Порівняльний психоаналіз Олексія Фазекоша та Лідії Ізовітової: Темні сторони «лідерства» в українській адвокатурі

Олексій Фазекош, голова Ради адвокатів Закарпатської області, та Лідія Ізовітова, очільниця Національної асоціації адвокатів України (НААУ) і Ради адвокатів України, є «ключовими» фігурами в українській адвокатській спільноті. Їхня діяльність викликає неоднозначні оцінки: від похвал за організаційні здібності до різкої критики через звинувачення у шахрайстві, авторитарності та співпраці з сумнівними силами. У цій статті ми проведемо порівняльний психоаналіз цих осіб, спираючись на доступні публікації в інтернеті, щоб розкрити їхні можливі психологічні слабкості, мотивації та поведінкові патерни, які впливають на їхню репутацію та професійне середовище.

Олексій Фазекош: Амбітний маніпулятор чи жертва власних ілюзій?

Олексій Фазекош — постать, яка викликає суперечки в адвокатському середовищі Закарпаття. Народившись 15 грудня 1967 року в Мукачеві, він має три вищі освіти (історія, міжнародні відносини, право), що, на перший погляд, свідчить про інтелектуальну базу. Проте численні публікації, зокрема на сайті Fenixslovo, ставлять під сумнів легітимність його адвокатської кар’єри, звинувачуючи у фальсифікації документів і шахрайстві.

Нарцисизм і прагнення влади

Психологічно Фазекош демонструє риси нарцисичного розладу особистості. Його багаторічне перебування на посаді голови Ради адвокатів Закарпатської області (з 2012 року) і активна самопрезентація як “лідера адвокатури” можуть вказувати на надмірну потребу в визнанні та контролі. Наприклад, у інтерв’ю для Урядового кур’єра (2018) він підкреслює монолітність закарпатської адвокатури під своїм керівництвом, що звучить як спроба створити образ незамінного лідера. Така поведінка типова для осіб із нарцисичними рисами, які прагнуть домінування через маніпуляцію сприйняттям оточення.

Звинувачення у фальсифікації свідоцтва про право на адвокатську діяльність (згадане у статті Fenixslovo від 2023 року) лише підсилюють цю картину. Ці звинувачення можуть свідчити про патологічну готовність іти на ризик заради статусу, що межує з мегаломанією — переконанням у власній винятковості, яке дозволяє ігнорувати етичні норми.

Комплекс меншовартості

Паралельно з нарцисизмом у Фазекоша можна припустити прихований комплекс меншовартості. Його різноманітний кар’єрний шлях — від наукового співробітника до очільника страхової компанії, а згодом адвоката — виглядає як спроба компенсувати невпевненість у власній ідентичності. Звинувачення у відсутності належної юридичної освіти (згадані у Fenixslovo) можуть бути тригером для такої компенсації: він прагне довести свою значущість через владу, навіть якщо це вимагає сумнівних методів.

Маніпулятивність і залежність від зовнішнього впливу

Публікації, як-от на Духовному фронті України (2023), натякають на зв’язки Фазекоша з Віктором Медведчуком і проросійськими силами, а також на його готовність захищати представників УПЦ (МП) у суді. Це може вказувати на опортуністичну натуру: він легко змінює політичні орієнтири (від Медведчука до підтримки Віктора Балоги), щоб зберегти вплив. Така поведінка характерна для осіб із низькою внутрішньою моральною стійкістю, які використовують маніпуляції для виживання в складних умовах.

Його реакція на критику, наприклад, у відеозверненні проти Степана Сікори (Trubyna, 2023), показує схильність до драматизації та звинувачень інших у власних проблемах. Замість спростування фактів він переходить на особисті образи, що є ознакою емоційної нестабільності та слабкої саморефлексії.

Лідія Ізовітова: Авторитарна “королева” адвокатури чи захисниця власної імперії?

Лідія Ізовітова, яка очолює НААУ з 2012 року, є однією з найвпливовіших фігур в українській адвокатурі. Народившись 3 жовтня 1947 року в Христинівці Черкаської області, вона має солідний послужний список: від адвокатської практики в Харкові до роботи у Вищій раді юстиції та керівництва НААУ. Проте її діяльність супроводжується скандалами, звинуваченнями в узурпації влади та захисті колаборантів.

