«Промова путіна нагадує промову Геббельса, сказану після поразки у Сталінграді»
Джон Салліван, посол США в Росії у 2020 – 2022 роках, держсекретар і заступник держсекретаря США (2017 – 2019), почесний співробітник Школи дипломатичної служби Джорджтаунського університету, поділився з аудиторією вашингтонського центру Вудро Вільсона (Wilson Center) своїми враженнями про Україну.
«Рік тому я був у своєму кабінеті в посольстві в Москві, і ми обговорювали новини – намагалися, вибачте, їх якось “переварити” та осмислити – про те, що Росія щойно визнала так звані народні республіки: донецьку та луганську.
Цей акт став провісником “спеціальної військової операції”, – згадує Джон Салліван на зустрічі експертів 22 лютого 2023 року. – Після спілкування з російськими лідерами у мене склалося враження, що вони протягом перших кількох місяців війни були дуже впевнені у своїй здатності легко впоратися з Україною. Їхня самовпевненість межувала з зарозумілістю», – згадує Салліван.
При цьому путін розраховував «легко розібратися з Україною», – вважає колишній посол у Москві: «Він зібрав набагато менше військ, ніж можна було б очікувати. Якщо нацистська Німеччина в 1940 році задіяла в нападі на Францію майже півтора мільйона солдатів (Франція тоді була порівнянна за населенням із нинішньою Україною), то у путіна в “спецоперації” було залучено менш як двісті тисяч військовослужбовців.
Він думав, що численні військові формування не потрібні – так само точно думав і Гітлер на початку операції «Барбаросса»: що Радянський Союз – це старенька халупа, і все, що потрібно зробити, щоб вона впала, так це вибити ногою двері».
Джерело самовпевненості путіна Джон Салліван бачить у захопленнях диктатора псевдоісторичними теоріями: «”Україна – це наша історична вотчина, що дісталася мені від царів: від Петра Великого, від Катерини Великої. І я присягаюсь богом, на мені лежить місія зібрати російський народ на його російських землях” – так, певне, думає путін”, – вважає посол і неодноразово підкреслює відрив путіна від реальності, його психологічну зацикленість на власному ілюзорному внутрішньому світі.
Промову путіна на річницю вторгнення в Україну Джон Салліван порівнює з промовою Геббельса в лютому 1943 року, яку він виголосив відразу після поразки в Сталінграді. (Цікаво, що за кілька днів до свого виступу путін саме відвідував Волгоград.) Сенс виступу ідеолога фашизму – «тотальна війна». Геббельс говорив про «тотальну мобілізацію німецького народу, щоб дати відсіч більшовицькій орді, що йде зі сходу.
Таке саме почуття залишається і від виступу путіна. Він бачить у Росії фортецю, що протистоїть Заходу, – каже Салліван. – путін декларує тотальну війну проти Заходу. Кожен економічний успіх, кожен новий бізнес, кожна нова технологія, наукове відкриття – перемога. Нова дорога, і навіть нова школа чи дитячий садок – це теж перемога. Все спрямоване на перемогу у священній війні, яка викликає у путіна безліч релігійних асоціацій», – каже Салліван.
Ще гірше інше, вважає посол: «Перед усіма, хто слухав чи читав промову путіна, стояло важливе питання: чи є можливість домовитися з росією про припинення війни, чи є ґрунт для переговорів? І я думаю, що путінська промова дала досить виразну відповідь на це запитання, – з жалем констатує Салліван.
– Цар весь сам у собі, повністю поглинений цією месіанською ідеєю … У Геббельса було теж саме; і воно не спрацювало: Третій Рейх зазнав поразки. Для путіна немає переговорів, немає компромісів – він хоче лише перемогу. Він по вуха у полоні у цієї ілюзії», – вважає колишній посол у Москві.
«Одним із важливих наслідків української війни стає те, що росія більше не здатна використати свою перемогу у Другій світовій війні як джерело для внутрішньої єдності, – додає Вільям Померанц, директор Інституту Кеннана (Kennan Institute) при центрі Вудро Вільсона.
