На межі науки і духовності: бесіда А. Ейнштейна з Р. Тагором

14 липня 1930 року Альберт Ейнштейн зустрівся з Рабіндранатом Тагором. Два Нобелівські лауреати зустрілися на дачі Ейнштейна під Берліном. Дві великі людини вели бесіду про красу, науку, релігію, природу реальності, співвідношення між матерією і свідомістю людини. До вашої уваги фрагмент їхньої бесіди.

Ейнштейн: Ви вірите в бога, ізольованого від світу?

Тагор: Не ізольованого. Невичерпна особистість людини осягає Всесвіт. Нічого незбагненного для людської особистості бути не може. Це доводить, що істина Всесвіту є людською істиною.

Щоб пояснити свою думку, я скористаюся одним науковим фактом. Матерія складається з протонів і електронів, між якими нічого немає, але матерія може здаватися суцільною, без зв’язків у просторі, що об’єднують окремі електрони і протони. Так само людство складається з індивідуумів, але між ними існує взаємозв’язок людських стосунків, що надає людському суспільству єдність живого організму. Всесвіт у цілому так само пов’язаний з нами, як і індивідуум. Це – Всесвіт людини. Висловлену ідею я простежив у мистецтві, літературі та релігійній свідомості людини.

Ейнштейн: Існують дві різні концепції щодо природи Всесвіту:

1) світ як єдине ціле, залежне від людини;

2) світ як реальність, що не залежить від людського розуму.

Тагор: Коли наш Всесвіт перебуває в гармонії з вічною людиною, ми осягаємо його як істину і відчуваємо його як прекрасне.

Ейнштейн: Але це – суто людська концепція Всесвіту.

Тагор: Іншої концепції не може бути. Цей світ – світ людини. Наукові уявлення про нього – уявлення вченого. Тому світ окремо від нас не існує. Наш світ відносний, його реальність залежить від нашої свідомості. Існує якийсь стандарт розумного і прекрасного, що надає цьому світу достовірності – стандарт Вічної Людини, чиї відчуття збігаються з нашими відчуттями.

Ейнштейн: Ваша Вічна Людина – це втілення сутності людини.

Тагор: Так, вічної сутності. Ми повинні пізнавати її за допомогою своїх емоцій і діяльності. Ми пізнаємо Вищу Людину, яка не має властивої нам обмеженості. Наука займається розглядом того, що не обмежене окремою особистістю, вона є позаособистісним людським світом істин. Релігія осягає ці істини і встановлює їхній зв’язок із нашими глибшими потребами; наше індивідуальне усвідомлення істини набуває загальної значущості. Релігія наділяє істини цінністю, і ми осягаємо істину, відчуваючи свою гармонію з нею.

Ейнштейн: Але це означає, що істина або прекрасне не є незалежними від людини.

Тагор: Не є.

Ейнштейн: Якби людей раптом не стало, то Аполлон Бельведерський перестав би бути прекрасним?

Тагор: Так!

Ейнштейн: Я згоден із такою концепцією прекрасного, але не можу погодитися з концепцією істини.

Тагор: Чому? Адже істина пізнається людиною.

Ейнштейн: Я не можу довести правильність моєї концепції, але це – моя релігія.

Тагор: Прекрасне укладено в ідеалі досконалої гармонії, яка втілена в універсальній людині; істина є досконале осягнення універсального розуму. Ми, індивідууми, наближаємося до істини, роблячи дрібні і великі помилки, накопичуючи досвід, просвіщаючи свій розум, бо яким же ще чином ми пізнаємо істину?

Ейнштейн: Я не можу довести, що наукову істину слід вважати істиною, справедливою незалежно від людства, але в цьому я твердо переконаний. Теорема Піфагора в геометрії встановлює щось приблизно вірне, незалежно від існування людини. У всякому разі, якщо є реальність, яка не залежить від людини, то має бути істина, що відповідає цій реальності, і заперечення першої тягне за собою заперечення останньої.

