Замість того, щоб залишати Київ, Вашингтон повинен дати йому інструменти для перемоги
Сполучені Штати врізалися в Україну. Поступовий підхід президента Джо Байдена не працює. Натомість це призвело до тривалої та трагічної війни на виснаження. Похитні показники України в минулому році підняли похмуру перспективу перемоги Росії, яка призведе до того, що Київ піде під імперське панування Москви.
Колишній президент Дональд Трамп пообіцяв змінити підхід США, якщо виграє переобрання в листопаді, наполягаючи на тому, що він може припинити війну «за 24 години». А напарник Трампа, сенатор США Джей Д. Венс, написав, що Україна повинна обмежитися «оборонною стратегією», щоб «зберегти свою дорогоцінну військову силу, зупинити кровотечу та дати час для початку переговорів». Рішення, яке, схоже, віддають перевагу Трампу та Венсу, це врегулювання шляхом переговорів, яке дозволить Вашингтону зосередити свою увагу та ресурси деінде.
Війну потрібно закінчити — і закінчити швидко. Відповідь полягає не в тому, щоб припинити всю допомогу США або поспішити з однобокою угодою з президентом Росії Володимиром Путіним .
Сполучені Штати все ще можуть вибратися з невиправданої ситуації, а також уникнути перемоги Росії.
Щоб зупинити безстрокові витрати США та зберегти незалежність і безпеку України, Сполучені Штати та їхні союзники мають дати Києву останній серйозний шанс на перемогу, визначену не як повернення до кордонів України 2013 року (як хотів би Київ), а як стійке відновлення орієнтовно своїх кордонів до 2021 року.
Щоб зробити такий результат можливим, Вашингтон та його союзники повинні суттєво та швидко покращити військову позицію України за допомогою значного надходження зброї — і не встановлювати жодних обмежень на її використання. Найреалістичніший шанс для миру з’явиться, якщо українські війська зможуть розпочати рішучий поштовх, який відправить російські сили назад за межі, які були до 2022 року.
Новий президент США міг би стати каталізатором зміни політики
Щоб це сталося, нова адміністрація Трампа, наприклад, може скористатися нагодою, щоб продемонструвати американську силу та припинити конфлікт, зміцнивши міжнародну репутацію Сполучених Штатів і дозволивши Вашингтону повернутися до інших пріоритетів. Але незалежно від того, хто перебуває в Білому домі, короткострокове збільшення необмеженої військової допомоги пропонує найкращий шанс для довгострокового миру на кордоні Європи.
НАЗАВЖДИ ВІЙНА
Нинішня стратегія адміністрації Байдена є нежиттєздатною як для США, так і для України.
У 2022 році, після того, як Росія напала, а Україна продемонструвала надзвичайну рішучість дати відсіч, Вашингтон і деякі з його союзників поступово й обережно почали надсилати військову допомогу Києву, встановлюючи обмеження на те, як і де українські сили можуть використовувати більш просунуті можливості. Вони боялися, що більш рішуча відповідь спровокує ескалацію Росії, потенційно поширивши конфлікт за межі України та поставивши Захід у небезпеку.
Бряцання Путіним ядерною зброєю настільки налякало американських і європейських чиновників, що, навіть, якщо вони заявляють, що прагнуть перемоги України, на практиці вони надають Києву лише достатню підтримку, щоб він не розвалився під натиском Росії.
Очевидна мета полягає не в тому, щоб перемогти Росію на полі бою, а в тому, щоб підтримувати Україну «стільки, скільки буде потрібно» — тобто, сподіваємося, поки Москва не прийде до висновку, що подальша агресія буде самопрограшною, і не припинить сама війну.
Понад два роки війни Київ не здолали, але й його західні партнери не дали йому інструментів для перемоги.
Тривала війна на виснаження, швидше за все, закінчиться розпадом України. Києву не вистачає живої сили, щоб відправити підкріплення в окопи на довгі роки, а далеко від лінії фронту решта країни бореться.
Три чверті українських підприємств відчувають нестачу робочої сили через еміграцію та призов до армії (і втрати)).
Аграрний сектор втратив родючі площі: під окремими культурами площа зібраних земель зменшилася приблизно на третину. Втрата таких портів, як Маріуполь, спричинила серйозні проблеми для виробників, які прагнуть експортувати.
У лютневому звіті, спонсорованому Світовим банком, було оцінено, що відновлення житла, інфраструктури та промисловості в Україні потребуватиме близько півтрильйона доларів. З часом ситуація буде тільки погіршуватися.
Час також не на боці західних партнерів України. Європейські країни стверджували, що війна Росії є загрозою для існування континенту, але здебільшого їхні останні військові інвестиції були скромними, і вони не бажали виділяти великі суми грошей на підтримку економіки України.
