Андрій Балога, міський голова Мукачева

Цікавий факт на фоні “барабанів” для сховищ, які останнім часом так дратують українське суспільство, та облитих червоною фарбою сходів міськради – акції, що виникають як наслідки “барабанів”: невелике провінційне містечко на Закарпатті, з населенням трохи більше ста тисяч жителів, за півтора року повномасштабної війни перераховує на Сили оборони (ЗСУ, ДПСУ, ТрО, Нацгвардію) майже мільярд гривень. У порівнянні, це стільки ж, як виділяє столиця за цей час. Розмовляємо з мером Мукачева Андрієм Балогою про те, звідки беруть гроші, як, куди й кому саме їх розподіляють, та чому мукачівці ніколи не вимагають за ці гроші звіти від військових.

НА СЕСІЯХ ЗА ВИДІЛЕННЯ КОШТІВ НА ВІЙСЬКО ГОЛОСУЮТЬ ОДНОСТАЙНО

– Майже мільярд переказало місто на підтримку ЗСУ за 1,5 року війни. Якщо порівняти, то виходить, що стотисячне містечко із Закарпаття перерахувало за цей час стільки ж, як столиця, місто-мільйонник. Розкажіть, звідки беруться кошти на це і як налаштований в Мукачеві процес підтримки армії?

– Якщо бути точними, мова йде про 935 мільйонів гривень, тобто, ще не мільярд, але близько того. Щодо коштів, які ми передаємо для ЗСУ, прикордонників, Нацгвардії, інших підрозділів: з першого дня був консенсус у міській раді, що ми будемо виділяти кошти, не залежно від того, яка це політсила. Коли почалася війна, лютий – початок березня, у нас іще не було стільки механізмів. До вторгнення в місті діяла програма підтримки 128-ї гірсько-штурмової бригади, ми їм виділили 5 млн гривень з міського бюджету. Але передавати кошти можна було тільки з вільних лишків від перевиконання бюджету. Коли почалася війна – у нас вже не було перевиконання, відповідно – не було механізмів, як це робити. Протягом березня уряд швидко зорієнтувався та дозволив виділяти кошти на ЗСУ із загальних фондів у тому числі, й не треба було чекати півроку перевиконання. Фактично, для нас відкрився шлях, і ми просто почали методично щомісяця перераховувати ці мільйонні суми на Сили оборони. Жодного разу на голосуваннях у міськраді не було когось із депутатів, хто би не підтримав. Завжди одноголосно. До речі, була історія ще в лютому: коли почалося вторгнення, це якраз був кінець місяця, і ми старалися винайти шлях, як помогти армії, тоді всі працівники міськради перерахували свою заробітну плату на ЗСУ.

– Кажете, що депутати завжди одностайно голосують на сесіях?

– Це нормально, я думаю, що ні в кого з них немає сумнівів щодо того, кого ми маємо зараз підтримувати.

– Звідки місто бере ці немалі гроші на щомісячний перерахунок на армію?

– У нас є військові частини в місті – це 128-ма бригада, це Мукачівський прикордонний загін, тобто, є певна сума ПДФО, яка сплачується до міського бюджету з їхніх заробітних плат. Якщо беремо до війни, то зі 128-ї бригади надходило 90 млн гривень за рік ПДФО, з цієї суми частина йшла до держбюджету, частина залишалася в міському. Коли зарплати військовим підняли, то це перетворилося в майже 70 млн гривень щомісячно. Фактично, кожен місяць ми ці гроші просто повертали їм.

– Тобто, все, що місто отримало від військових як податок із їхніх зарплат, просто повертається військовим?

