Чому Володимир Зеленський не врахував психотип Доналда Трампа під час суперечок із Президентом США: аналіз причин та наслідків

Що сталося в Овальному кабінеті?

28 лютого 2025 року в Овальному кабінеті Білого дому відбулася подія, яка сколихнула світову політичну арену: напружена суперечка між Президентом України Володимиром Зеленським та Президентом США Дональдом Трампом. Ця зустріч, що мала на меті підписання угоди про видобуток рідкісноземельних металів, швидко переросла в конфлікт, який, як з’ясувалося, став лише приводом для ширшої політичної гри. За інформацією джерел серед високопосадовців Білого дому, рішення про припинення допомоги Україні було ухвалено ще за тиждень до цієї зустрічі. Воно не залежало ні від того, в якій кофті приїхав Зеленський, ні від його слів на адресу Трампа чи віцепрезидента Джей Ді Венса. То чому ж Зеленський не зміг уникнути цього публічного зіткнення? Чому він не врахував психотип Трампа – людини з яскраво вираженим нарцисичним розладом, для якої особиста велич важливіша за геополітичні стратегії? У цій статті ми розберемо ключові аспекти цієї ситуації, спираючись на факти, аналіз радників Трампа та його поведінку в минулому.

Рішення про припинення допомоги Україні: закулісна гра

Як повідомило джерело в Білому домі, рішення про зупинку підтримки України було ухвалено ще за тиждень до скандальної зустрічі. Воно збіглося з розпорядженням глави Пентагону припинити кібероперації проти Росії – боротьбу з російськими хакерами, що свідчить про ширший стратегічний поворот у політиці Трампа. Ці рішення не приймає ані Піт Гегсет, ані будь-хто інший із середньої ланки – їх ухвалює сам Трамп під впливом своїх найближчих радників. Хто ці люди, які сформували його антиукраїнську позицію?

1. Дональд Трамп-молодший: Син президента, який протягом трьох років війни систематично висміює Україну та Зеленського у соцмережах. Він поширює російські наративи та вишукує реальні провали української влади, як-от трагедію з уламками ракети в Польщі у 2022 році, коли писав: «Якщо Україна бомбить Польщу, то може досить давати їй зброю?».
2. Джей Ді Венс: Віцепрезидент США та близький друг Трампа-молодшого. Його антиукраїнська позиція добре відома, а призначення на посаду віцепрезидента – заслуга сина Трампа.
3. Ілон Маск: Впливовий бізнесмен, чиї дії та заяви часто суперечать інтересам України, хоча він публічно уникає прямих коментарів на цю тему.
4. Стівен Віткофф: Радник із питань Близького Сходу, який переконує Трампа дружити з Росією, щоб послабити її зв’язки з Китаєм.
5. Марко Рубіо: Новий держсекретар США, який відкрито заявляє: «Нам потрібно показувати, що ми готові дружити з Росією, щоб вона не занурилася в обійми Китаю».

Усі ці люди ще у квітні 2024 року голосували в Конгресі проти виділення допомоги Україні. Їхній вплив на Трампа очевидний, але чи дійсно він керується геополітичними міркуваннями, як-от «вирвати Росію з обіймів Китаю»? Ні. Трамп – це не стратег, а людина з патологічною концентрацією на собі, що підтверджують численні психологічні аналізи його поведінки.

Психотип Трампа: нарцисизм як ключ до розуміння

Трамп – не типовий політик. Він – людина з нарцисичним розладом особистості, для якої головне – це власна велич і визнання. Його дії рідко продиктовані складними геополітичними розрахунками. Натомість вони базуються на особистих образах, бажанні домінувати та потребі у похвалі. Цей психотип добре проявився ще на початку 2025 року, коли Трамп різко змінив свою позицію щодо Росії та України.

22 січня 2025 року Трамп опублікував звернення до Путіна у своїй соцмережі Truth Social. Він погрожував санкціями та економічним тиском, якщо війна не закінчиться: «Я обвалю ціни на нафту, і війна завершиться негайно». Наступного дня в Давосі він повторив цю ідею, обіцяючи знизити ціни до $40–50 за барель. Але вже за місяць його риторика змінилася на протилежну – від погроз до дружніх жестів у бік Росії. Чому?

