Секрети дотепності Рональда Рейгана
Одного разу перед подружжям Рейганів виступав знаменитий піаніст Володимир Горовіц (який отримав більше Греммі, ніж сер Пол Маккартні). У той самий момент, коли Рональд Рейган встав, щоб подякувати великому музиканту, сталося жахливе.
Дружина президента Ненсі Рейган, яка сиділа на краю невеликого подіуму, забувшись, відсунула свій стілець і стрімголов, задерши ноги, полетіла зі стільцем у букети хризантем, що стояли під нею.
У гробовій тиші Рейган, переконавшись, що постраждали тільки квіти й подаючи дружині руку, вимовив: “Люба, ми ж домовилися виконувати цей трюк, тільки коли я залишаюся без оплесків”.
Президента Рейгана багато хто не любив за його політику, але й переконаним противникам складно було встояти перед його особистою чарівністю. Будучи свого часу найстаршим в історії США главою держави, він міг бути щирим і веселим як дитина.
Почуття гумору не зраджувало йому в найвідчайдушніших обставинах. Навіть лежачи на операційному столі після майже вдалого замаху, коли він дивом залишився живим, президент не позбавив себе задоволення запитати лікарів, що обступили його: “Сподіваюся, ви всі республіканці?”.
У політичних дебатах Рейган обеззброював опонентів добродушністю і веселою вдачею, а також володів неоціненою для політика якістю — самоіронією. На етапі президентської кампанії противники Рональда без кінця мусували тему його віку, але колишньому акторові вдалося перетворити свою старість на козирну карту. Він сам почав жартувати на тему, що йому триста років в обід, і незмінно заробляв очки на веселощах публіки.
Взагалі, за Рейганом помічали, що він запросто вставляє в промову слова своїх старих кіногероїв, а також може прибрехати, розповівши маловідомий випадок із кіно як реальний. Це, а також використання анекдотів, давало йому змогу емоційно сильно впливати на публіку, хитаючи її від сліз високого патріотизму до сміху над грубим жартом.
“Хіба актор може бути президентом?” – запитали його одного разу. “Хіба президент може не бути актором?” – відповів він.
Був у Рейгана ще один секрет — він був дуже працьовитий і ретельно готувався до кожного виступу. У цьому сенсі він був справжнім актором, який готується блискуче відіграти свою роль.
Наприклад, Рейган, попри свій досвід виступів, побоювався запитань, на які йому буде нічого відповісти. Тому перед кожною промовою він намагався сформулювати всі можливі запитання до нього і не лінувався знайти відповідь на кожне. За його власною статистикою, з десяти передбачуваних запитань чотири і справді були поставлені, і спритні готові відповіді допомагали йому залишатися на плаву в будь-якій полеміці.
Взагалі Рональд Рейган щосили використовував свої акторські навички, наприклад, хорошу пам’ять. А ще він умів майстерно вдягнути на себе образ і вжитися в нього так, що навіть бувалі журналісти потрапляли на гачок його удаваної щирості.
Наприклад, журналісту радянської газети на запитання, у чому секрет його дотепності, Рейган, не блимнувши оком, відповів, що в дитинстві йому подарували збірку російських прислів’їв, і він вивчив їх напам’ять. Дотепно, правда? І це прозвучало так щиро, що газета надрукувала, а фахівці КДБ потім окремо аналізували, де тут правда.
Рейган, звісно, був лютим антирадянщиком (що не завадило йому налагодити контакт із Михайлом Горбачовим і абсолютно його зачарувати) і вважав СРСР найбільшою в історії загрозою Америці. При цьому він вивчав антагоніста з несподіваного боку — збирав не тільки антирадянські анекдоти, а й російські анекдоти про себе самого. Одним з улюблених його був такий:
Рейган схоплюється серед ночі в холодному поту. Ненсі Рейган запитує: “Ронні, що сталося?”. “Який мені наснився кошмар! – відповідає Рейган. – Ніби сиджу я в залі, а на трибуні Брежнєв, і каже: “Дорогі товариші, ми заслухали доповіді про стан справ на Брянщині та Орловщині. Тепер хотілося б почути, як справи на Вашингтонщині. Слово надається першому секретарю Вашингтонського обкому КПРС товаришу Рейгану.” А я сиджу і відчуваю — не готовий!..”
Друзі, а ви пам’ятаєте цього президента? Як ставитеся до нього?