– Звичайно, що не все – щось лишається в міському бюджеті. Але, в принципі, це так. По суті, це не наші гроші. Хлопці воюють там на передовій, наше діло – передати. Друге, це полегшило роботу волонтерів в місті. В сенсі, що коли бригада отримує фінансування 350 млн гривень за минулий рік, це суттєві кошти. Якщо таку суму збирати силами волонтерів в громаді, це буде дуже важко і довго. На ці гроші бригада могла собі планувати і закуповувати певні речі, вони купують безпілотники, квадрокоптери тощо. Ті ж самі планшети – коли почалася повномасштабна війна, хлопці працювали на картах. Звичайні друковані карти. На сьогоднішній день все цифровізовано, зараз у всіх є планшети. У нас крута армія.

АВТОПАРК ВОДОКАНАЛУ МОБІЛІЗУВАЛИ НА ПОТРЕБИ МУКАЧІВСЬКОЇ ТрО

– Окрім Закарпатського легіону у нас є інші підрозділи: прикордонники, ТрО…

– Є у нас також батальйон Нацгвардії, який заїхав сюди минулого року. По Нацгвардії була інша домовленість – коли вони сюди заїхали, це була порожня частина, там потрібно було все й одразу. Ми перерахували їм гроші від ПДФО за два роки наперед, щоб вони могли облаштувати свої військові частини, аби вони могли тут нормально функціонувати. Це є безпекове питання для міста. Ми багато років лобіювали те, аби у нас з’явилася частина Нацгвардії.

– Я пам’ятаю, після якоїсь з “мукачівських стрілянин” місто зверталося до Києва щодо введення тимчасового патрулювання Мукачева нацгвардійцями.

– Та навіть без перестрілок: коли Нацгвардія патрулює місто – у ньому набагато спокійніше життя. Їхня присутність тут – це в інтересах нашої громади.

Що стосується Тероборони, то співпрацю Мукачева з ТрО треба розділити на дві частини. Усе, що стосується форми, машин, прицілів, квадрокоптерів, ми закуповуємо бригаді Мукачівської ТрО за рахунок міського бюджету, у нас діє спеціальна програма підтримки ТрО: за їхніми заявками робимо закупівлі в системі відкритих торгів, потім рішенням сесії їм передаємо. Що стосується транспортних засобів, то на початку, коли в ТрО не було свого автопарку, щоб забезпечити їх, ми поповнили автопарк міського Водоканалу, а згодом військкомат ці авта мобілізовував.

– Тобто, в Мукачеві мобілізовували машини Водоканалу, аби забезпечити місцеві ТрО транспортом?

– Ми придумали таку схему, і нашу Тероборону тоді забезпечили транспортом за перші місяці. Зараз ми передали кошти на КЕВ і проводимо в місті капітальний ремонт споруди, де перебуває Тероборона. Там була просто знищена будівля. Є готовий проєкт, все приводять у нормальний стан. 128-ма почала також почала капітальні ремонти частини до війни, але у них пріоритет зараз – завершити будівництво, а потім все решта.

ВИМАГАТИ ВІД ВІЙСЬКОВИХ ЗВІТИ ЗА КОШТИ, ВВАЖАЮ, НЕЕТИЧНО

– Багато хто піднімає питання, мов, треба, аби військові відзвітували. Я вважаю, що це неетично і не морально. Вони звітують своєю роботою. По друге, це обмежена інформація – якщо підрозділ опублікує інформацію про предмет закупів, рашисти одразу будуть знати і розуміти, хто саме і чим проти них воює. Наша задача ці кошти віддати, а коли в керівника бригади є ці гроші в розпорядженні – він може зовсім по-іншому спланувати роботу.

– Окей, але якщо комусь хочеться знати долю коштів платників податків, які були перераховані війську?

– Є порядок згідно закону, за яким військова частина має подавати звіт про використані кошти. Вони ці звіти подають. Чи підлягають вони оприлюдненню? Зараз ні. Тому ми робимо все правильно і за законом.

Зараз було би неправильно як з моєї позиції міського голови, так і з точки зору депутатського корпусу, аби ми почали ці кошти акумулювати на рахунках. Ну був би в нас на рахунках цей мільярд гривень – і? Ми потім колись почнемо на ці кошти інфраструктуру покращувати? Зараз треба захистити державу.

