Притча. “Їжачок” – історія про марну метушню
Приголомшливе оповідання Григорія Горіна. Варто прочитати кожному:
Татові було сорок років, Славіку — десять, їжачку — і того менше.
Славік притягнув їжачка в шапці, побіг до дивана, на якому лежав тато з розкритою газетою, і, задихаючись від щастя, закричав:
– Тату, дивись!
Тато відклав газету й оглянув їжачка. Їжачок був кирпатий і симпатичний. Крім того, тато заохочував любов сина до тварин. Крім того, тато сам любив тварин.
– Гарний їжачок! – сказав тато. – Симпатяга! Де дістав?
– Мені хлопчик у дворі дав, — сказав Славік.
– Подарував, значить? – уточнив тато.
– Ні, ми обмінялися, — сказав Славік. – Він мені дав їжачка, а я йому білет.
– Який ще білет?
– Лотерейний, — сказав Славік і випустив їжачка на підлогу. – Тату, йому треба молока дати…
– Почекай із молоком! – суворо сказав тато. – Звідки в тебе лотерейний білет?
– Я його купив, — сказав Славік.
– У кого?
– У дядечка на вулиці… Він багато таких квитків продавав. По тридцять копійок… Ой, тату, їжачок під диван поліз…
– Зачекай ти зі своїм їжачком! – нервово сказав тато і посадив Славіка поруч із собою. – Як же ти віддав хлопчикові свій лотерейний білет? А раптом цей білет що-небудь виграв?
– Він виграв, — сказав Славік, не перестаючи спостерігати за їжачком.
– Тобто як це — виграв? – тихо запитав тато, і його ніс покрився крапельками поту. – Що виграв?
– Холодильник! – сказав Славік і посміхнувся.
– Що таке?! – Тато якось дивно затремтів. – Холодильник?!!.. Що ти мелеш? Звідки ти це знаєш?!
– Як — звідки? – образився Славік. – Я його перевірив по газеті… Там перші три циферки збіглися… і решта… І серія та сама!.. Я вже вмію перевіряти, тату! Я ж дорослий!
– Дорослий?! – Тато так зашипів, що їжачок, який виліз з-під дивану, від страху згорнувся в клубок. – Дорослий?!!.. Міняєш холодильник на їжачка?
– Але я подумав, — злякано сказав Славік, — я подумав, що холодильник у нас уже є, а їжачка немає…
– Замовкни! – закричав тато і схопився з дивана. – Хто?! Хто цей хлопчик?! Де він?!
– Він у сусідньому будинку живе, — сказав Славік і заплакав. – Його Сеня звуть…
– Ходімо! – знову закричав тато і схопив їжачка голими руками. – Йдемо швидко!!!
– Не піду, — схлипуючи, сказав Славік. – Не хочу холодильник, хочу їжачка!
– Та підемо ж, телепню, — захрипів тато. – Тільки б повернути білет, я тобі сотню їжачків куплю…
– Ні… – ревів Славік. – Не купиш… Сенька й так не хотів мінятися, я його ледве вмовив…
– Теж, видно, мислитель! – єхидно сказав тато. – Ну, швидко!..
Сені було років вісім. Він стояв посеред двору і з острахом дивився на грізного тата, який в одній руці ніс Славіка, а в іншій — їжака.
– Де? – запитав тато, насуваючись на Сеню. – Де білет? Кримінальнику, візьми свою колючку і віддай білет!
– У мене немає білета! – сказав Сеня і затремтів.
– А де він?! – закричав тато. – Що ти з ним зробив, лихвар? Продав?
– Я з нього голуба зробив, — прошепотів Сеня і захлипав.
– Не плач! – сказав тато, намагаючись бути спокійним. – Не плач, хлопчику… Отже, ти зробив із нього голуба. А де цей голубок? Де він?..
– Він на карнизі засів… – сказав Сеня.
– На якому карнизі?
– Он на тому! – і Сеня показав на карниз другого поверху.
Тато зняв пальто і поліз по водостічній трубі.
Діти знизу із захопленням спостерігали за ним.
Двічі тато зривався, але потім усе-таки доповз до карниза і зняв маленького жовтенького паперового голуба, який уже злегка розмок від води.
Спустившись на землю і важко дихаючи, тато розгорнув квиточок і побачив, що він випущений два роки тому.
– Ти його коли купив? – запитав тато у Славіка.
– Ще в другому класі, — сказав Славік.
– А коли перевіряв?
– Учора.
– Це не той тираж… – втомлено сказав тато.
– Ну і що ж? – сказав Славік. – Зате всі циферки сходяться…
Тато мовчки відійшов убік і сів на лавочку.
Серце шалено стукало в нього в грудях, перед очима пливли помаранчеві кола… Він важко опустив голову.
– Тату, — тихо сказав Славік, підходячи до батька. – Ти не засмучуйся! Сенька каже, що він усе одно віддає нам їжачка…
– Спасибі! – сказав тато. – Спасибі, Сеню…
Він встав і пішов до будинку. Йому раптом стало дуже сумно. Він зрозумів, що ніколи вже не повернути того щасливого часу, коли з легким серцем міняють холодильник на їжака.