– Раніше перемога 1945 року була головним джерелом єднання для радянського народу протягом усієї радянської та пострадянської доби (“скріпою”). Але тепер, через жорстокості, зроблені в Україні, росія вже не може сказати, що військові злочини, скоєні задля анексії територій та встановлення іншого глобального порядку, цементують суспільство».
«Навіть якби війна закінчилася завтра, – продовжує Вільям Померанц, – вона нікуди не зникне, тому що крім забезпечення миру та повернення територій, постане питання про військові злочини росії та відповідальність за розв’язання не спровокованої та агресивної війни. Війна, яку веде путін – імперіалістична. Територіальна агресія, анексія територій, які путін закріпив у Конституції, відрізали йому шлях додому».
Такі різні історичні діячі, як Володимир Ленін та Михайло Горбачов об’єднані тим, що путін оцінює їх негативно, нагадує Вільям Померанц – через те, що за них росія «втрачала території». «Це важливий аспект ідеалів путіна, того, що вважає величчю – каже Померанц. – Тому ми й спостерігаємо війну на виснаження заради територіальних надбань, заради імперської реставрації».
Ідеологи режиму царька «називають територіальну експансію рушійною силою імперії, що й підтвердилося під час цієї війни… У російських вишах готується новий курс з основ російської державності. Він включає в себе розмови про “особливий шлях” росії, російський патріотизм, росії як “окремої цивілізації”, приматі спільного над індивідуальним і про “національну єдність”. Цей курс точно не стверджуватиме те, що росія є однією з кількох національних держав у складі російської федерації, як це було в епоху Бориса Єльцина», – з гіркотою зауважує Вільям Померанц.
Олена Леннон (Olena Lennon), професор політології та національної безпеки в університеті Нью-Хейвен зосередилася на ще одному аспекті, який ріднить практику російської армії з військовими злочинцями гітлерівської Німеччини: «Єльська школа громадської охорони здоров’я (Yale School of Public Health) нещодавно опублікувала звіт у якому задокументовано існування кількох таборів перевиховання та таборів для усиновлення на територіях, що знаходяться під контролем Росії.
росія здійснює торгівлю дітьми-сиротами з окупованих територій. За найскромнішими підрахунками близько шести тисяч українських дітей уже перевезено до росії. Це додає пункт “геноцид” у меню російських воєнних злочинів», – каже Олена Леннон.
Експерт повідомляє, що «генеральна прокуратура України наразі веде від шести до семи тисяч справ, і їхня кількість продовжує зростати. Міжнародні слідчі та судово-медичні експерти покликані допомогти українським слідчим забезпечити неупередженість цих розслідувань, оскільки війна все ще триває.
Міжнародний кримінальний суд і українська судова система нині є двома єдиними системними інститутами, які мають юрисдикцію щодо трьох видів злочинів: власне воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду».
«Але найголовніший злочин – сама злочинна агресія, – наголошує Леннон. – За цією статтею мають бути притягнуті до відповідальності лідери та особи, які ухвалюють рішення про розв’язання війни. Нині не існує міжнародного механізму їхнього судового переслідування, – занепокоєно констатує експерт, — тому, що міжнародне право фактично встановлює імунітет для іноземних глав держав від судового переслідування за кордоном».
Єдиним шляхом правового переслідування лідерів країни-агресора може бути створення спеціального трибуналу. «Є два шляхи, якими він може бути сформований: це трибунал, сформований рішенням групи країн-союзників (ЄС обговорює цей шлях) або його санкціонування Організацією Об’єднаних Націй, – пояснює Олена Леннон.
– У міжнародній спільноті точаться дебати щодо того, як саме створити цей спеціальний трибунал». У будь-якому разі людство стоїть на важливому рубежі: забезпечення ефективного механізму, коли розв’язання війни остаточно перестане вважатися для правителя доблестю, знаком якогось «збирання земель», а залишиться лише клеймом злочинця.
