Життя в Галактиці: Отримано неймовірний сигнал з околиці Чумацького Шляху
Досі астрономи вважали абсолютно марним шукати позаземне життя на задвірках галактик, і виявилося — абсолютно марно.
Для існування того життя, яке ми знаємо і можемо вивчати, потрібні насамперед такі елементи таблиці Менделєєва: водень, вуглець, азот, кисень, фосфор, сірка. Так ось, вони, як і взагалі практично вся таблиця Менделєєва (хіба що за винятком тих небагатьох елементів, які штучно виробили ми самі) – продукти космосу. І в астрономів уже склалася досить ясна картина того, якими саме способами Всесвіт їх виробляє. Вони навіть склали “космічну” таблицю Менделєєва із зазначенням походження кожного елемента.
Наприклад, найперше, що утворилося після Великого вибуху, — водень. Чому: він найелементарніший — його атом складається з одного протона й одного електрона. Усе інше в таблиці — результати дедалі більшого й більшого ускладнення цієї атомної конструкції: у кожного наступного елемента дедалі більше протонів, електронів і нейтронів, які ще додатково навантажують атомне ядро. І ці процеси ускладнення і обважнення відбувалися внаслідок різноманітних подальших подій у Всесвіті, що розвивався. Будь-якому школяреві відомо, скажімо, як виходить наступний за воднем у таблиці гелій: усередині Сонця і взагалі будь-якої зірки шляхом термоядерної реакції — примітивні атоми водню з’єднуються й утворюють двопротонний атом гелію.
Або візьмемо вуглець (по 6 протонів, нейтронів та електронів), що становить каркас усього відомого нам життя: здебільшого він утворюється тоді, коли “помирають” маленькі зірки на кшталт нашого Сонця або червоні карлики. А ось для складання трохи складнішого конструктора атома кисню (по 8 субатомних частинок усіх трьох типів) потрібна “смерть” уже більш масивної зірки.
Як узагалі “помирають”, тобто закінчують основний еволюційний цикл, будь-які зірки: водень у їхніх ядрах закінчується, цей відпрацьований “термоядерний реактор” стискається, а навколишня оболонка зірки, навпаки, роздувається і врешті-решт скидається. У маленьких зірок (як Сонце) вона сходить спокійно, у великих — з ефектним спалахом, який називається вибухом наднової зірки. І в ці моменти в речовині, що викидається, теж відбувається нуклеосинтез — утворення нових, складніших елементів. І найдивовижніше в тому, що з цього “сміття” потім утворюються нові зірки, планети. Це вічний кругообіг.
Отож, виходячи з усіх цих міркувань, астрономи й звикли вважати, що якщо в принципі десь іще у Всесвіті є, колись було й узагалі хоча б теоретично можливе життя, то вже точно шукати його треба десь у “середніх широтах” галактик: у центрі зірки надто близько одна до одної, там, напевно, радіація така, що ніяке життя довго не протримається, а на галактичній околиці, навпаки, надто мало “сировини” для космічного “виробництва”. І, зокрема, там практично ніколи не відбуваються ті самі вибухи наднових. Приміром, у нашому Чумацькому Шляху їх за всю історію спостережень ніколи не фіксували далі ніж приблизно за 40 тисяч світлових років від центру Галактики. Для розуміння, ми з вами перебуваємо у 26 тисячах світлових років від центру. Уся Галактика цілком в основному зосереджена в радіусі близько 50 тисяч світлових років.
А якщо не вибухають наднові, то не утворюється фосфор (по 15 протонів і електронів та 16 нейтронів). До того ж як пояснюють учені, для його отримання має вибухнути надзвичайно масивна зірка. А без фосфору жодне відоме нам життя можливим вважати не можна: він у превеликій кількості міститься і в ДНК, і в клітинних стінках, і в білках, тобто по всьому організму. І досі фосфор спостерігали в нашій Галактиці тільки в радіусі близько 40 тисяч світлових років від центру і ніяк не далі. Тобто якраз приблизно в тому радіусі, в якому і виникають наднові.
І раптом нещодавно вчені вирішили для інтересу розглянути хімічний склад у густій хмарі міжзоряної речовини, що знаходиться в 73 тисячах світлових років від галактичного центру. Тобто це вже такі задвірки, що це вже, почитай, міжгалактичний простір. Як узагалі вчені бачать склад речовини в космосі: за спектром відбитого нею світла. І що ж вони бачать у цій хмарі: там містяться фосфоровмісні сполуки, а саме оксид фосфору і нітрат фосфору.
Звідси питання, звідки цей фосфор там береться без вибухів наднових. Залишається тільки припускати, що, можливо, викинута надновими речовина з “густонаселених” районів Галактики якимось чином поширилася до самих до околиць. Пишуть, що можливий якийсь механізм “галактичних фонтанів”. Або, як варіант, фосфор все-таки може виходити й в не дуже великовагових “вмираючих” світилах. Ми явно далеко ще не все розуміємо в космічному “виробництві”. Але найголовніше – раз десь у космосі є навіть фосфор, отже, там цілком можливе життя.