Країни на східній лінії фронту Європи є винятком
Цього року Польща витратить більше чотирьох відсотків свого ВВП, а Фінляндія, новий член НАТО , планує подвоїти виробництво артилерійських боєприпасів до 2027 року. Але навіть ці країни будуть змушені визнати, що кожен артилерійський снаряд, який вони постачають, слабшає. Україна на одну менше буде доступною для власних сил.
Якщо Росія досягне подальших успіхів в Україні та посилить свої загрози Заходу, ці країни можуть більше не погодитися на такий компроміс.
Війну потрібно закінчити — і закінчити швидко
Для Сполучених Штатів немає користі від фінансування тривалого конфлікту. Стратегія Байдена щодо надання поступової допомоги не сприяє остаточному знищенню України, і вона буде тримати Сполучені Штати загрузлими у війні без шляху до перемоги.
Це також є політично нежиттєздатним: після десятиліть дуже непопулярних «вічних війн» американські лідери більше не можуть обіцяти необмежені фінансові витрати та постачання зброї на основі стратегії без перспектив на успіх.
Сполучені Штати також йдуть на більші стратегічні ризики, обмежуючи підтримку України поступовим озброєнням. Москва може спиратися на свою військову економіку і не має потреби вести переговори, доки вона впевнена, що може знекровити Україну до капітуляції та пережити підтримку Києва Заходом.
І Україна також не може дозволити собі вести переговори зі свого нинішнього слабкого становища, втративши територію та доступ до Азовського моря, важливого водного шляху для експорту її сільськогосподарської продукції, і не маючи засобів, щоб повернути ці втрати.
Це означає, що війна затягнеться — і чим довше вона триватиме, тим більше часу матиме Росія, щоб створити проблеми для Європи та Сполучених Штатів в інших частинах світу.
Москва може розширити співпрацю з Північною Кореєю, обмінюючись супутниковими технологіями та технологіями балістичних ракет, виділивши більше військових сил, щоб дестабілізувати країни Африки на південь від Сахари та ширшого Середземноморського регіону, і глушити сигнали GPS у дедалі більшому регіоні Європи.
Тим часом Китай нарощує власну армію, і він міг би скористатися постійною нестабільністю в Європі для просування в Тихому океані.
Водночас Вашингтону та його партнерам не варто надто хвилюватися щодо провокацій Росії. Побоювання Заходу щодо російської ескалації виявилися перебільшеними.
Протягом усього свого правління Путін намагався уникати прямого зіткнення із Заходом, можливо, усвідомлюючи економічну та військову неповноцінність Росії.
Тепер Москва зацікавлена в стримуванні боротьби з Україною, тому що їй було б важко зрівнятися із західною вогневою потужністю та об’єднаними силами в розширеній війні. Росія погрожує ескалацією, але відступає, коли стикається з силою.
І все-таки Сполучені Штати та їхні союзники мають обмеження. а саме, вони не повинні кидати виклик російській армії на передовій, посилаючи власні війська в Україну.
РІШУЧІ ДІЇ
Замість того, щоб затягувати цю війну, метою Сполучених Штатів має бути її швидке припинення, допомагаючи Україні перемогти Росію та, попутно, стримуючи Москву від подальших імперських амбіцій.
Спершу стабілізація Європи дозволила б Вашингтону зосередити свої зусилля на азіатському театрі, де він стикається з навислою загрозою з боку Китаю, змінюючи свою стратегію, а не ризикуючи зіткнутися з двома ревізіоністськими державами одночасно.
Найвірогідніший шлях досягнення цієї мети – це надсилання зброї в Україну та відсутність обмежень на її використання.
Україна потребує артилерії, бронетехніки та авіації, і вона повинна мати можливість завдавати ударів по військових об’єктах у Росії, таких як аеропорти, склади боєприпасів та палива, військові заводи. Знявши обмеження на використання західної зброї, особливо ракет середньої дальності, Вашингтон дав би можливість Києву деградувати російські сили та запобігти широкомасштабним нападам на українські міста та інфраструктуру.
Україна не може захистити себе з-за траншеї та з дедалі меншими запасами дорогих протиповітряних засобів.
Цей сплеск дав би Україні останній шанс на тактичний прорив для відновлення або наближення свого територіального статусу до 2022 року. З цієї позиції українські сили можуть продовжувати загрожувати здобуткам Росії під час вторгнення в 2014 році, особливо в Крим.
Хоча прагнення Києва повернути кордони країни до 2014 року можна зрозуміти, його жахливі втрати та національне виснаження роблять менш амбітне визначення військової перемоги набагато реалістичнішим.
