Ужгородка у Індії: собаки сплять на дахах автомобілів, а змію можна взяти з собою на роботу
12 років тому ужгородка Марія Ковтун змінила закарпатську прописку на дуже екзотичну. Жінка поїхала до Індії вивчати астрологію, але в цій науці розчарувалася… та знайшла дещо інше – шалене кохання! Тож через любов вирішила залишитись у країні мавп та слонів. Її зачарувала не лише розкішна природа, багатий тваринний світ, але й погляди на життя тамтешніх людей. Є, звісно, і речі, які нашій землячці не подобаються…
Тож що вона думає про життя у Індії? Чому наважилася кардинально перевернути своє життя з ніг на голову? Чи не шкодує, що подалася на чужину шукати щастя?
Про це жінка розповіла «Карпатському об’єктиву».
Навчилася бути щасливою
Індію Марія називає країною щасливих людей, бо там усі посміхаються навіть тоді, коли в кишені немає жодної рупії (національної валюти).
«Індія – велика країна, за кількістю населення – друга у світі. Там офіційно заборонений поділ на касти, але в повсякденному житті цього практично ніхто не дотримується. У країні 21 мова. У кожному регіоні фактично своя… Але крім цього, більшість населення вільно володіє англійською (Індія довгий час була колонією Великої Британії) та хінді. У містах життя дуже відрізняється від сільського побуту. Але об’єднує одне – усі дуже гостинні, дружні й відкриті. Я за дипломом – вчителька англійської мови, але вдома працювала бухгалтеркою. І все це дуже згодилося в Індії. Туди я поїхала вивчати астрологію, бо на той час дуже нею захопилася. Утім згодом зрозуміла, що це – не моє. Планувала провести у далекій мені державі кілька тижнів, але так склалася доля, що я переїхала туди назавжди», – розповідає жінка.
У Індії закарпатка познайомилася з тамтешнім підприємцем Анішем і ця зустріч перевернула її життя.
«У чоловіка у Делі є ресторан. Він – далеко не бідна людина. Був одруженим, але овдовів. Має двох заміжніх доньок. Я вдома також була заміжньою… аж три рази. Щоразу розлучалася, бо у стосунках щось ішло не так. Маю дорослого сина від першого шлюбу. Він наразі живе у Чехії. Там у нього також своя родина. Аніш – мій четвертий чоловік. Зараз розумію, що саме такого, як він, шукала все життя. Коханий навчив мене бути щасливою і радіти кожній миті. Загалом в Індії люди вміють насолоджуватися всім. Навіть коли в них немає грошей, не засмучуються. Бідних у країні дуже багато, переважна більшість. У сільській місцевості взагалі живуть так, що в нас би це зазвали – «за межею бідності». Але там ніхто не плаче і не скиглить», – каже вона.
За словами пані Марії, у 43 роки вона зрозуміла, що значить кохати.
«Ми познайомилися на заняттях із йоги. Хоча йога прийшла у Європу з Індії, індійський народ зараз відкриває цю техніку для себе ніби вдруге. Дехто сприймає йогу як фізкультуру, а для декого це – елемент мистецтва. Для мене йога стала передусім психопрактикою. Для Аніша – методика для зцілення. Після одного з занять ми розговорилися. Він також вільно володіє англійською. Я розповіла, що асани допомагають мені краще пізнати себе. Йога справді відкриває нові виміри нашої реальності. До речі, саме в Індії найбільша кількість просвітлених у світі. Там багато гуру, які ведуть за собою величезну кількість людей. Аніш мені почав розповідати багато цікавого, раніше не відомого, відкрив вчення Садхгуру, йогіна, якого знають у всьому світі. Він, до речі, бував навіть у Києві. Отже, я загорілася… Мені не було відомо, що Аніш багатий, нам просто було добре разом. Ми швидко зрозуміли, що закохалися одне в одного. Цікаво, що в Індії шлюби з іноземцями сприймаються позитивно. Я для них взагалі була «білосніжкою», зі мною діти фотографувалися на вулиці із цікавості… люди підбігали, аби просто привітатися, щось запитати… Тож наші стосунки там ніхто не засудив… навпаки – всі вітали! Негативно там ставляться до одружень між кастами. Тож ми вирішили побратися. Звісно, весь процес мого переїзду до Індії відбувся не одразу, бо тяганина з документами розтягнулася у часі. Однак я готова була на все, аби тільки бути поруч із коханим. Як виявилося, все, що в моєму житті було до Аніша, не мало значення. Лише із ним я пізнала справжню насолоду. Мій переїзд зайняв майже 2 роки, але я ні про що не шкодую!», – запевняє Марія Ковтун.
Яким є життя в Індії
Закарпатка дуже натхненно розповідає про нове життя і наголошує, що переглянула своє ставлення до всього живого на планеті.
