року Е.Бенеш видав Декрет № 47 про порядок створення Тимчасового парламенту, що має право вносити навіть зміни до Конституції. Дотримуючись при цьому ту процедуру внесення змін до Конституції, яка передбачена Конституцією. У декреті вказувалося, що після обрання парламенту відповідно до Конституції він знову розгляне внесення Тимчасовим парламентом зміни до Конституції.

Отже, Декрет № 47 не давав Тимчасовому парламенту право ухвалювати рішення про приєднання Підкарпатської Русі до Радянської України.

Тому 15 травня «смершівці» зробили в квартирі А .Волошина обшук і заарештували його, вилучивши при обшуку печатку із текстом «Президія правительства Подкарпатської Русі». Потім А. Волошин з цією печаткою був доставлений в місто Мукачево, де йому запропонували підписати вже написаний в Москві договір «Про приєднання Карпатської України до Радянської України» і запевнити свій підпис згаданої печаткою.

Однак А. Волошин відмовився підписувати цей договір з тієї причини, що бажає бачити русинів і їх автономну республіку в складі Чехословаччини. Тому А. Волошина з Мукачева доставили для подальших «переговорів» в Москву.

Нагадаємо, що 2 жовтня 1938 року Польща незаконно анексувала (приєднала) Тешинську область Чехословаччини, а США, Англія, Франція, Радянський Союз та інші країни антигітлерівської коаліції офіційно визнавали Чехословаччину в межах до 1938 року. Отже, Чехословаччина розраховувала на повернення Тешинської області та допомогу у вирішенні цього питання з боку Радянського Союзу. Нібито для переговорів з цього питання в Москву був запрошений З. Фірлінгер.

Тому уряд Чехословаччини 18 червня 1945 року обговорював Тешинське питання, а попутно – і питання про Підкарпатську Русь.

З наданням Словаччині та Підкарпатській Русі статусу автономних республік, в листопаді 1938 року в Конституцію Чехословаччини були внесені відповідні зміни, і Чехословаччина стала федерацією чехів, словаків і русинів.

У 3-му параграфі Конституції федеративної Чехословаччини сказано, що тільки парламент федеративної Чехословаччини має право розглядати зміни щодо Підкарпатської Русі, і то після того, як буде дано згоду на ці зміни двох третин депутатів парламенту, обраних від Підкарпатської Русі.

Конституція щодо уряду передбачала (параграф 84), що всі його рішення щодо Підкарпатської Русі набувають чинності в тому випадку, якщо хоча б один з трьох членів кабінету міністрів Підкарпатської Русі, які одночасно є членами кабінету міністрів Чехословаччини за посадою, підпише це рішення.

Священик Ян Шрамек, заступник прем’єр-міністра від Народної партії, на засіданні кабінету міністрів сказав про те, що на підставі Конституції питання про передачу частини території Чехословаччини іншій державі має право обговорювати і приймати по ньому рішення тільки законно обраний парламент; тільки на підставі законів, прийнятих законно обраним парламентом і в їх виконання, уряд має право укладати договір про зміну територіальної цілісності і кордонів Чехословаччини. Я. Шрамека підтримав міністр охорони здоров’я А. Прохазка, який зазначив, що відповідно до Конституції Чехословаччини автономна Підкарпатська Русь має свій парламент.

Відповідно до Конституції Чехословаччини, тільки парламент Підкарпатської Русі має право ставити питання про її вихід із федеративної Чехословаччини. Остаточне рішення повинен приймати законно обраний, а не Тимчасовий парламент Чехословаччини.

До того ж відсутні представники парламенту та керівники уряду Підкарпатської Русі як в Тимчасовому парламенті Чехословаччини, так і в її Тимчасовому уряді.

Міністр зовнішньої торгівлі Г. Ріпка (від соцпартії) висловився в тому сенсі, що необхідно виходити з волевиявлення народу Підкарпатської Русі і практичної доцільності інтересів уряду Чехословаччини. Тому необхідно почати переговори з Москвою, але остаточне рішення про Підкарпатську Русь повинен приймати парламент, який буде обраний відповідно до чинної Конституції.

Далі буде

Петро Годьмаш