Принизивши та виштовхнувши російські сили з території, яку вони захопили з початку 2022 року, Київ виграв би собі політичні варіанти. Таке військове досягнення може спричинити достатні матеріальні та репутаційні витрати, щоб змусити Росію сісти за стіл переговорів . Навіть без переговорів, які в будь-якому разі не можуть придушити бажання Москви відновити свою імперію в Європі, швидка і рішуча перемога на полі бою завдасть достатньо шкоди російським військам, щоб виграти Україні час на відновлення інфраструктури та промисловості, повернення родючих земель для сільськогосподарського виробництва. , а також посилити свій військовий потенціал для стримування подальших наступів Росії.
Тривала війна на виснаження, швидше за все, закінчиться розпадом України.
Сполучені Штати та їх союзники матимуть ресурси для реалізації цієї стратегії до того моменту, коли пройдуть вибори в США в листопаді або новий президент вступить на посаду. До початку 2025 року західні виробничі потужності будуть достатньо нарощені, щоб забезпечити українські сили достатньою кількістю артилерійських снарядів. Заводи США мають намір виробляти 80 000 снарядів на місяць до кінця 2024 року та 100 000 снарядів на місяць десь у 2025 році. Додайте це до 100 000 або більше снарядів на місяць, які, як очікується, європейська промисловість вироблятиме до кінця 2025 року, і Україна не зможе просто підтримувати свої оборонні позиції, що вимагає приблизно 75 000 снарядів на місяць, але також ініціювати наступальні дії.
Армія США також має багато надлишкового обладнання, включаючи старіші моделі танків та інших транспортних засобів, які лежать на складах. Наразі Сполучені Штати відправили в Україну лише 31 танк, переважно для того, щоб змусити Берлін надати танки, але на складах є ще сотні, які можна відремонтувати та відправити.
Україні явно потрібно більше, ніж вона отримала, оскільки втрати швидко зменшують її бронетранспортери.
Невелика кількість західних винищувачів, які знаходяться в руках українських пілотів, також планується приєднатися до бойових дій у наступні місяці, але є ще багато десятків, які європейські країни можуть відправити до Києва. Греція, наприклад, розглядає можливість дати кілька десятків літаків.
Хоча Вашингтон і його союзники не можуть відправляти своїх солдатів в Україну, вони можуть забезпечити додаткову військову підготовку українських військ.
Проблема робочої сили для Києва зростає. Українців призовного віку, які емігрували за кордон, треба закликати повертатися додому і долучатися до боротьби. У європейських країнах, де зараз проживає багато з них, уряди могли б формувати українські військові підрозділи та навчати новобранців перед тим, як відправити їх назад в Україну.
Вирішальним фактором буде швидкість і кількість летальної допомоги. Якщо Україні вдасться прорватися на лінії фронту та змусити повернутися до територіального статусу-кво до лютого 2022 року, це може завдати Росії явної поразки.
Крим залишиться під російською окупацією, але він також залишиться слабким місцем, на яке українські військові можуть націлитися, щоб стримати Москву від відновлення широкомасштабної війни.
Севастопольський порт, кілька російських військових баз і міст через Керченську протоку (який з’єднує Кримський півострів з материковою частиною Росії) вже виявилися вразливими для українських морських безпілотників, а у випадку з мостом – від бомби вантажівки.
Україні слід надати більше можливостей, таких як балістичні ракети США та британські, французькі та німецькі крилаті ракети, щоб завдати ударів по цих місцях зараз і тримати їх під загрозою в разі припинення вогню.
Згідно з міжнародно визнаним правом, вони є частиною території України, тому військові операції там не будуть мати таких же ризиків ескалації, як удари по цілях у власне Росії.
Лише Москва (і кілька незначних держав) вважають Крим частиною Росії, і коли Україна напала на нього протягом останніх двох років, відповідь Росії нічим не відрізнялася від її відповіді на українські атаки на лінії фронту.
Навіть за найкращого сценарію немає жодних підстав очікувати настільки драматичної поразки Росії, що докорінно змінить стратегічні перспективи Москви.
Росія залишатиметься потужною ядерною державою, яка плекатиме глибокі прагнення відновити свою імперську велич. Але для досягнення цієї мети їй потрібна Україна, яка дала б їй можливість загрожувати решті Європи та контролювати європейську політику.
Без України Росія є лише азіатською державою, яка стрімко втрачає позиції перед Китаєм.
Київ не може змінити стратегічні імперативи Москви перемогами на полі бою, але він може відмовити Росії в контролі над своїми землями.
Швидкі та значні поставки західної зброї дадуть Україні найкращий шанс відкинути російські сили та створять простір і час, необхідні для відновлення, переобладнання та стримування нового російського наступу.
Немає жодного стратегічного обґрунтування для Вашингтона, щоб продовжувати конфлікт шляхом доставки поставок «капля за краплею»; політика, спрямована головним чином на уникнення ескалації, не врятує Україну чи не стабілізує східний кордон Європи. Натомість наступному президенту США настав час вжити рішучих дій.
Якуб Григель