– Це, безумовно, досягнення для стотисячного міста – спромогтися виділяти кошти на армію на рівні столиці. Чи звертаються за порадами, поділитися досвідом з інших міст?

– Так, з деяких міст зверталися по досвід, ми розповідаємо. Ні, міста не буду називати – це легко можна визначити за рішеннями сесій, де дійсно виділяються гроші на армію. Мова про Франківську, Тернопільську області – міста, де є військові частини.

У нас з березня цього року зареєстрована нова військова частина – Третя штурмова бригада. Хлопцям потрібна база в глибокому тилу, аби відновлюватися. Ми також перераховуємо їм наперед ПДФО. Вони тільки ставатимуть на ноги, облаштовують свою інфраструктуру. Також 26 мільйонів гривень передано на Мукачівський військовий шпиталь – там зараз проводиться реконструкція корпусів, які надалі використовуватимуться на будівництво реабілітаційного центру. Це необхідно місту.

– Давайте про реабілітаційний центр далі окремо, зараз таке: очевидно, позиція Мукачева – продовжувати цю підтримку військових, доки триватиме війна?

– Звісно, це наш обов’язок. Ми знаходимося в найбільш глибокому тилу, можемо порівняно спокійно жити й працювати. Тому перерахувати гроші на підтримку військових – це найменше, що ми можемо зробити. Після Перемоги, коли військові повернуться, у нас ще буде дуже багато викликів в місті. Поки працюємо на Перемогу.

В МУКАЧЕВІ ТРИ ВУЛИЦІ ПЕРЕЙМЕНОВАНІ НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ

– Програма підтримки сімей загиблих героїв – одна з тих, які запрацювати після війни в місті. Наскільки це потрібно, адже держава забезпечує сім’ї загиблих?

– Так, цю програму ми запустили фактично одразу після вторгнення. У нас були загиблі мукачівці вже у перші дні повномасштабної війни. Це є, фактично, видатки на поховання – місто виділяє сім’ї загиблого військового/військової 100 тисяч гривен одноразово. Також ми передбачаємо міські кошти на виготовлення пам’ятників – щоб були на це гроші  у сім’ї, це плюс мінус 90 тисяч гривень. І також всім дітям загиблих до 18 років виділяємо одноразову виплату 200 тисяч на дитину. Зараз у нас уже понад 60 загиблих мукачівців – якщо брати з 24 лютого 2022-го. А були ще загиблі з 2014-го року – і виплати ми поширили на них так само. В місті поки нема проєкту Алеї слави, на кладовищі, де ховаємо героїв, зараз встановлюємо освітлення, кладемо бруківку, також вирішуємо питання, аби закрити кладовище та поставити там ворота й цілодобову охорону. Елементи є усякі місті, знаєте, треба від цього убезпечитися.

– Наразі в Мукачеві дві вулиці перейменовані на честь загиблих військових – героїв України військового льотчика Андрія Люташина та командира штурмового відділення 128-ї бригади Андрія Літуна.

– Три, у нас три вулиці – також на честь льотчика, Героя України Степана Чобану. Його іменем перейменована вулиця радянського льотчика Гастело. Це була ініціатива депутатського корпусу, ми спільно прийняли рішення, проголосували одноголосно. На цих вулицях живуть сім’ї Героїв, їхні жінки, діти, батьки. Це було логічно, що їх перейменували на їхню честь. Ну й крім того, вулиця Андрія Літуна ближче мукачівцям, аніж вулиця Льва Толстого – чи не так?

В МУКАЧЕВІ 10 ТИСЯЧ ВІЙСЬКОВИХ, ТРЕБА ДУМАТИ ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ

– Давайте про живих героїв, людей, яких направляють в Мукачівський госпіталь лікуватися. Мукачево – це один із кінцевих етапів евакуації військових після поранень з фронту, сюди хлопців привозять уже стабілізованими після Дніпра, Черкас, Львова – у кого як складеться дорога. Моя сім’я пройшла цей шлях через досвід поранення чоловіка, я бачу цю ситуацію зсередини. Наприклад, вражає, що травматологія у нас на другому поверсі – і хлопці з апаратами Елізарова на милицях скачуть в палати наверх старими дерев’яними сходами, бо в корпусі немає ліфта… Чи допомагає місто госпіталю якось покращити інфраструктуру?

