Чому наше майбутнє залежить від читання
Шикарна стаття письменника Ніла Геймана про природу і користь читання. Це не просто туманні роздуми, а дуже зрозумілий і послідовний доказ, здавалося б, очевидних речей.
Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книжки стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи до бібліотеки, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, тим паче прочитайте цей текст.
Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці. Свого роду декларація інтересів.
Отже, я збираюся поговорити з вами про читання і про те, що читання художньої літератури і читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.
І я вочевидь дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Уже близько 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі та записуючи їх. Безсумнівно, я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували й сприяли любові до читання та існуванню місць, де можна читати. Тож я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач.
Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в’язниць – це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія має планувати своє майбутнє зростання – скільки камер їм знадобиться? Якою буде кількість ув’язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10 і 11-річних не може читати. І, звісно, не може читати для свого задоволення.
У цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв’язок між факторами видно. Я думаю, що найпростіші з цих зв’язків походять з очевидного:
Грамотні люди читають художню літературу.
У художньої літератури є два призначення:
По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, бо хтось потрапив у халепу, і ти мусиш дізнатися, чим це все скінчиться… у цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є насолодою. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.
Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.
Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книжки, бо всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита заїжджена ідея не побита і заїжджена для них. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, — це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не всі мають однаковий із вами смак.
І друга річ, яку робить художня література, – вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу чи фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза – це щось, що ви продукуєте з 33 літер і жмені розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його та дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся у свій світ, то щось у вас трошки зміниться.
Емпатія – це інструмент, який збирає людей разом і дозволяє поводитися не як самозакохані одинаки.
Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світ не обов’язково має бути саме таким. Усе може змінитися.
У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики та фентезі. У якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже НФ не схвалювали тривалий час. Що змінилося?
Усе просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію до США, до Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками та дівчатками.
Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Одного разу відвідавши інші світи, як ті, хто скуштував чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, у якому виросли. Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.
Найвірніший спосіб зруйнувати дитячу любов до читання – це, звісно, переконатися, що поруч немає книжок. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку дорогою на роботу під час канікул.
Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується того дня, коли ми залишаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось коштувало. Коли садити врожай, де знайти речі, карти, історії та розповіді – це те, що завжди цінувалося за їжею та в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіли нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.
Останніми роками ми відійшли від нестачі інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно з Еріком Шмідтом з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів інформації на день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.
Книги – це спосіб спілкуватися з мертвими. Це спосіб вчитися в тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам’ятовувати. Є казки, які старші за багато країн, казки, які надовго пережили культури і стіни, в яких вони були вперше розказані.
Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. Ви заглушаєте голоси минулого і шкодите майбутньому.
Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладено вбік.
Ми маємо користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку треба шанувати. Ми маємо використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їхнім значенням і вимові змінюватися з часом.
Письменники – особливо дитячі письменники – мають зобов’язання перед читачами. Ми маємо писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми вигадуємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували, розуміти, що істина – це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі.
Зрештою, література – це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Один із найкращих засобів для тих, хто читає з небажанням – це історія, від якої вони не можуть відірватися.
Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в глотки наших читачів, як птахи, що годують своїх пташенят заздалегідь розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
Усі ми – дорослі й діти, письменники й читачі – маємо мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, у якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включно зі стінами, було в якийсь момент придумано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні просто зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будівлі, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось вигадують.
Ми повинні робити речі прекрасними. Не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали й понівечили.
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання й уяви.
Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.
