Чому Європа не помічає справжньої причини паніки путіна
У цьому інтерв’ю Андрій Іларіонов пояснює, чому Європа не помічає справжньої причини путінської паніки, хто сьогодні найбільше впливає на кремлівського боса, і чому, незважаючи ні на що, його навряд чи скинуть.
Він був головним економічним радником у Кремлі та відповідав за великі реформи.
Едуард Штайнер, Die Presse:
-Почнемо із Володимира Путіна. Ви були його головним економічним радником. Чи змінився з того часу його характер?
Андрій Іларіонов:
-І так і ні. Головні риси характеру залишилися тою самою. Він ретельно прораховує свої кроки, діє раціонально та цілеспрямовано. Педантично планує свої дії. Продумує можливі варіанти. Уважно ставиться до деталей, слухає поради експертів.
-Однак, на думку Джо Байдена, він прорахувався з війною проти України.
-У цій справі також не все так просто. Багато хто судить про Путіна, виходячи зі свого досвіду життя в цивілізованому демократичному суспільстві. Але він має інші критерії. На його думку, він все ще може виграти. Звісно, йому не вдалося поставити під контроль усю Україну, навіть її половину.
Але він вважає, що він уже домігся приєднання чотирьох нових українських територій. Навіть якщо за це довелося заплатити смертями 90 тисяч людей, то він цинічно-обачливо може сказати, що це був вартий гамбіт – він пожертвував «пішака», за допомогою якого отримав «ферзя» – територію з населенням 6-7 мільйонів осіб.
Путін із 2000 року регулярно говорить про необхідність розв’язання демографічної проблеми Росії.
-Перейдемо до економіки: Міжнародний валютний фонд (МВФ) тепер очікує 2022 року падіння ВВП Росії всього на 3,4 відсотка ВВП замість колишніх шести відсотків. А на 2023 рік – мінус 2,3 замість 3,5 відсотка. У чому ми досі помилялися у наших прогнозах? Ми не дивимося на ті показники?
-Добре, що ви спитали про це. Багато хто любить говорити про помилки Путіна, мало хто хоче визнавати свої власні помилки. Великою оманою багатьох спостерігачів стала оцінка масштабів інтеграції Росії у світову економіку та світову спільноту. Якщо і є інтеграція, то це одностороння орієнтація на експорт нафти та газу.
Через зростання цін на енергію з початку війни Росії вдалося заробити на енергетичному експорті щонайменше стільки ж, скільки й раніше.
Однак є ознаки реальної катастрофи, що насувається, про яку Путін не хоче говорити, тому що це для нього небезпечно. На яку на Заході також мало хто звертає увагу.
–А що це?
Стан золото-валютних резервів. У цій сфері катастрофа для Путіна наближається досить динамічно. За сім із половиною місяців війни офіційні резерви скоротилися на 16 відсотків. Навіть це скорочення виглядає досить суттєво. Але це лише частина картини.
-Намалюйте її всю!
За шість днів на початок війни міжнародні резерви Росії становили 643,2 мільярда доларів. З того часу вони скоротилися на 102,5 мільярда доларів, або на 16 відсотків. Але офіційна оцінка включає приблизно 300 мільярдів доларів, заморожених західними санкціями, і тепер до них у Росії немає доступу.
Виходить, що невдовзі після початку війни у розпорядженні Росії залишилося ліквідних резервів лише на 343 мільярди доларів.
Якщо зважити на подальше скорочення ліквідних резервів на 102,5 мільярда, то в розпорядженні Кремля зараз залишається лише 240 мільярдів доларів – тобто скорочення резервів відбулося на 30 відсотків!
-Гроші пішли на війну?
Обсяг скорочення резервів на 102,5 мільярда близький до стриманих оцінок військових витрат Кремля. Який висновок можна зробити із цих фактів? Якби Захід не заморозив 300 мільярдів доларів на початку війни, то з огляду на середньомісячний темп скорочення резервів їх вистачило б на 47 військових місяців. Тож Путін міг розраховувати майже на чотири роки війни.
Через запровадження західних санкцій ліквідних резервів стало вистачати у лютому трохи більше ніж на два роки, а зараз у вересні – лише на 17-18 місяців.
До того ж частина резервів деномінована в СПЗ (спеціальних правах запозичення), а також знаходиться на рахунку резервної позиції Росії у МВФ, ліквідність цієї частини резервів обмежена. Крім того, 130 мільярдів доларів резервів – це золото, на його використання також накладено санкції. Виходить, що резервів вистачить у найкращому випадку лише на рік.
Припустимо, резервів більше немає. Що тоді?
Якщо центральний банк більше не зможе запропонувати долари економічним суб’єктам, які бажають обміняти рублі на долари, то почнеться валютна паніка, т.зв. “набіг” на банки, валютна катастрофа. Коли ж руйнуються банки, то економіка може зупинитися миттєво, що може привести війну до кінця. Через війну помітно зросли бюджетні витрати.