Тагор: Істина, втілена в Універсальній Людині, по суті має бути людською, бо в іншому разі все, що ми, індивідууми, могли б пізнати, ніколи не можна було б назвати істиною, принаймні науковою істиною, до якої ми можемо наближатися за допомогою логічних процесів, інакше кажучи, за допомогою органа мислення, який є людським органом. Згідно з індійською філософією, існує Брахма, абсолютна істина, яку не можна осягнути розумом окремого індивідуума або описати словами. Вона пізнається лише шляхом повного занурення індивідуума в нескінченність. Така істина не може належати науці. Природа ж тієї істини, про яку ми говоримо, має зовнішній характер, тобто вона являє собою те, що видається істинним людському розуму, і тому ця істина – людська. Її можна назвати Майєю, або ілюзією.

Ейнштейн: Відповідно до Вашої концепції, яка, можливо, є концепцією індійської філософії, ми маємо справу з ілюзією не окремої особистості, а всього людства загалом.

Тагор: У науці ми підкоряємося дисципліні, відкидаємо всі обмеження, що накладаються нашим особистим розумом, і в такий спосіб приходимо до осягнення істини, втіленої в розумі Універсальної Людини.

Ейнштейн: Чи залежить істина від нашої свідомості? У цьому полягає проблема.

Тагор: Те, що ми називаємо істиною, полягає в раціональній гармонії між суб’єктивним і об’єктивним аспектом реальності, кожен з яких належить Універсальній Людині.

Ейнштейн: Навіть у нашому повсякденному житті ми змушені приписувати предметам, які ми використовуємо, реальність, що не залежить від людини. Ми робимо це для того, щоб розумним чином встановити взаємозв’язок між даними наших органів чуття. Наприклад, цей стіл залишиться на своєму місці навіть у тому разі, якщо в будинку нікого не буде.

Тагор: Так, стіл буде недоступний індивідуальному, але не універсальному розуму. Стіл, який сприймаю я, може бути сприйнятий розумом того ж роду, що і мій.

Ейнштейн: Нашу природну точку зору щодо існування істини, яка не залежить від людини, не можна ні пояснити, ні довести, але в неї вірять усі, навіть первісні люди. Ми приписуємо істині надлюдську об’єктивність. Ця реальність, що не залежить від нашого існування, нашого досвіду, нашого розуму, необхідна нам, хоча ми й не можемо сказати, що вона означає.

Тагор: Наука довела, що стіл як тверде тіло – це одна лише видимість і, отже, те, що людський розум сприймає як стіл, не існувало, якби не було людського розуму. Водночас слід визнати й те, що елементарна фізична реальність столу являє собою не що інше, як безліч окремих обертових центрів електричних сил, що обертаються, і, отже, також належить людському розуму.

У процесі осягнення істини відбувається одвічний конфлікт між універсальним людським розумом і обмеженим розумом окремого індивідуума. Безперервний процес осягнення триває в нашій науці, філософії, в нашій етиці. У всякому разі, якби й була якась абсолютна істина, що не залежить від людини, то для нас вона була б абсолютно неіснуючою.

Неважко уявити собі розум, для якого послідовність подій розвивається не в просторі, а тільки в часі, подібно до послідовності нот у музиці. Для такого розуму концепція реальності буде схожа на музичну реальність, для якої геометрія Піфагора позбавлена будь-якого сенсу. Існує реальність паперу, нескінченно далека від реальності літератури. Для розуму молі, що поїдає папір, література абсолютно не існує, але для розуму людини література як істина має більшу цінність, ніж сам папір. Точно так само, якщо існує якась істина, що не перебуває в раціональному або чуттєвому відношенні до людського розуму, вона залишатиметься нічим доти, доки ми будемо істотами з розумом людини.

Ейнштейн: У такому разі я більш релігійний, ніж ви.

Тагор: Моя релігія полягає в пізнанні Вічної Людини, Універсального людського духу, в моїй власній істоті. Вона була темою моїх гібертівських лекцій, які я назвав “Релігія людини”.

https://un-sci.com/ru/2023/07/14/na-grani-nauki-i-duhovnosti-beseda-a-ejnshtejna-s-r-tagorom/