– По госпіталю найбільш глобальне питання, яке виникло з повномасштабним вторгненням – це реабілітація. Її у нас не було до війни узагалі, саме фахової реабілітації військових. У госпіталі є старі корпуси, зокрема, неврологія. Ми ініціювали проєкт та передбачили кошти, щоб там можна було зробити реабілітаційний центр. Одна частина – це обладнання, ми передбачили 10 мільйонів на закупівлю обладнання, вони використали близько 5-ти, решту повернули, цього року ми наново передбачили їм гроші. Там має бути тренажерний зал, доріжки з кріпленням, редкорд, масажні столи, спеціальне обладнання для розробки суглобів – тому що реально нема такого в нас ніде. Це дуже спеціалізована реабілітація. На ремонт приміщень для цього центру виділили 26 мільйонів. Це треба робити, бо у нас в місті є дві військові частини, буде третя – цим усім хлопцям потрібна буде реабілітація. Це понад 10 тисяч військових. Ми маємо думати, як їх цим забезпечити. Так, звісно, є міська лікарня – але це не специфіка міської лікарні.

– Коли запустите цей реабілітаційний центр? До кінця року?

– Ні, до кінця року тільки ремонт плануємо завершити. Це питання 24-го року.

– Добре, а тим хлопцям, яким уже потрібна реабілітація – місто якось допомагає? Знайти місце в центрах в інших областях, країнах, наприклад?

– Усім, хто до нас звертається з такими або іншими питаннями після поранення, ми даємо одноразову допомогу 50 тисяч гривень. Її даємо навіть якщо це не поранення, а так звані асоційовані хвороби, лікування яких наразі держава не фінансує. Багато хто заробив в окопах туберкульоз, геморой, вибачте. На ці гроші, які ми даємо, можна пройти курс лікування. Якщо не вистачає – даємо іще. Це все вирішується. Також якщо військовому треба пластину поставити чи суглоб поміняти, ми це все можемо робити в нас у лікарні і профінансувати.

– 10 тисяч військових на стотисячне Мукачево – це багато. Чи готуєтеся, що десята частина жителів міста – це будуть люди зі специфічними травмами, отриманими на війні. Тобто, місту потрібні будуть психологи, соціальні працівники…

– Ми над цим думаємо. По-перше, цих усіх спеціалістів треба звідкись брати – тобто мова про те, що їх потрібно уже готувати, бо їх недостатньо. Єдиний шлях наразі – замовляти в університеті (мова про Ужгородський нацуніверситет – ред.), який може перекваліфікувати уже готових спеціалістів. Так буде найшвидше. Ми спілкуємось з УжНУ, працюємо над цим. Все таки, це мала би бути якась державна програма – місцеве самоврядування саме із цим не впорається. У лікарнях так само мають бути реабілітаційні пакети, але щоб лікарні отримати реабілітаційний пакет, треба мати спеціалістів. Звідки їх узяти зараз – це відкрите питання.

– Чи достатньо в місті фахівців для цього зараз?

– Недостатньо. Треба нам ще дуже багато – і реабілітологів, і психологів. Я надіюся, що буде державна програма. Вони спокійно можуть додати через НСЗУ ці пакети, і таким чином усі державні заклади охорони здоров’я зможуть долучитися до цього процесу. Інакше будемо мати завал і не знатимемо, що з цим робити.

НАСЕЛЕННЯ МУКАЧЕВУ НЕ ДОДАЛОСЬ: СКІЛЬКИ ВИЇХАЛО, СТІЛЬКИ ПРИЇХАЛО

– Як змінилося місто за ці півтора років війни? Чи багато додалося населення за рахунок переселенців – за офіційними даними, Мукачево друге після Ужгорода за кількістю ВПО?

