Російські еліти починають обговорювати майбутнє без диктатора — The Economist

І якщо раніше усунення диктатора здавалося російським елітам немислимим, то тепер такий варіант принаймні «може бути розглянутий», зазначають журналісти Economist. За допомогою низки експертів та джерел вони спробували проаналізувати настрої у вищих ешелонах РФ після восьми місяців повномасштабного вторгнення в Україну.

НВ переказує головні тези цієї публікації.

***

“Що далі ? Чи є життя після Путіна? Як він піде і хто його замінить?” — ось питання, які, як пише видання, «панують в головах російської еліти, її бюрократів та бізнесменів». Усі вони змушені спостерігати за тим, як наступає українська армія, як з Росії «тікають таланти», а Захід відмовляється відступати перед енергетичним і ядерним шантажем Володимира Путіна. «У московських ресторанах та на кухнях [звучить] багато прокльонів та гнівних розмов, — каже один із представників російської еліти. — Усі розуміють, що Путін помилився та програє».

Це не означає, що Путін ось-ось вийде з гри, буде скинутий або застосує ядерну зброю, пояснює The Economist. «Це означає, що ті, хто керує країною та володіє її активами, втрачають довіру. Політична система Росії, схоже, вступає у найбурхливіший період своєї пострадянської історії. Західні уряди теж починають турбуватися про те, що Росія може стати некерованою», – пише видання.

Журнал наводить думку російського політолога Кирила Рогова, який нагадує, що ще ніколи за 23 роки свого правління Володимир Путін не перебував у такій ситуації. У минулому йому вдавалося уникати відповідальності та зберігати імідж «сильного лідера» в інших складних, хоча й менш масштабних ситуаціях — таких як загибель підводного човна Курськ та 118 членів її екіпажу у 2000 році або теракт у школі Беслана у 2004 році, штурм якої закінчився загибеллю 333 осіб. «Зараз він планує та здійснює операції, які провалюються на очах», — наголошує Рогов.

Вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року стало шоком для російського істеблішменту, який переконав себе, що Путін не піде на ризик повномасштабної війни, нагадує The Economist. Однак на деякий час російські еліти заспокоїло поєднання початкових, нехай і обмежених, військових успіхів армії РФ, відсутність економічного колапсу в Росії та ранні спроби мирних переговорів. “Можливо, допомогло і пияцтво – проблема стала настільки гострою, що Путін навіть почав порушувати цю тему публічно”, – нагадує видання. Деякі представники еліти якийсь час навіть переконували себе, що Путін не може програти.

Однак таку думку зруйнувала оголошена Путіним «часткова» мобілізація. Вона довела, що його “спеціальна військова операція” дає збої й втягує країну в конфлікт ще глибше. А масові втечі з РФ та численні випадки ухилення від призову продемонстрували, що спроба Путіна перетворити свою авантюру на нову «Велику Вітчизняну війну» поки що не увінчалася успіхом. “Мобілізація порушила основну умову мовчазної згоди суспільства з війною: що вона не вимагатиме активної участі [звичайних росіян]”, – констатує видання.

Путін не може виграти свою війну, «бо від самого початку вона не мала чітких цілей; а втративши так багато, він не може і покінчити з нею, не зазнавши глибокого приниження». Навіть якщо бойові дії в Україні припиняться, повернення до мирного довоєнного життя з таким войовничим диктатором практично неможливе, прогнозує видання. Тим часом на економіці РФ починають все більше позначатися санкції та відтік найбільш кваліфікованої та освіченої робочої сили; а споживча довіра котиться вниз.

«Церемонія» у Кремлі 30 вересня, коли Путін виголосив чергову промову проти Заходу та спробував анексувати території України, які він не контролює, «була настільки абсурдною, що, ймовірно, підірвала його “ауру сили” навіть усередині Росії», пише журнал. Як пояснює політолог Тетяна Станова: «До вересня російські еліти робили прагматичний вибір на підтримку Путіна, проте справа зайшла так далеко, що тепер їм, можливо, доведеться обирати між різними програшними сценаріями».

Військова поразка Росії цілком може призвести до краху режиму з усіма ризиками для тих, хто його підтримував, нагадує The Economist. З огляду на це войовничість диктатора «порушує питання про те, чи готові російські еліти залишатися з Путіним до кінця, особливо на тлі наростальних загроз застосування ядерної зброї», зазначає Станова. З очікуваного джерела стабільності Путін перетворився на джерело небезпеки.

Аббас Галямов – політолог, який раніше працював у Кремлі – стверджує, що в найближчі кілька тижнів і місяців еліта РФ, члени якої завжди вірили в здатність Путіна зберегти свій режим (а разом з ним і їх самих), зрозуміє: саме від них залежить можливість врятувати систему і навіть своє життя. За словами Галямова, це посилить пошук можливого наступника усередині системи.

До списку потенційних кандидатів Галямов включив би Дмитра Патрушева, сина Миколу Патрушева, який є секретарем Ради безпеки РФ та одним із головних ідеологів режиму. Патрушев-молодший раніше обіймав посаду міністра. Навіть представляючи свою режимну сім’ю, він міг би розглядатися як «нове обличчя» через відносну молодість [Дмитрію Патрушеву 45 років]. Більш знайомі варіанти включають Сергія Кирієнка, заступника глави адміністрації Кремля; Сергія Собяніна, мера Москви, та Михайла Мішустіна — прем’єр-міністра РФ, який міг би укласти союз із деякими силовиками та зіграти роль “поміркованого” перемовника із Заходом, вважає The Economist.

Проте у своїй нещодавній колонці у Washington Post російський опозиціонер Олексій Навальний назвав «як мінімум наївною» надію на те, що зі зміною Путіна «на іншого представника його еліти (наприклад, у результаті того ж таки розколу) погляд на війну загалом, а тим більше війну за „спадщину СРСР“, зміниться». За словами Навального, єдиний спосіб зупинити нескінченний цикл російського імперського націоналізму — це децентралізація влади в Росії та перетворення її на парламентську республіку. У колонці, яка скидалася на звернення до російської еліти, Навальний стверджував, що «парламентська демократія — дуже раціональний і бажаний вибір для багатьох політичних угруповань, що діють навколо Путіна». «Вона дає їм можливість зберегти вплив і боротися за владу, гарантуючи при цьому, що вони не будуть знищені більш агресивним угрупованням», — переконаний опозиціонер.

Таке «більш агресивне угруповання» вже почало проявляти себе публічно, констатує The Economist. До нього видання включає Євгена Пригожина, колишнього кримінального злочинця, який відомий як «кухар Путіна» і очолює групу найманців ПВК Вагнера. А ще — Рамзана Кадирова, чеченського диктатора, який фактично має власну армію. Обидва вони вважаються персонально лояльними Путіну. Проте політолог Катерина Шульман порівняла людей Пригожина з опричниками — репресивною особистою гвардією, створеною Іваном Грозним, – які занурили країну в хаос.

«Російський диктатор розпочав війну з наміром перетворити Україну на failed state, неспроможну державу. Натомість він швидко перетворює на таку державу Росію», — завершує матеріал The Economist.