Авторитарність і контроль

Ізовітова демонструє риси авторитарної особистості з вираженим прагненням до абсолютного контролю. Її багаторічне перебування на чолі НААУ (переобрана у 2017 році, каденція триває) і створення системи, де її влада “не підлягає змінам” (за Вікіпедією), вказують на патологічну потребу в домінуванні. Критика від адвоката Іллі Костіна (Zmina, 2023) про те, що НААУ під її керівництвом не засудила дії Росії та підтримувала колаборантів, як Інна Мокіна, підкреслює її схильність ставити власні інтереси вище за принципи справедливості.

Порівняльний психоаналіз Олексія Фазекоша та Лідії Ізовітової. Такий стиль управління може бути пов’язаний із параноїдними рисами: Ізовітова, ймовірно, бачить у будь-якій критиці загрозу своїй владі. Її мовчання під час Революції Гідності та відсутність позиції щодо війни з Росією (згадане у Zmina) свідчать про холоднокровний розрахунок і страх втратити контроль у турбулентні часи.

Егоцентризм і самозакоханість

Її нагороди, як-от звання “Заслужений юрист України” (1995) чи орден “За заслуги” ІІІ ступеня, часто згадуються в офіційних біографіях (UNBA), що може вказувати на егоцентричну потребу в зовнішньому підтвердженні статусу. Водночас її неспроможність реагувати на історичні виклики (диктаторські закони 2014 року, війна) демонструє відірваність від реальності, що межує з самозакоханістю: вона, можливо, вважає себе надто важливою, щоб “опускатися” до політичних заяв.

Моральна гнучкість

Звинувачення у захисті адвокатів-зрадників, які працюють на окупованих територіях (Zmina), і підтримка Олексія Фазекоша попри скандали з його документами (Fenixslovo) вказують на моральну гнучкість Ізовітової. Її “традиційний нейтралітет” щодо шахрайських дій підлеглих може бути проявом цинізму: вона готова закривати очі на порушення, якщо це зміцнює її позиції. Така поведінка характерна для осіб із макіавеллістськими рисами, які розглядають етику як інструмент, а не принцип.

Порівняльний аналіз: Спільне і відмінне

Спільні риси

1. Прагнення до влади і визнання: І Фазекош, і Ізовітова демонструють амбіції, які виходять за межі професійного обов’язку. Фазекош будує образ “рятівника закарпатської адвокатури”, а Ізовітова — “матері” всієї НААУ.
2. Маніпулятивність: Обидва використовують своє становище для впливу на оточення, будь то через сумнівні зв’язки (Фазекош із Медведчуком) чи ігнорування скандалів (Ізовітова з колаборантами).
3. Слабка саморефлексія: Їхня реакція на критику — звинувачення інших (Фазекош проти Сікори) або ігнорування (Ізовітова щодо війни) — свідчить про низький рівень самокритики.

Відмінності

1. Масштаб впливу: Фазекош діє локально, у межах Закарпаття, і його скандали мають регіональний характер, тоді як Ізовітова впливає на всю адвокатуру України, що робить її промахи більш резонансними.
2. Стиль поведінки: Фазекош демонструє емоційність і театральність (відеозвернення, гучні заяви), що вказує на імпульсивність, тоді як Ізовітова холоднокровна і розважлива, що ближче до авторитарного стилю.
3. Мотивація: Фазекош, можливо, компенсує невпевненість через статус, а Ізовітова захищає вже досягнуту “імперію”, що свідчить про різні психологічні драйвери.

Наслідки для адвокатури України

Негативні риси Фазекоша та Ізовітової мають прямий вплив на адвокатське середовище. Скандали з Фазекошем підривають довіру до регіонального самоврядування, а авторитарність Ізовітової гальмує реформи в НААУ, сприяючи корупції та підтримці сумнівних фігур. Їхня діяльність може бути прикладом того, як особисті слабкості лідерів — нарцисизм, моральна гнучкість, прагнення контролю — руйнують інституційну репутацію.

Висновок

Олексій Фазекош і Лідія Ізовітова, попри різні масштаби діяльності, мають спільні психологічні вади: жагу до влади, маніпулятивність і слабку етичну основу. Фазекош виглядає як амбітний опортуніст із нарцисичними ілюзіями, а Ізовітова — як авторитарна “королева”, що жертвує принципами заради контролю. Їхній вплив на адвокатуру України викликає занепокоєння, адже замість розвитку професії вони, здається, зосереджені на власних амбіціях.

Макс Чорний