А око як в орла: що вміють люди з надздібностями
Дочки-дальтоніки
Де Вріс припустив, що дочок дальтонізму не влаштовує звичний склад червоного і зеленого не тому, що вони бачили гірше за інших, а тому, що бачили більше за інших. І якщо це припущення вірне, то людина з тетрахроматизмом здатний розрізнити не мільйон, а до ста мільйонів відтінків. Голландець не знайшов експериментального підтвердження своїм припущенням, але про його експерименти згадали в 1980-х роках в Кембриджському університеті. Нейробіологи Джон Моллон і Габріела Джордан почали шукати жінок з тетрахроматизмом серед родичів дальтоніків. Пошуки і експерименти затягнулися на десятиліття, і тільки в 2007 році Джордан, вже працюючи в університеті Ньюкасла, зміг підтвердити наявність реального тетрахроматизму у випробуваного, якому (з метою збереження лікарської таємниці) був присвоєний код cDa29. В експерименті з трьома кольоровими плямами, відтінок одного з яких трохи відрізнявся від кольору двох інших (нормальне око різниці не побачив), жінка безпомилково визначила «чужинця». Є припущення, що в різних Х-хромосомах жіночої пари ХХ можуть зберігатися гени, що відповідають за один вид опсину, але кодують його дещо по-різному, звідки виникає четвертий тип колбочок. Це пояснює, чому тетрахроматизм, ймовірно, слід шукати тільки у жінок: у чоловіків Х-хромосома, як відомо, має тільки одну.
Світ знайомих нот
Хоча вважається, що УЗД недоступне слуховим апаратам Homo sapiens, деякі люди стверджують, що вони все ж реагують на звуки за верхнім порогом слуху. Цьому явищу намагалися знайти пояснення, і на цю тему є дві гіпотези. Згідно з однією з них, ультразвук все ще впливає на волоскові клітини равлики внутрішнього вуха, за іншою – мозок безпосередньо входить в резонанс з ультразвуком, модулюючи ці звуки в чутний діапазон. Однак набагато цікавіше таке незвичайне властивість небагатьох з нас, як володіння абсолютним слухом. Це явище явно десь на межі фізіології і культури. Людина з абсолютним слухом здатний запам’ятовувати абсолютну висоту нот (без порівняння з іншим звуком відомої висоти) і розпізнавати їх. Почувши на вулиці автомобільний клаксон, «абсолют» скаже, наприклад: «О! Соль другої октави!”.
Дослідження явища проводилися, зокрема, в Каліфорнійському університеті (Сан-Франциско). Вчених цікавило, чого більше в абсолютному слуху – педагогіки або генетики? Виявилося, що педагогіка важлива, адже більшість «абсолютистів», які брали участь у дослідженні, почали систематично вивчати музику ще до семи років. Але не обійшлося і без генетики. Навіть у тих, кого почали мучити уроки гри на фортепіано в дитячому віці, абсолютний слух розвивався в 15 разів частіше, якщо в сім’ї були старші родичі з такими ж здібностями. Крім того, вдалося виявити зв’язок з розвитком абсолютного слуху в чотирьох різних частинах генома людини. Таким чином, гена абсолютного слуху не існує – він визначається комбінацією генів, що і визначає рідкість такого явища.
Все солоне!
Про те, що поряд з суперслухом існує ще супер смак, задумалися ще в 1930-х роках, коли дослідники хімічної корпорації DuPont з’ясували, що різні люди по-різному оцінюють смак одних і тих же речовин – наприклад, в діапазоні від несмачного до гіркого. Вчені вирішили перевірити, чи є різниця в смакових відчуттях від контакту мови з синтетичною речовиною 6-n-пропілтіурацил (PROP), яке використовувалося для лікування захворювань щитовидної залози. Виявилося, що якась меншість зовсім не скуштувала його, більшість вважало гірким, а інша невелика група відчувала сильне відчуття гіркоти в роті.
Останні, мабуть, належали людям з гіперчутливим смаком. У 1991 році американський фізіолог Лінда Бартошук вивчала людей з сильною реакцією на ПРП і помітила, що їх язик набагато товщий, ніж у звичайної людини, покритий грибоподібними сосочками, які містять смакові рецептори і терморецептори. Зараз вважається, що люди з суперсмаком мають один або два домінантних алеля гена TAS2R28. На відміну від абсолютного слуху, суперсмак доставляє своїм власникам більше клопоту, ніж радості. Вони розрізняють тонкі нюанси смаків, але в той же час багато звичайних продуктів і напої здаються їм занадто солоними, гіркими або гострими.
Я пам’ятаю, що була ще молодою леді …
Пам’ять потрібно тренувати. Запам’ятовуйте що-небудь, користуйтеся мнемонічними правилами. Але це якщо мова йде про звичайну людину. Однак бувають випадки, коли пам’ять виявляється настільки корисною, що навіть без будь-яких тренувань зберігає величезну кількість інформації, не приносячи ніякої користі своєму власникові. Вчені описали до 50 достовірних випадків гіпертимезії, або автобіографічної пам’яті. Цей синдром проявляється в тому, що людина буквально зациклений на своєму минулому і здатний відновлювати в пам’яті в найдрібніших деталях кожен день свого життя, починаючи з дитинства.