– Місто працює і живе – це те, що найважливіше. Колапсу не сталося. Так, деякий бізнес закрився, але також відкрився деякий новий. Місто живе в загальній українській економіці, економіка відображається на його житті також. По населенню громади – до нас плюс-мінус приїхало стільки ж переселенців, скільки виїхало мукачівців. Я беру статистику по системі освіти. У нас до тисячі дітей прибуло в школи, десь 800 виїхало.

– Тобто, якоїсь соціальної напруги в Мукачеві немає?

– В Мукачеві набагато менше ВПО, ніж в Ужгороді. Місто справляється – колапсу немає ні в одній сфері. Позаходили багато міжнародних фондів і працюють напряму з суспільством – це те, що стосується ВПО. Наша задача як міста – якщо в нас щось просять, забезпечити це. Для переселенців кожна служба міста вирішує питання у рамках їхніх запитів.

– Чи відчуваєте певний притік мізків в Мукачево завдяки переселенцям – наскільки позитивно впливає на місто поява нових людей з іншим баченням життя, іншими професіями, іншим рівнем доходів, ніж у місцевих?

– У наше місто переїхало багато фахових медиків – це великий плюс до громади, бо в нашій лікарні з’явилися фахівці високого рівня. З Херсону, Києва, Харкова. Це підсилило медицину міста. У нас медики мають заробітну плату під 60 тисяч гривень, соціальний пакет. Місто невелике, комфортне, з хорошою інфраструктурою. Я вважаю, що це взагалі добре – жити в Мукачеві (усміхається – авт.).

МУКАЧЕВУ НЕ ВИСТАЧАЄ РОБІТНИКІВ– Загалом, із появою переселенців в Мукачеві відчувається те, що зник прошарок населення з середнім рівнем доходів. Ми фіксуємо дві граничні межі: люди з високим доходом та люди з низьким доходом. І це позначається на сфері послуг: тут заробітки бізнесу просіли. Але люди працюють далі.

Щодо релокації – у нас трохи більше 40 малих підприємств релокувалось. Багато легкої промисловості, виробництво снеків, крафтовий бізнес, також біг-беги виробляють. Що стосується притоку робочої сили, її не відбулося, у нас дефіцит робітників був і досі, і він є й зараз. Великі підприємства Мукачева возять працівників з округи в 50 км, починаючи з Міжгір’я.

– Чому? Мало платять?

– У нас в місті понад 8 тисяч підприємців в громаді – багато самозяйнятих людей, які працюють на себе. Багато ринків в місті, тільки в центрі – 4 сотні магазинів. На великі підприємства потрібні робітники, от їх у нас нема, тому є нестача. Нам би зараз 5 тисяч робітників заїхали – всі б знайшли роботу.

– А житло?

– Це інша сфера. Зараз в місті йде будівництво двох житлових міні-кварталів, іще 8 об’єктів на стадії проєктування. Вимагаємо, аби були стандарти благоустрою, паркомісця (одне паркомісце на одну квартиру), щоб потім не було проблем. До всіх є вимоги по садочках – тим більше, на сьогоднішній день це хороший бізнес, є категорія жителів міста, які готові платити за приватні садки. По школах у нас нема перенасиченості. По сільських школах громади – узагалі некомплект класів. До війни в Мукачеві на 100 місць в класах було 90 дітей. Єдина проблема ще лишається в двох школах – це сховища. Допрацьовуємо це питання зараз.

– Що стосується релокації – кажете, в Мукачево не так багато бізнесу релокувалося?

– Я не називаю ФОПів релокованим бізнесом – ми їх не зараховуємо, як релокованих у місто. Вони переїхали, запустилися, мають 1-2 робочі місця, працюють і добре. Релокованими підприємствами вважаємо тих, хто створив тут 15-20 робочих місць. Таких у нас 42 підприємства.