А фінансувати їх буде важко, оскільки тепер Росія не зможе експортувати більше нафти та газу, оскільки чинність набирають західні обмеження на російський експорт.
Путін міг би підняти податки, висмоктати з корпорацій на кшталт «Газпрому» особливі дивіденди, як він це вже робить, або випустити державні облігації.
У всіх трьох випадках він може отримати додаткові рублі, але під час війни він навряд чи отримає валютні кредити за кордоном. Однак він витрачає карбованці, а економічні суб’єкти хочуть ці карбованці обміняти на долари.
Путіну потрібні долари — не лише для того, щоб закуповувати закордонні товари або ж платити своїм дипломатам та шпигунам за кордоном, а й для підтримки балансу між рублями та доларами всередині країни.
Якщо він не зможе цього зробити, тоді рублю загрожує девальвація, економіці – інфляція, а банкам – втеча депозитів. Зрештою, це може призвести й до політичної катастрофи. Такого розвитку подій Путін побоюється, але саме до цього сценарію Росія поступово наближається.
У разі війни динаміка золото-валютних резервів є найважливішим показником, ніж динаміка ВВП, за якою зазвичай стежать.
-Як Путін буде реагувати на резерви, що виснажуються? Він стане більш непередбачуваним?
Це питання не майбутнього, це теперішнє, це вже видно. Путін уже зробив низку агресивних заходів. Це відбиття розпачу, що його охопив. Він хоче закінчити війну шляхом її ескалації.
-Але брак грошей, мабуть, не є єдиною причиною?
Є ще дві причини. По-перше, це малоприємне усвідомлення того факту, що він не може виграти війну на виснаження, яку він вів між кінцем березня і кінцем серпня, причому не лише фінансово, а й з погляду втрат військової техніки, які різко зросли.
-А інша причина?
-Зовнішньополітична – зміна позиції Китаю. На початку лютого цього року Путін зміг домовитися з товаришем Сі про так зване «всеосяжне стратегічне партнерство» між Росією та Китаєм. І він дуже сподівався на нього.
Якби китайці справді допомогли Путіну, то Україні довелося б дуже тяжко. Хоча Путін відправляв своїх посланців до Пекіна, але Китай на них не реагував.
Ось чому Путін так розраховував на першу з початку цієї стадії війни зустріч віч-на-віч з главою китайської держави Сі Цзіньпіном, що відбулася 15 вересня в Самарканді. Але Сі відмовив йому і у військовій та в економічній допомозі. Мало того, тепер Китай також дистанціюється від Путіна зовнішньополітично.
Тож якщо і є щось, у чому Путін справді повністю прорахувався, то це стосовно позиції Китаю.
Дистанціювання Пекіна, що посилюється, від Кремля — це для Путіна справді удар нижче пояса.
-Які наслідки?
Тепер Путін хоче будь-що закінчити війну швидко. Тому він запустив процес ескалації, за допомогою якого він підіймає ставки, щоб мати козирі на переговорах щодо досягнення для себе більш-менш прийнятної угоди. Він намагається залякати Україну, Європу та США, щоб домогтися врегулювання шляхом переговорів.
І ви вже бачите сигнали на Заході — починаючи з Віктора Орбана та Папи Римського до Ілона Маска, які пропонують мирні переговори.
На жаль, у справі залякування західної громадськості Путіна підтримав Джо Байден, який заговорив про ядерний Армагеддон, що насувається. Лише прем’єр-міністр Великобританії Ліз Трасс заявила, що на ядерний удар Британія відповість ядерним ударом. Саме так мав би реагувати весь колективний Захід.
Саме тому Путін хоче отримати зустріч із Байденом, тому що це водночас і найважливіша людина на Заході й це найбільш налякана людина на Заході.
-Хто у Росії має найбільший вплив на Путіна?
Найбільшого впливу на Путіна має Сі Цзіньпін. Як ми щойно переконалися, він виявився більш впливовим, ніж усе путінське оточення у Москві. Здається, Захід цього ще не зрозумів.
-Якою є нинішня атмосфера в Кремлі? Там панує хаос? Страх?
-Ознак хаосу не видно. Путінське оточення продовжує працювати дисципліновано та виконує його доручення. Але вони все більше побоюються, що буде з ними, якщо не вдасться домовитися із Заходом.
Але вони вважають, що із Заходом домовитися може лише Путін. Тому чекати від них його повалення навряд чи слід.
-Що, якщо він не зможе досягти угоди?
Тоді розпочнеться наближення кінця режиму. Економічно та політично. Оскільки всі вони залежать від Путіна, то підуть на дно разом з Путіним.
* * *
Едуард Штайнер
“Континент USA”