Відповідь криється у реакції Володимира Путіна. 24 січня Путін дав інтерв’ю російським ЗМІ, де майстерно зіграв на слабкостях Трампа. Замість конфронтації він похвалив його: «Трамп – розумна та прагматична людина», «Якби він був президентом у 2020 році, війни б не стало», «Демократи вкрали в нього перемогу». Ці слова стали для Трампа бальзамом на душу. Чому?

• Ненависть до демократів: Для Трампа Демократична партія – головний ворог. Вони ініціювали проти нього десятки кримінальних справ, два імпічменти, обшук у його будинку, розслідування спецпрокурора Мюллера за зв’язки з Росією (яке нічого не довело) і, найголовніше, «вкрали» перемогу на виборах 2020 року. Штурм Капітолію – лише вершина цієї травми.
• Потреба у визнанні: Слова Путіна про те, що Трамп міг би запобігти війні, стали для нього підтвердженням його величі. Він сприйняв це буквально, не усвідомлюючи, що це був політичний хід.

Путін, на відміну від Зеленського, чудово розуміє психотип Трампа і використав його слабкості. Трамп же, у свою чергу, повірив у щирість Путіна, заявивши пізніше: «Він пройшов через це пекло зі мною. Демократи використовували його проти мене, але ми залишилися друзями».

Зеленський і його помилка: чому не враховано психотип Трампа?

Тепер повернімося до Зеленського. Чому він не зміг адаптуватися до психотипу Трампа під час суперечки в Овальному кабінеті? Є кілька причин.

1. Недооцінка нарцисизму Трампа: Зеленський, можливо, сприймав Трампа як раціонального політика, який керується логікою та інтересами США. Але Трамп – це не про логіку, а про емоції. Його реакція на критику чи брак похвали – це завжди різкий поворот у бік конфронтації.
2. Позиція «співпраці з обома партіями»: Українська влада намагалася балансувати між республіканцями та демократами. Але для Трампа підтримка України – це символ політики демократів, яких він ненавидить. Присутність на зустрічі Оксани Маркарової, яку республіканці звинувачують у «втручанні у вибори 2020 року на користь демократів», лише підлила олії у вогонь.
3. Відмова від компромісів у минулому: У 2019 році Трамп тиснув на Зеленського, щоб той передав «справу Бурісми» проти Хантера Байдена – сина Джо Байдена – перед виборами 2020 року. Зеленський відмовився, що Трамп сприйняв як зраду. Ця образа збереглася.

Під час зустрічі 28 лютого Зеленський наполягав на «гарантіях безпеки» та відмові від компромісів із Путіним, тоді як Трамп вимагав «вдячності» за підтримку США. Для нарциса брак похвали – це особистий виклик. Зеленський же, замість того, щоб підіграти Трампу, пішов на відкритий конфлікт, що дало оточенню Трампа привід для публічного виправдання припинення допомоги.

Наслідки для України: що далі?

Суперечка в Овальному кабінеті стала лише кульмінацією давно назріваючого розриву. Припинення допомоги Україні та кібероперацій проти Росії свідчить про стратегічний поворот Трампа до примирення з Путіним. Це не про «витягування Росії з обіймів Китаю», як стверджують його радники, а про особисту помсту демократам і прагнення до визнання.

Для України це означає:

• Втрату підтримки США: Без американської допомоги війна з Росією стає ще складнішою.
• Тиск на поступки: Трамп може вимагати від Зеленського капітуляції чи виборів, щоб змінити владу в Україні.
• Пошук нових союзників: Європа, як показав саміт у Лондоні 1 березня 2025 року, готова підтримати Україну, але без США її ресурси обмежені.

Зеленський міг би уникнути цього, якби врахував психотип Трампа і зіграв на його потребі у похвалі. Натомість він обрав конфронтацію, недооцінивши, наскільки особисті образи для Трампа важливіші за глобальні стратегії.

Висновок: урок для Зеленського та України

Суперечка з Трампом стала для Зеленського уроком: у дипломатії важливі не лише принципи, а й розуміння психології співрозмовника. Путін це зрозумів і використав слабкості Трампа на свою користь. Зеленський же, недооцінивши нарцисичний психотип Трампа, втратив шанс зберегти підтримку США. Чи зможе Україна адаптуватися до нової реальності? Це залежить від того, чи зробить Зеленський висновки з цієї помилки.

Степан Сікора