МУКАЧІВСЬКА ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: ТИХО ПРИЙШОВ – ТИХО ПІШОВ

– Щодо декомунізації: Мукачево досить швидко звільнилося від цього “спадку” – маю на увазі перейменування вулиць, танк, Пушкін, навіть у випадку таких об’єктів, як Меморіал слави з цвинтарем радянських військових біля міської ратуші. Все, як у пісні: “Тихо прийшов – тихо пішов”.

– Якщо коротко – то в трьох словах: стали, зробили й забули. Щодо  Меморіалу – це тягнулося ще з 15 року. У 2016 році ми провели міський плебісцит, іще тоді 80% мукачівців висловилися за те, аби перенести це поховання від міської ратуші на цвинтар. З 16 року наші документи десь губилися – не буду коментувати, де і як, факт в тому, що ми роками не могли це зробити. І минулого року просто дотисли це питання, отримали погодження Мінкультури, здійснили перезахоронення рештків, там була одна братська могила та декілька окремих поховань. Священники всіх конфесій максимально культурно відслужили молитву. Це все було зроблено по-людськи. А треба було зробити давно. Мітки Росії – це їхня державна політика. Навіщо вони нам в Мукачеві?

– До речі, почали ви саме з Пушкіна, чи не так?

– Ну це так само імперська містка. Зараз ми подали на міністерство документи щодо перейменування школи імені Пушкіна, біля якої був той бюст і яка носила його ім’я. Російської мови навчання у нас немає з 2015 року, бо та школа була російськомовна.

– Куди поділи Пушкіна, танк, обеліск з радянським гербом?

– Все це зберігається на комунальному підприємстві. Там ще пам’ятник Зої Космодем’янській є, всі наші радянські зірки з громади. Була ідея зробити музей тоталітаризму, але  потрібно виділити велику земельну ділянку на кілька гектарів, тоді можна би було звезти з цілої області ці радянські надбання і зробити такий музей. Поки це на рівні ідеї.

Ну а щодо швидкої декомунізації в Мукачеві – це було політичне рішення і воно на часі. Ми й раніше робили це, а зараз прийшов час, щоб очиститися повністю.

– Що стосується фізичних об’єктів – так розумію, що все очищено, іще лишаються неперейменовані вулиці?

– В самому місті нема, у селах по громаді ще дочищаємо. Це якісь дотичні назви, на кшталт “Партизанів” тощо. В загальному перейменували 78 вулиць.

В МІСТІ ЯК ЖИЛИ З ТУРУЛОМ, ТАК ЖИВУТЬ І БЕЗ НЬОГО

– Щодо демонтажу угорського турула з Мукачівського замку – так само імперський символ, але іншої держави – Угорщини. Це також було політичне рішення, яке швидко втілили і зараз там тризуб.

– Все правильно: український тризуб на замку в Україні.

– Але це рішення було досить скандальним. Чи обернулося воно для міста якимись проблемами?

– Абсолютно ніякими. Всі як жили, так і живуть. Усі все розуміють. Сам турул стоїть в замку в музейному приміщенні. Зараз там йде підготовка до відкриття музею “Мукачево в ХІХ столітті” – весь верхній двір замку ми хочемо перетворити в музей. Скульптура турула в гарному стані, вона стоїть в приміщенні та доступна до огляду туристам. Це наразі музейний експонат.

– Чи правда, що історія з угорським турулом торкнулася особисто вас та вашої родини – говорять про те, що вам заборонений в’їзд в ЄС з легкої руки угорців, це така собі вендета за знятого з бастіонів “Паланку” турула?

– Можливо. Це їхнє питання. Але в мене на сьогоднішній день немає потреби виїжджати в ЄС. В мене як чоловіка зараз задачі – бути тут, робити все, аби функціонувало місто та щоб ми перемогли. А потім будемо їздити відпочивати за кордон і так далі.

Тетяна Когутич, Мукачево
Фото надане пресслужбою Мукачівської міської ради