Микола мив посуд
Три дні терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистої не було. Тому прийшовши з роботи, навіть не переодягався. Начепив фартух і взявся до роботи. Ще б пак, якого борщу зварити, бо забув, який він на смак…
Залишки їжі присохли до тарілок так, що треба замочувати. А кухлів з-під кави штук десять. Невже не можна за собою по одній помити? Пекучий клубок підступив до горла. Хотілося їсти, а в холодильнику — миша повісилася. І раптом так запахло Миколі Світланиними пиріжками. У їхньому домі завжди пахло випічкою, бо дружина дуже любила готувати. Тільки прийде з роботи і вже з кухні пахне корицею. Чи ваніллю. Уже міксер гуде, духовка гріється…
Але це Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, окрім кухні та дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї то прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех. Микола не встигав банки в підвал виносити.
Одного такого вечора він прийшов із роботи, на порозі кухні у Світлани, як завжди, щось варилося-варилося, а вона, сидячи на краєчку столу — мала таку погану звичку, чистила яблука і дивилася по телевізору якийсь концерт.
– Я розлучаюся з тобою, — сказав Микола напрочуд спокійно, навіть не привітавшись.
Дружина здригнулася, але не обернулася.
– У мене інша жінка, — пояснив. – Я кохаю її й більше не можу тебе обманювати.
Світлана відклала ніж, повільно повернула до чоловіка своє розпалене від пари й почутої новини обличчя і покірно, тихо сказала:
– Візьми один рулет, бо ми стільки не з’їмо.
Микола, звісно, того рулету не взяв, хоч і дуже полюбляв: з маком і горіхами… Він зібрав найнеобхідніші речі та пішов до жінки, яка була зовсім не схожою на його Світлану. Вона ніколи не носила, як Світлана, джинсів — тільки короткі сукні та спіднички. Не носила кросівок, тільки взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде в салон краси, таким тоном, ніби на важливу ділову зустріч. І весь світ має почекати.
А Світлана ніколи не ходила в салони. Не любила блукати магазинами, ринками. Якщо треба було щось купити, складала список, йшла і незадовго поверталася з сумками. Вона не читала глянцевих журналів для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була красивою, доглянутою, стрункою. У вузьких джинсах і коротких кофтинках, із косою-“колоском” мала вигляд старшокласниці.
Миколі ж хотілося бачити поруч із собою справжню жінку. Ось і знайшов собі Олю. Тепер сам прасує сорочки, варить поїсти, миє посуд. І сняться йому ночами Світланині рулети та ватрушки. І пахнуть ці сни ваніллю, і вигукують у голові Світлани сміхом…
Привівши на кухні порядок, Микола пішов до кімнати. На дивані лежала взута Оля, граціозно спершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику збоку стояло ще три чашки з-під кави.
– Який же ти молодець, мій зайчику. І що б я без тебе робила? – защебетала дружина, простягаючи до чоловіка руки. – А я тільки від манікюрниці. Так втомилася! Дивись: класні нігті? Як свої, правда? Іди, мій пупсик, я тебе обійму …
Миколу почало нудити. “Мабуть, від голоду”, – подумав він і пішов на кухню чистити картоплю
*****************
Шановні добродії, дорогі українці, долучайтесь до допомоги ЗСУ. За ваші кошти БФ “Полонія” придбає для наших ЗСУ автомобілі та іншу необхідну техніку і матеріали. Вся інформація про використання Ваших коштів буде публікуватись на сайті fenixslovo.com:
Одержувач: БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД “ПОЛОНІЯ”
Код Одержувача: 45182991
Банк Одержувача: АТ «ОТП БАНК» в м. Київ
МФО 300528
Рахунок № UA743005280000026000000034874
Для допомоги ЗСУ.
