Ким став хлопчик із бідної сім’ї через 20 років після закінчення школи
Зустріч випускників школи — час ікс для багатьох колишніх однокласників. Це шанс не тільки побачитися зі старими друзями, а й показати себе, поділитися своїм успіхом і нерідко пустити пил в очі. Ким став колишній двієчник? Чи зміг відмінник влаштувати свою долю? Ця історія якраз про те, чому не варто судити про людину за тим, ким вона була в школі.
Зустріч випускників школи
Сашко був чудовим хлопцем у школі. Навчався старанно, особливо добре йому вдавалася математика. Задачки клацав, як горіхи, і навіть кілька разів займав призові місця на міських олімпіадах.
Мама Сашка працювала в школі прибиральницею. Він нерідко залишався після уроків, щоб допомогти мамі мити підлогу і виносити сміття. Спочатку діти дражнили Сашу, але він не звертав уваги. Але потім друзі хлопчика оцінили його благородний вчинок і навіть самі почали залишатися після занять, щоб допомогти шкільній прибиральниці.
В’їдлива вчителька
Були в школі й ті, кому не дано було зрозуміти доброту і скромність Сашка. Як не дивно, йдеться не про шкільних хуліганів, а про вчительку біології — Марію Іванівну. Діти не злюбили цю особу з першого уроку. Криклива, сувора і вельми меркантильна жінка. Чемною вона була тільки з дітьми багатіїв. До всіх інших чіплялася і дивилася зверхньо.
Особливо від Марії Іванівни діставалося Саші. Варто було йому не зробити домашню роботу або погано підготуватися до контрольної, вона одразу ж підіймала його на сміх. “Що, знову підлогу мив і не спромігся вивчити уроки?” – саркастично жартувала вона. А ще повторювала, що з нього гідна людина точно не виросте.
Одного разу при всьому класі вона жорстоко принизила хлопчика. Марія Іванівна сказала, що синові прибиральниці ніколи не піднятися до рівня директора. Так само як дитині директора не бувати прибиральником. Сашко намагався не звертати уваги на злі глузування вчителя. Хоча, звісно, в душі він ледь стримував сльози. Так і закінчив школу.
Минуло 20 років
Час наближався до знаменної події – 20 років від дня закінчення школи. Зустріч випускників школи мала відбуватися в ресторані. Але спочатку всі зібралися в рідних стінах, щоб побачитися з учителями. Прийшла на зустріч Марія Іванівна — уже на пенсії, але все така ж зла і неприємна.
Вона тут же почала розпитувати в учнів, хто чого домігся. “А ти, Саша? Сподіваюся, хоч не двірником працюєш?” – прискіпливо запитала вчителька. “Ні, будинки будую”, – відповів Олександр, пропустивши насмішку повз вуха. “Ага, значить, будівельником став”, – з іронією посміхнулася Марія Іванівна. “Не зовсім. У мене своя будівельна фірма. Я її гендиректор”, – скромно відповів колишній учень.
І тут обличчя Марії Іванівни вмить змінилося. Вона не могла підібрати слів, хапаючи повітря, як риба, викинута на берег. Але найцікавіший момент настав, коли Саша розпорядився своєму особистому водієві відвезти стару вчительку додому. Вона була похмурішою за хмару, коли сідала в машину класу люкс. Мабуть, стовпи її світогляду похитнулися.
Мораль цієї історії проста: не варто судити людей за їхнім походженням або матеріальним статусом. Ніколи не знаєш, куди приведе тебе життя. Тому до всіх потрібно ставитися з повагою.