Термін «гіпертимезія» вперше був використаний в 2006 році в роботі американського нейробіолога Джеймса Макгофа і співавторів. Стаття була присвячена аналізу справи Ей Джей, жінки, яку дослідники опитали в Каліфорнійському університеті, Ірвін. Ей Джей сказав вченим: «З 5 лютого 1980 року я пам’ятаю все. Це був вівторок”. Психологічні та фізіологічні основи такої пам’яті до кінця не ясні. Одне з припущень зводиться до того, що відбувається збій так званої епізодичної пам’яті (вона зберігає минуле у вигляді збігу обставин). Використовуючи епізодичну пам’ять, мозок не може зупинитися, і кожен спогад по асоціації викликає наступне. Також існує припущення про зв’язок явища з обсесивно-компульсивним розладом, при якому людину переслідують всілякі нав’язливі ідеї. В даному випадку нав’язливою ідеєю є спогади про минуле.
Ехо-пейзажі
Якщо раптом трапиться так, що людина не здатна бачити світло, звук може дати йому якусь заміну зору. Ехолокацію використовують дельфіни і кажани, чий мозок здатний будувати картину на основі даних про ультразвукових хвилях, відбитих від навколишніх об’єктів. Ми не знаємо, як генерувати або сприймати ультразвук, але, як показує ряд достовірних доказів, іноді люди, позбавлені зору, набувають здатність ехолокації за допомогою звуку в чутному діапазоні – наприклад, клацаючи мовами або плескаючи в долоні. Найвідомішою є історія американського підлітка Бена Андервуда, який втратив зір через рак сітківки і розвинув дивовижні здібності до ехолокації. Однак, крім Бена, є ще кілька унікальних – всі вони сліпі. Ехобачення – дивовижне явище, яке знаходить пояснення в нейропластичності, тобто в здатності мозку змінюватися під впливом досвіду. Дослідження показали, що, хоча відбиті звукові хвилі приймаються слуховим апаратом, обробка цих сигналів відбувається в частині мозку, відповідальній за зір, і, зокрема, в первинній зоровій корі. Звичайно, дозвіл «картинки», отриманої за допомогою такої ехолокації, невелике, але Деніел Кіш – людина, яка не тільки сам освоїв ехолокацію, але і вчить її інших незрячих людей – вважає, що при певному досвіді можна навчитися не тільки розпізнавати предмети, але і відчувати матеріал, з якого вони виготовлені. Більш того, за словами Кіша, «картинка» може навіювати навіть відчуття прекрасного і душевні переживання.
Інший вид незвичайної пам’яті називається ейдетизмом, іноді це явище не зовсім точно називають фотографічною пам’яттю. Суть ейдетизму полягає в здатності зберігати в пам’яті зорові, але і тактильні, рухові, нюхові враження так, як ніби фактори, що викликали їх, продовжують діяти на органи почуттів. Побачивши фотографію, людина з ейдетичної пам’яттю може відвернутися і продовжувати детально описувати картину, як ніби вона все ще знаходиться перед очима. У чистому вигляді ейдетизм зустрічається і у дітей, але його прояви у дорослих вкрай рідкісні. Іноді феноменальну пам’ять, засновану на всіляких мнемонічних стратегіях, приймають за ейдетизм. При цьому людина не «фотографує» дійсність, а запам’ятовує великий обсяг інформації, пов’язуючи її всілякими логічними і асоціативними переходами. Наприклад, відомо вміння висококласних шахістів тримати в голові розташування фігур на дошці і грати, що називається, з закритими очима. Але чи йдеться про ейдетичну пам’ять? Голландський шахіст і психолог Адріан де Гроот свого часу проводив експерименти, запрошуючи шахових майстрів запам’ятати розташування фігур на дошках. У тих випадках, коли композиція фігур мало нагадувала справжню гру, здатність гросмейстерів запам’ятовувати аранжування різко падала. Тобто, якщо не було логіки в розстановці, не було і «фотографування».
Помаранчеві пісні співають помаранчево…
Плутанина почуттів, звана «синестезією», спостерігається в тій чи іншій формі у багатьох людей. Змішування відбувається, коли стимуляція одного органу почуттів викликає паралельні відчуття, характерні для іншого органу почуттів. Чи проявляється синестезія у вигляді таких явищ, як кольоровий слух (наприклад, музикант відчуває колір окремих нот або звукових діапазонів), слухова синестезія (зорові образи породжують звуки в мозку), смакова синестезія (образи, слова, символи створюють паралельні смакові відчуття) і т.д.? г. Кольоровий слух – один з найпоширеніших випадків, пов’язаний з присвоєнням кольору буквам або символам. Причина синестезії криється в складній структурі нашого мозку: області, що відповідають за обробку сигналів від різних органів чуття, проте «спілкуються» один з одним за допомогою мережі нейронних зв’язків. Коли з тих чи інших причин це спілкування стає зайвим, виникає «плутанина почуттів», і, хоча сама синестезія не вважається психічним розладом, іноді вона виникає в результаті ураження головного мозку іншого характеру.
