Притча як з’явилися гроші або мудрість фараона
Дивіться, — сказав фараон Кратій жерцям, — внизу довгі шеренги закутих у ланцюги рабів несуть по одному каменю. Їх охороняє безліч солдатів. Чим більше рабів, тим краще для держави — так ми завжди вважали. Але чим більше рабів, тим більше доводиться побоюватися їхнього бунту. Ми посилюємо охорону. Ми змушені добре годувати своїх рабів, інакше вони не зможуть виконувати важку фізичну роботу. Але вони — все одно, ледачі та схильні до бунтарства…
– Дивіться, як повільно вони рухаються, а зледащіла варта не поганяє їх батогами й не б’є, навіть здорових і сильних рабів. Але, вони рухатимуться набагато швидше. Їм не буде потрібна варта. Стражники теж перетворяться на рабів. Здійснити подібне можна так. Нехай сьогодні, перед заходом сонця, глашатаї рознесуть указ фараона, в якому буде сказано:
“Зі світанком нового дня, всім рабам дарується повна свобода. За кожен камінь, доставлений у місто, вільна людина отримуватиме одну монету. Монети можна обміняти на їжу, одяг, житло, палац у місті й саме місто. Відтепер ви — вільні люди”…
Вранці наступного дня жерці й фараон знову піднялися на майданчик штучної гори. Картина, що постала перед їхніми очима, вражала уяву. Тисячі людей, колишніх рабів, наввипередки тягли ті самі камені, що й раніше.
Обливаючись потом, багато хто ніс по два камені. Інші, у яких було по одному, бігли, піднімаючи пил. Деякі охоронці теж тягли камені. Люди, які вважали себе вільними — адже з них зняли кайдани, прагнули отримати якомога більше жаданих монет, щоб побудувати своє щасливе життя.
Кратій ще кілька місяців провів на своєму майданчику, із задоволенням спостерігаючи за тим, що відбувається внизу.
А зміни були колосальними. Частина рабів об’єдналася в невеликі групи, спорудили візки й, доверху навантаживши камінням, обливаючись потом, штовхали ці візки. – Вони ще багато пристосувань винайдуть, — із задоволенням думав про себе Кратій, — ось уже й послуги внутрішні з’явилися: розносники води та їжі… Скоро виберуть собі начальників, суддів.
