Оголошення війни, яка тільки починається
Аби мені не дорікали тенденційним ставленням до рашистського лідера, хоча не уявляю, як можна інакше ставитися до найнебезпечнішого дурня у світі (цитую назву моєї останньої київської книжки), пошлюся на нього тут позитивно, цілком з ним погоджуючись, хоча вкладаю в його слова дещо інший сенс — протилежний.
Він якось, понад рік уже тому, обмовився, кепкуючи й погрожуючи, що “ми всерйоз ще нічого поки що не починали”, маючи на увазі СВО, як евфемістично він позначає свою божевільну і безглузду війну з Україною. Відтоді він використовував усі військові засоби, крім ядерної зброї, щоб зломити Україну — засоби закінчуються, а Україна перехопила ініціативу.
То чому ж тепер я цитую кремлівсько-буферного вождя, перевертаючи сенс цієї клішованої заяви? Так, війна по-справжньому тільки починається, але не тому, що рашисти її ще не починали, а, навпаки, змінився її драйв із наданням Україні американських танків Абрамс, американських далекобійних ракет ATACMS (спочатку таємно) та майбутнім, ось-ось, американських літаків F-16.
Результати вже очевидні. Ось сьогоднішні дані з полів битви: масштабні, рекордні рашистські втрати — вбитих за один тільки день 1380 осіб, знищених бронемашин – 120, танків – 55, артилерійських систем – 29 тощо. (Див. останнє зведення Українського генштабу.)
Так, я називаю тільки американську бойову техніку, жодним чином не применшуючи військової допомоги європейських країн, бо вся надія саме на США, світового лідера, арбітра і супермена.
Саме Америка своїм втручанням врятувала цивілізацію від знищення в обох світових війнах минулого століття. Тепер на неї чекає схоже завдання — безпосередньо або by proxy.
Путін повторює фатальну помилку Гітлера — обидва сподівалися на невтручання США. Нехай воно зараз — поки що! – не пряме, а непряме. Але не тільки сучасними системами зброї, а всією своєю політичною, економічною та військовою міццю. Останнє звернення президента США не залишає каменя на камені від останніх надій Кремля: заморозити конфлікт, а там за американськими президентськими виборами всі забудуть про російсько-українську війну, не до неї за внутрішніми політичними баталіями.
Та ще кретинська ставка Путіна на зміну господаря Білого дому. Це все одно в міжнародному плані, хто зараз у нас президент, і без різниці, хто ним буде через рік із невеликим. Назвемо його по-хлебниківський — Головою земної кулі. І вчорашнє звернення з Овального офісу не ім’ярека, а самої Америки до всього світу загалом і до осі зла зокрема: до путінської Росії та до палестинського ХАМАСу та іже з ними.
І це в розпал сумнівів українських друзів і кремлівських надій, що палестинська бійня в Ізраїлі заступить рашистську бійню в Україні. Між іншим — це теж архіважливо — за дві години до звернення до нації Байден зателефонував саме Зеленському. Це виражено і в цифрах: зі 105 мільярдів допомоги, яку просить президент, левова частка 61,4 мільярда піде Україні, 10,6 мільярда — Ізраїлю, решта — іншим союзникам, включно з Тайванем.
Тезисно з цього 15-хвилинного звернення, яке по суті оголошення війни:
Ми не можемо допустити й не допустимо, щоб такі терористи, як ХАМАС, і такі тирани, як Путін, перемогли. ХАМАС і Путін являють собою різного роду загрози, але їх об’єднує те, що вони хочуть повністю знищити сусідню демократію.
Коли терористи не розплачуються за терор, коли диктатори не розплачуються за агресію, вони несуть ще більше хаосу, смерті та агресії. Вони продовжують діяти, і ціна та загрози для Америки та всього світу продовжують зростати. Тож якщо ми не зупинимо Путіна з його жагою до влади й прагненням контролювати Україну, він не обмежиться однією лише Україною.
Це мудра інвестиція, дивіденди з якої у вигляді безпеки Америка отримуватиме поколіннями. Вона допоможе вберегти американських військових. Вона допоможе нам побудувати для наших дітей і онуків світ, який буде безпечнішим, мирнішим і більш успішним.
Лідерство Америки — ось що скріплює світ. Союзи, створені Америкою, забезпечують нашу безпеку, безпеку Америки. Американські цінності — ось що робить нас партнером, з яким хочуть співпрацювати інші країни.
А тепер невеличкий, але конче необхідний перескок від миттєвої злості дня в альтернативну історію: що могло трапитися, якби не сталося те, що сталося.
На відміну від утопій і дистопій, цей журналістсько-літературний жанр звернений не в майбутнє, а в минуле, але не в реальне, а в припущене, умовне, альтернативне: як склалася б наша історія, якби… Ось саме: якби! “Велике може бути”, як казав Рабле.
Таких альтернативних прикладів у світовій історії можна набрати безліч — починаючи з давніх часів. Та й у нашій вітчизняній: якби не Сталін, а Троцький? не Хрущов, а Берія? не Путін, а Примаков?
Американський зразок бажаєте? Уявіть, що на виборах 1940 року переміг не Франклін Делано Рузвельт, а Чарльз Ліндберг — так, той самий льотчик, який першим здійснив безпосадковий переліт із Лонг-Айленда в Париж на борту крихітного дельтаплана “Дух Сент-Луїса” і став після цього загальнонаціональним американським героєм.
Політичні погляди Ліндберга відомі — антисеміт і симпатайзер нацистів. Коли Ліндберг зустрічався з автомобілістом Генрі Фордом, який видав на свої гроші найвідоміший фальшак усіх часів і народів “Протоколи сіонських мудреців”, то розмови двох цих великих американських мужів велися винятково про євреїв — страшнішого за кішку звіра немає. Для мишок, нехай дві ці “мишки” і медійні титани тієї славетної епохи.
Нині, однак, не думаю, що політика щодо Ізраїлю та України, які виступають тепер у міжнародній парі (не тільки метафоричній), докорінно зміниться, якщо до Білого дому замість демократа прийде республіканець, на що так сподівається кремлівський відморозок. І не впевнений, що він дотягне до цих гіпотетичних змін навіть, якщо вони трапляться.
Чи не час писати йому політичний некролог?
Я — готовий.
Володимир Соловйов – АМЕРИКАНСЬКИЙ