«В Індії практично не їдять м’яса. Там – найбільша кількість вегетаріанців у світі. Та є ще й вегани та сироїди, є монодієта, коли харчуються протягом довгого часу лише одним фруктом, скажімо, ананасами. Вегани не вживають продуктів тваринного походження взагалі, сироїди ще й не їдять термічно оброблену їжу (тільки сиру). Спочатку це звучить фантастично і здається практично нереальним. Але якщо ви побували хоч раз в Індії й бачили те розмаїття овочів і фруктів, яке там можна купити за безцінь, усе стає на свої місця. Звичайно, не всі люди дотримуються цих принципів. У містах у ресторанах є і м’ясна їжа… але вона переважно призначена для туристів. При своєму харчуванні індійці є дуже здоровими, витривалими та фізично сильними. Ми з чоловіком – вегани. Від м’яса мені було непросто відмовитись у фізичному плані, бо я до нього звикла вдома, мені подобався його смак. Але психологічно знала, що так краще не лише для самих тварин, які стають жертвами людей… але й для мого власного організму. За 12 років, відколи живу тут, я жодного разу не занедужала, у мене не було навіть застуди! Хіба це не красномовний доказ того, що моє харчування правильніше за традиційне? Вдома я багато хворіла, а тут оздоровилась», – переконує жінка.
Також вона зізнається, що не все їй на новій батьківщині подобається.
«Є, звісно, речі, які мене страшенно дратують. Наприклад, на подвір’ї біля хати люди навели лад, а на вулиці… зовсім поруч, всього за декілька метрів – ціле звалище! Взагалі у малих містах та селах дуже брудно. У ріках маса непотребу. Повітря важке. В Ужгороді в цьому плані рай. Індія схожа на мурашник. У одній хаті може жити й по 12 людей…. А це – одна кімнатка і ще якась господарська будівля. Ще мені не подобається упереджене ставлення до жінок. Дівчат часто видають заміж без їхньої волі, між собою домовляються батьки. Взагалі дівчата переконані, що їхня головна місія в житті – вийти заміж і народжувати дітей. Переконати їх у зворотному майже нереально, бо кажуть, що такі традиції і їх ламати не можна. Дівчина завжди покидає хату батьків і йде жити туди, де мешкає її чоловік. Синам там радіють більше, ніж донькам. Як на мене, це гендерні стереотипи, яким не місце в сучасному світі! У селах люди дуже забобонні. Аби зняти уявне прокляття можуть одружити дівчину навіть із твариною, наприклад, зі змією, чи з собакою. Ще мені не подобається ставлення до корів. Так, це тут священна тварина, її не можна чіпати… але в містах ці нещасні часто блукають асфальтом і мають дуже занедбаний вигляд. Місце корови – на пасовищі, а не посеред галасливого міста. Якщо любити тварину, то потрібно подбати і про належні умови її життя. А ще – в Індії повний бардак на дорогах. Тут лівосторонній рух, але правил майже ніхто не дотримується. Аварій – найбільше у світі. Тротуарів немає і люди бродять поміж автомобілями. Загалом тут багато контрастів, є дуже бідні люди й дуже багаті. Ми багато їздимо з чоловіком країною у справах і я надивилася багато чого!», – зізнається пані Марія.
Утім, за її словами, дечому нашим землякам від індусів варто і повчитись.
«В Індії дуже добре ставлення до тварин. Песики можуть спати на дахах автомобілів і їх ніхто не проганяє, ніхто не ображає. Це мене приємно здивувало. Для безпечного пересування тварин там навіть мости будують. Крім того, так радіти життю, як вміють тут, майже не вміють ніде не планеті. У Індії знають веселитися! Якщо в нас є народною традицією співати, при чому, більшість наших пісень сумні, то тут усі танцюють! І танцюють так, що підлога трясеться! Жодне святкування не обходиться без танцю! Танцюють навіть у храмах! Якщо ви думаєте, що Індія, як батьківщина «Камасутри» пропонує нерозбірливість у стосунках, то дуже помиляєтеся! Так, у інтимі чоловіки дійсно добре знаються, але близькість до весілля – засуджується. Партнери мають бути постійними і розлучаються люди дуже рідко. В Ужгороді я зіштовхувалася з поганим ставленням до змій… Хоча в нас живуть не отруйні вужі! Вони – абсолютно безпечні й дуже потрібні для екосистеми, бо знищують гризунів! А от в Індії – змія є такою ж священною, як корова. Тут влаштовують навіть цілі святкування на честь змій і їх спеціально годують, пригощають молоком і рисом, приносять їм квіти. Дехто тримає змій, як домашніх улюбленців, навіть може взяти вужа з собою на роботу… Цієї гуманності на Закарпатті чомусь не вистачає!», – ділиться думками жінка.
А ще Марія Ковтун переконує, що саме Індія є батьківщиною не лише йоги, але й медицини.
«Нетрадиційні, як для нас, способи лікування тут поєднуються із традиційною медициною. Саме тут зародилася аювердична система. Загалом в Індії дуже шанують лікарів та вчителів. До них – особливе ставлення. Також тут багато релігій і вони між собою мирно співіснують. Індія дала прихисток тибетським монахам, але тут є не лише індуїзм та буддизм, але й брахманізм, іслам, християнство та інші вірування. Храми тут настільки розкішні, що від величі завмирає серце! Загалом розповідати про красоти можна дуже довго! Та скажу одне, я ніколи не шкодувала, що переїхала, бо головне, що для себе тут знайшла – найближчу у світі за духом людину! І це – найбільше щастя!», – переконує закарпатка.
Марина АЛДОН
