Анекдот про Рабиновича і Страшний Суд

Вмирає старенький Рабинович. Страшний Суд, Архангели, особиста справа…

— Дружині зраджував? — Ну, якось було… — Ясно. Податкову обманював? — Ні, ну не те щоб, але… — Теж зрозуміло.

І так за всіма пунктами. Зрозуміло, що жива людина. Хто з нас без гріха? Підбивають підсумок:

— Загалом, мужик ти непоганий, але нашкодив неабияк. Одне липове банкрутство твоє чого варте! Коротше – хотіли б тобі допомогти, але – ніяк. Засуджуєшся до пекла!

Заходять провожаті, ввічливо, але строго беруть його під руки та відводять.

Нескінченний коридор, двері, двері. Звідкись долинають крики, стогін. Паленим пахне. Таблички на дверях: “Ірландці”, “Малайці”. На одній двері навіть “Інуїти” написано. Доводять Рабіновича до дверей із написом “Євреї”.

– Ну, удачі тобі, гріховоднику, – і всередину заштовхують із криком: “Приймайте поповнення!”.

Заходить Рабинович, озирається зі страхом. Спека. Однак – он виноградники видніються, будиночки симпатичні недалеко, білі, під металочерепицею. Поля доглянуті, довкола автоматичні системи зрошення. А на горизонті – взагалі мегаполіс якийсь, хмарочоси, скло-бетон – ландшафтний дизайн. Тут до нього мужик на навороченому квадроциклі під’їжджає і мотоциклетний шолом простягає:

– Новенький? Поїхали, підкину до житла.

Рабінович у легкому шоку:

— А-а-а… Скажіть, це ось усе довкола – це пекло?

– Ех, чоловіче. Ти не бачив, що тут було 70 років тому.