Анекдот про Рабиновича і Страшний Суд
Вмирає старенький Рабинович. Страшний Суд, Архангели, особиста справа…
— Дружині зраджував? — Ну, якось було… — Ясно. Податкову обманював? — Ні, ну не те щоб, але… — Теж зрозуміло.
І так за всіма пунктами. Зрозуміло, що жива людина. Хто з нас без гріха? Підбивають підсумок:
— Загалом, мужик ти непоганий, але нашкодив неабияк. Одне липове банкрутство твоє чого варте! Коротше – хотіли б тобі допомогти, але – ніяк. Засуджуєшся до пекла!
Заходять провожаті, ввічливо, але строго беруть його під руки та відводять.
Нескінченний коридор, двері, двері. Звідкись долинають крики, стогін. Паленим пахне. Таблички на дверях: “Ірландці”, “Малайці”. На одній двері навіть “Інуїти” написано. Доводять Рабіновича до дверей із написом “Євреї”.
– Ну, удачі тобі, гріховоднику, – і всередину заштовхують із криком: “Приймайте поповнення!”.
Заходить Рабинович, озирається зі страхом. Спека. Однак – он виноградники видніються, будиночки симпатичні недалеко, білі, під металочерепицею. Поля доглянуті, довкола автоматичні системи зрошення. А на горизонті – взагалі мегаполіс якийсь, хмарочоси, скло-бетон – ландшафтний дизайн. Тут до нього мужик на навороченому квадроциклі під’їжджає і мотоциклетний шолом простягає:
– Новенький? Поїхали, підкину до житла.
Рабінович у легкому шоку:
— А-а-а… Скажіть, це ось усе довкола – це пекло?
– Ех, чоловіче. Ти не бачив, що тут було 70 років тому.